Сокіл (Київ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сокіл Київ
Сокіл Київ
Ліга Професіональна хокейна ліга (з 2011)
Заснована 1963
Історія Динамо Київ (1963—1973)
Сокіл Київ (1973—1992)
Сокіл-Ескулап Київ (1992—1993)
Сокіл Київ (з 1993)
Домашня арена ТРЦ «Термінал» (1500)
Місто м. Київ, Україна
Кольори               
Власник(и) Україна Сергій Тарута
Головний тренер Україна Олександр Годинюк
Капітан Україна Сергій Климентьєв

Хокейний клуб «Сокіл» — хокейний клуб з м. Києва, Україна. Заснований у 1963 році як «Динамо», з 1973 — «Сокіл». Виступає у чемпіонаті Професіональної хокейної ліги.

Бронзовий призер чемпіонату СРСР (1985). Чемпіон України (1993, 1995, 1997, 1998, 1999, 2003, 2004, 2005, 2006, 2008, 2009, 2010); Чемпіон СЄХЛ (1998, 1999). Фіналіст Кубка Шпенглера (1986).

Домашні ігри проводить у Льодовій арені ТРЦ «Термінал» (м. Бровари), центральні матчі проти головних конкурентів — у Палаці спорту (6850). Офіційні кольори клубу: синій, білий і блакитний.

Передісторія[ред.ред. код]

Історія зародження київської хокейної команди тісно пов'язана з початками хокею в Києві. Ганяти взимку ключкою бляшанку чи мяча в Києві вперше почали на стику 1-ї світової війни й бурхливих революційних часів. На замерзших водоймах чи залитих майданчиках ватаги киян намагалися грати в гру гакей — про яку їм розказували заїзджі спудеї Москви, Петербурга та інших міст. Це не була ще спортивна гра, а більше забавка для молоді, яка проводила так свій вільний час, мало хто з них мав ковзани, здебільшого то були деревяні колодки, а частіше, грачі користали своїм взуттям, лише набиваючи на нього металеві підбори. Помежи війни, революції та розрухи ці ігри тривали в зимовий період, ними опікувалися національні культурні товариства, так польське товариство мало дві спортивні команди, відома була чеська спортивна команда та інші, які проводили зустрічі з ватагами гімназистів чи приїзджими командами. А найбільшим поштовхом в спортивному русі Києва стала І Всеросійська олімпіада 1913, яку проводили в Києві і в якій взяли участь близько 580 спортсменів з Петербурга, Москви, Варшави, Самари та інших міст. Опісля цього були зароджені гімнастично спортивні товариства «Спортивний клуб», «Спорт», «Санітас», «Клуб любителів спорту» і інші і поволі, кволим поступом, рухалися місцеві аматори спорту від забавки до гри в хокей.

Лише при утвердженні радянської влади та становлення економіки у владних інституцій з'явилися можливості сприяти спортивному руху в сусппільстві. В Києві постали числені спортивні товариства, якими опікувалися трудові колективи (як це раніше робили національні культурні товариства). Більшість спортсменів аматорів були зайняті в командах цих товариств, займаючись різними видами спорту (доволі часто кількома зараз) і виступали в числених змаганнях та спартакіадах. А в зимовий час (3-4 місяці) цим спортовцям доводилося переключатися на зимові види спорту — бігати на лижах чи ковзанах, з ігрових видів почав здобувати популярність хокей, який уже мав свої усталені правила та поодиноких фахівців, що навідувалися з хокейних центрів Країни Рад. Саме тоді, в 30-х роках 20 століття, почали проводити систематичні змагання з по-між хокейних команд товариств «Динамо», «Трудові Резерви», «Желдор», «Харчовик»… А коли ж постав в 1933 році стадіон Динамо місцеві спортовці отримали якісну площадку для проведення серйозних спортивних заходів і саме в на ньому в зимовий час проводилися числені офіційні змагання команд спортивних товариств міста. Але 2-а Світова війна стала суттєвою перепоною в становлення хокейної команди в місті.

Тільки по закінченні війни та відновлення міста Києва (що був суттєво зруйнований), в 50-х почав відроджуватися аматорський хокей міста. Але вже цього разу суттєвим поштовхом для його становлення надали гравці-аматори з інших міст Радянського Союзу, котрі відбудовували місто. Цього разу вже вдалося залучити до хокею (як його офіційно вже було названо в радянських спортивних структурах та ЗМІ) керівників підприємств. Тому спочатку в аматорських хокейних змаганнях на рівні з спортивними товариствами брали участь команди заводів «Більшовик», «Арсенал»…, а головною й найуспішнішою командою була хокейна дружина товариства «Динамо». Саме в цій команді гуртувалися найкращі хокеїсти аматори Києва, які представляли Українську РСР в зональних спортивних змаганнях та спартакіадах СРСР. Тому команда товариства «Динамо» стала відома далеко за межами Києва і на її базі спортивне керівництво республіки намагалося створити хокейну команду й представити місто на всесоюзній хокейній арені. Але заявити команду наприкінці 50-х років не вдалося, оскільки місцевим аматорам хокею було дуже важко протистояти командам з хокейних центрів СРСР (про що свідчили результати на спартакіадах, де кияни не мали гучних успіхів). Тому амбітне партйне керівництво й надалі ігнорувало хокеєм, віддаючи перевагу більш популярним й успішним футболу, волейболу.

«Динамо»[ред.ред. код]

На початку 60-х років 20 століття керівництво республіки Україна при підтримці чиновників з Москви вирішило вдосконалити спортивну інфраструктуру в місті. Й найпершим ділом було закладено побудову великого Палацу Спорту (мав стати 2-им по величині в СРСР) навколо якого гуртувалися спортивні команди міста. Звичайно, постало питання цільового його використання, а прикладом служила спортивна інфраструктура Москви, тому в керівництві спорткомітету республіки з'явилися, вчергове, хокейні амбіції, аби до завершення спорт-комплексу створити й наіграти боєздатний колектив хокеїстів.

Початки[ред.ред. код]

Тому Андріан Мізяк (голова Спорткоміту УРСР) прийняв рішення на базі команди фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» сформувати хокейну дружину. Тільки цього разу було вирішено запросити до неї фахівців хокеїстів з інших міст Країни Рад. Отримавши підтримку державних чиновників цьому спортивному організатору вдалося залучити на свою сторону успішного хокейного тренера, срібного призера чемпіонату СРСР, команди з Нижнього Новгорода (Горького), Дмитра Богінова. Цему фахівцю вдалося залучити до нового колективу числену когорту гравців з Риги, Мінська, Омська, Уралу, Поволжжя, Ленінграда і Москви, які склали кістяк колективу і своїм досвідом навчали місцеву молодь. Керівництво республіки долучало значних зусиль аби підняти хокей в Києві до всесоюзного рівня, для кожного з приїжджих були вирішені всі побутові проблеми і було надано житло (що було доволі суттєвим фактором) та надані якісні умови для тренувань.

Восени 1963 року динамівці Києва дебютували в другому ешелоні радянського хокею, команду повів у бій заслужений тренер РРФСР Богінов Дмитро Миколайович. Хокейне «Динамо» (Київ) почало своє турнірне сходження 27 жовтня 1963 року супроти СКА (Куйбишев). Нападник Віктор Мартинов забив першу шайбу в історії команди уже на другій хвилині після початку гри, і того дня команда здобула свою першу перемогу в офіційних іграх першості СРСР з хокею, за рахунку 4:1 суддя сповістив про успішний дебют команди. Мартинов й далі протягом сезону вів команду вперед, забивши 16 голів. Незважаючи на перші успіхи, надалі незіграній команді було сутужно й під кінець турнірної дистанції не вистачило фізичних кондицій, тому загальне 6 місце було закономірним результатом наприкінці сезону.

Перший склад «Динамо» сезону-1963/64 — Друга група класу «А»

Перше своє завдання — вийти в чільний дивізіон — Дмитро Миколайович Богінов подужав за два роки. З другого сезону (1964—1965) до команди приєдналися Герман Григор'єв, Віктор Мосягін, Борис Нужин, Валентин Чистов, Володимир Прокоф'єв і син наставника — Олексій Богінов. Кияни підсилившись, та награвши відповідні ланки, стімко ввірвалися на чільні позиції «групи А» й не зійшли з 2-місця протягом сезону, тим самим підтвердивши свої амбіції щодо підсилення в класі — участі в Вищій лізі чемпіонату СРСР з хокею.

Перша спроба[ред.ред. код]

Відкриття нового сезону ознаменувалося входом команди до нової будівлі, від 1965 року домашньою ареною київської хокейної команди став щойно відкритий Палац Спроту, який так вчасно був зданий в експлуатацію та ще й став другою по величині (після «Лужників» в Москві) з тогочасних спортивних споруд СРСР. Динамівці дебютували в Вищій лізі всесоюзної першості з перемоги над московською командою «Локомотив (Москва)». Але як і в свій перший сезон, команди не вистачило на кінцівку турніру, але й 9-е місце цілком прийнятний результат для новачка ліги, та команди, що лише 3-й сезон, як виступає на всесоюзних першостях. В подальшому, новачкам ліги ще три роки вдавалося утримуватися в 10-ці найкращих хокейних команд СРСР. Але неочікуваною прикрістю став сезон 1969/1970 років — зміна поколінь в команді та ротація тренерів (волевий й амбітний Дмитро Богінов, котрий вибудував цей колектив, вимушений був, опісля сезону 1968/1969, піти з команди) призвели до опускання команди на дно турнірної таблиці й вильоту до нижчого класу[1].

Зведена таблиця турнірних досягнень команди в Вищій лізі першості СРСР:

Сезон Ліга М І Пер Н Пор ЗШ ПШ О
1965-66 перша група 9 36 8 3 25 76 144 19
1966-67 перша група 9 44 11 8 25 122 207 30
1967-68 перша група 9 44 14 3 27 130 180 31
1968-69 перша група 10 22 7 2 13 74 104 16
1968-69 перехідний турнір 12 68 34 11 23 232 215 79
1969-70 перша група 12 44 5 4 35 125 272 14

Скорочення: М = підсумкове місце, І = ігри, Пер = перемоги, Н = нічиї, Пор = поразки, ЗШ = закинуті шайби, ПШ = пропущені шайби, О = набрані очки

Вибування до першої ліги[ред.ред. код]

Повернення до Першої ліги союзної першості з хокею було болісним, як для команди так й для керівництва республіканського спорткомітету. Домінуванню столичних московських клубів нічого не можна було протиставити, на додачу почалася відомча опіка над певними видами спорту і в різних регіонах. Тому команди столиці СРСР, маючи давню історію, отримали впливових «опікунів» в лиці міністерств та відомств союзного значення (як то міністерства Оборони, МВД, залізниці, міністерства Промисловості та великих заводів…). У київських «динамівців», натомість, головним пріоритетом залишалася футбольна мета, яка приносила уже суттєві успіхи та була визначальною для партійного та господарського активу всієї республіки. В той час, як невдачі та суттєве домінування російських клубів відлякували функціонерів від суттєвішого сприяння цьому виду спорту в 70-х роках 20 століття.

Але виліт в Першу лігу мав кілька сприятливих моментів. Керівництву команди вдалося змінити пріоритети в укомплектуванні команди (що потім на довгі роки відобразилося на обличчі київської дружини) — перевага тепер віддавалася місцевим вихованцям, які покращували свою майстерність поряд з найкращими виконавцями Першої ліги союзної першості (які доволі часто обирали Київ, як хороший плацдарм для здобуття хокейних вершин). Команді вдалося здобути своєю самобутньою грою повагу як в команд свого класу, так й грандів союзного хокею. Київська команда в іграх Першої ліги здобула славу жорсткого колективу, що сповідував комбінаційну гру, яку вони відточували протягом 7 сезонів, а коли повернулися до Вищої ліги, то вже не вибували з неї.

Перших три сезони, після «повернення», були найважчими через зміну поколінь і становлення гри, але це не суттєво відображалося на турнірній таблиці, оскільки команда не опускалася нижче 6 місця. Колишній граючий тренер та учень Дмитра Богінова — Ігор Шичков вміло кермував динамівським колективом.

Зведена таблиця турнірних досягнень команди в Першій лізі першості СРСР:

Сезон Ліга М І Пер Н Пор ЗШ ПШ О
1970-71 перша ліга 6 48 20 4 24 198 210 44
1971-72 перша ліга 5 48 22 7 19 192 178 51
1972-73 перша ліга 4 44 25 3 20 190 181 53

Опісля доволі успішного 1973 року гравці команди з нетерпінням очікували наступного сезону. Але першою новиною стали перетурбації в керівництві спорткомітету, і як наслідок це відобразилося на планах команди (не вдалося запросити для підсилення колективу кількох виконавців з Вищої ліги), в тому ж році від суттєвого сприяння команді відмовилося спортивне товариство «Динамо», яке серед ігрових спортивних видів вибрало футбол (оскільки футбольна команда Динамо (Київ) ставала лідером союзних першостей), тому спорткомітетом оперативно були найдені інші «опікуни» команди. А на додачу до того ж, на свій 10-річний ювілей, команда знінює назву з «Динамо» на «Сокіл» (це була перша не відомча назва колективу в історії радянського хокею на вищих рівнях). Аби зберегти історичні традиції, кольори команди «Сокіл» (Київ) залишилися біло-блакитними.

«Сокіл» у чемпіонаті СРСР[ред.ред. код]

Правонаступником «Динамо» став «Сокіл», який отримав цю назву в 1973 році, коли київська команда перейшла в штат Укрсовета ДСО «Зеніт» з подачі його голови Володимира Білоусова. У ту пору шефську (спонсорську) допомогу гравцям і тренерам «Сокола» надавав авіазавод імені Антонова.

У 1978 році клуб повертається у вищу лігу чемпіонату СРСР. Розпочався поступовий підйом, що завершився бронзовими медалями в сезоні 1984/85. До найвищого союзного досягнення київський клуб привів Анатолій Богданов, який очолював «Сокіл» протягом 15 сезонів. У цей період (з 1976 по 1991 рік) під керівництвом Богданова кияни не тільки виграли «бронзу», а й шість разів входили в п'ятірку найкращих клубів СРСР, двічі при цьому фінішувавши четвертими.

Склад «Сокола» — бронзового призера чемпіонату СРСР 1984/85:

«Сокіл» з 1992[ред.ред. код]

Емблема клубу, що використовувалась з середини 90-х до 2008

Після розпаду Радянського Союзу «Сокіл» взяв участь у міжнаціональній хокейній лізі (з 1992 по 1996 рік), Східно-Європейської хокейної лізі (з 1996 по 2004), відкритому чемпіонаті Білорусі (з 2004 по 2007) та першості країни. У період існування МХЛ головним тренером команди був Олександр Фадєєв, а з розвалом цієї ліги «Сокіл» очолив Олександр Сеуканд. У сезоні 2007/08 кияни дебютували у вищій лізі (зона «Захід») першості Росії, де з першої спроби фінішували на почесному для себе п'ятому місці в регулярному чемпіонаті і взяли участь у першому раунді (1/8 фіналу) плей-офф.

У 2009 році з економічних міркувань команда повернулася в білоруську екстра-лігу, де і грає в поточний момент.

З 2011 грає в чемпіонаті "Професійної хокейної ліги України".

Досягнення[ред.ред. код]

Найвище досягнення у вищій лізі чемпіонату Росії — 1/4 фіналу (2009).

Найвище досягнення у чемпіонаті Білорусі — 4 місце (2005).

Найвище досягнення у європейських клубних турнірах:

Найтитулованіші гравці «Сокола»: Олексій Житник (олімпійський чемпіон 1992), Валерій Ширяєв (чемпіон світу-1989), Дмитро Христич та Михайло Татаринов (обидва — чемпіони світу-1990).

Склад команди[ред.ред. код]

Основні скорочення:
А — асистент, К — капітан, Л — ліва, П — права, ЛК — лівий крайній, ПК — правий крайній, Ц — центровий, Injury icon 2.svg — травмований.

Станом на 27 вересня 2012

Воротарі
# Країна Гравець Захват Дата народження Місце народження
1 Україна Михайло Балабан Л 19 Вересня 1990 Київ, Україна
30 Україна Андрей Хочевар Л 21 листопада 1984 Любляна, Словенія
88 Україна Андрій Безхлібний Л 25 липня 1989 Київ, Україна
Захисники
# Країна Гравець Кидок Дата народження Місце народження
2 Україна Валентин Сірченко Л 10 травня 1994
9 Україна Всеволод Толстушко Л 31 травня 1993
12 Україна Юрій Лясковський П 29 жовтня 1975 Київ, Україна
25 Білорусь Олександр Рядинський Л 1 квітня 1978 Мінськ, Білорусь
27 Росія Олексій Тезиков Л 22 червня 1978 Тольятті, Росія
44 Росія Олександр Гришин Л 27 березня 1975 Павловський Посад, Росія
47 Україна Дмитро Толкунов П 27 травня 1979 Київ, Україна
55 Росія Рустам Бахріддінов Л 27 вересня 1980 Москва, Росія
Нападники
# Країна Гравець Кидок Дата народження Місце народження
8 Росія Микита Смирнов Л 26 червня 1987 Омськ, Росія
10 Україна Вадим Шахрайчук Л 12 червня 1974 Київ, Україна
11 Україна Сергій Харченко П 17 квітня 1976 Київ, Україна
13 Україна Олександр Матвійчук Л 13 травня 1975 Київ, Україна
15 Білорусь Олексій Крутиков Л 4 квітня 1980 Мінськ, Білорусь
17 Україна Олексій Войцеховський П 10 травня 1987 Київ, Україна
19 Україна Сергій Черненко П 16 лютого 1984 Київ, Україна
29 Україна Валентин Олецький А Л 2 червня 1971 Київ, Україна
71 Україна Олександр Яковенко Л 15 серпня 1979 Київ, Україна
76 Росія Арсеній Бондарев Л 9 квітня 1985 Томичі, Росія
82 Україна Дмитро Криворуцький 16 травня 1982
89 Україна Олексій Мельников П 16 травня 1989
91 Україна Юрій Петранговський Л 9 грудня 1994 Київ, Україна
94 США Річард Крицак П 22 жовтня 1994 Бріджвотер, США
95 Україна Ігор Мікулко 5 червня 1993

Статистика[ред.ред. код]

Головні тренери[ред.ред. код]

Капітанів команди[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]