Сокіл (опера)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Опера «Сокіл»
фр. Le faucon
Композитор Бортнянський Дмитро Степанович
Автор лібрето Франц Герман Лаферм’єрd
Мова лібрето французька
Кількість дій 3 Дія (театр)
Рік створення 1786
Перша постановка 11 жовтня 1786
Інформація у Вікіданих
Q:  Сокіл у Вікіцитатах
S:  Сокіл у  Вікіджерелах

«Сокіл» ( фр. Le faucon) повна назва «Сокіл Федеріго дельї Альберігі» — опера на 3 дії українського композитора Дмитра Бортнянського. Створена 1786 року на лібрето бібліотекаря майбутнього імператора Павла І швейцарця Франца-Германа Лаферм'єра, написане французькою мовою. Вперше виконана придворними в Гатчинському палаці 11 жовтня 1786 року.

Лірико-комічна опера поєднує вокальні номери і розмовні діалоги. Сюжет запозичений з «Декамерона» Джованні Боккаччо (день п'ятий, новела дев'ята, що послужила також основою для комічної опери «Сокіл» П. Монсіньї на лібрето М. Седена (Париж, 1771)).

Створення[ред. | ред. код]

Князь І. Долгорукий в автобіографічній «Повісті про народження моє, походження і все життя» згадує народження опери так[1]:

"При великому князі жив швейцарець на ім'я Лаферм'єр, якого він дуже шанував і у вільний час, особливо по полудні, примушував його читати різні книги для своєї розваги. Іноземець цей мав добрі пізнання і був немолодих років. Він створив французьку оперу "Le faucon", яка сподобалася їх високостям і справді була вигадлива, вся в тодішньому смаку, тобто не дуже романтична, досить велика і складалася з трьох дій.

Музику для неї створив пан Бортнянський пречудово. Їхнім високостям було завгодно, щоб ми її розіграли. Читана вона була самим автором публічно при всіх нас, в один по-полуденний час в кабінеті великого князя. Тут таки роздані ролі і наказано її вчити".

Постановки[ред. | ред. код]

Зовнішні відеофайли
"Сокіл" на фестивалі "Старий Краків"

Упродовж майже 200 років опера не звучала зі сцени. Була відкрита заново у 1970-ті роки після постановки в Московському камерному музичному театрі (режисер-постановник народний артист СРСР Борис Покровський; виконувалася в російському перекладі А.Розанова).

Вперше в Україні виконана під художнім керівництвом народної артистки України Наталі Свириденко 15 жовтня 1995 року (концертне виконання, присвячене 380-й річниці від заснування Києво-Могилянської Академії) українською мовою (переклад лібрето Максима Стріхи спеціально зроблений для цього виконання). 10 травня 1996 року опера була показана в приміщенні Національного університету «Києво-Могилянська Академія» у сценічному варіанті (диригент-постановник Н. Свириденко, режисер В. Більченко, пластика А. Рубіної)[2]. У 1997 році опера (концертний варіант, у перекладі М. Стріхи) була поставлена в Національній філармонії України (диригент-постановник Іван Гамкало).

Постановка «Сокола» стала мистецькою подією для Києва 1990-х років[3]:

«В постановці опери Свириденко пощастило знайти золоту середину між старовиною та сучасністю… Опери Бортнянського й Березовського — найпридатніший матеріал для створення основи української камерної опери. Поза всяким сумнівом, такий ансамбль може збагатити музичне життя міста».

17 лютого 2013 9 номерів з опери «Сокіл» в українському перекладі Максима Стріхи прозвучали у концертному виконанні музично-драматичному театрі в Дрогобичі під орудою Миколи Михаця[4].

У 2013 році концертне виконання здійснювала в Києві Н. Свириденко в інституті ім. Грінченка[5] та Дитячій академії мистецтв. 2014 року опера прозвучала у Львові в рамках фестивалю «Музика старого Львова», а в 2015 — на фестивалі «Старий Краків»[6]

Характеристика[ред. | ред. код]

Музикознавці відзначають, що ця опера поєднує в собі риси французької та італійської опер. Властивою для французької опери була відмова од речитативів і введення замість них діалогів, а також використання пісенних форм, близьких до французьких шансонів. Щоправда, на відміну од попередньої французької опери Бортнянського — «Свято сеньйора», «Сокіл» не містить балетних сцен та заключного водевіля.

Традиціям італійської опери-буффа відповідає насамперед сюжет опери, що виявляє дві пари героїв — сентиментальну пару аристократів та комічну пару їхніх слуг. Типовим для опери буффа є і склад оркестру — 2 флейти, 2 гобої, 2 фаготи та струнні. Однак, у традиціях своєї епохи, «Сокіл» виявляє зближення традицій жанрів буффа і серіа. Поряд із комічно-ігровими епізодами в опері наявні ліричні й драматичні епізоди, що надають опері широкий діапазон почуттів.

Опера має порівняно розвинені ансамблеві форми. Увертюра містить музичний матеріал з наступних номерів, тоді як закінчення усіх трьох дій виконано в тональності сі-бемоль мажор, що додає опері цілісності.

Дійові особи[ред. | ред. код]

  • Федеріґо — флорентійський шляхтич (тенор)
  • Ельвіра — молода багата удова (сопрано)
  • Педрілло — слуга Федеріго (високий баритон або тенор)
  • Марина — служниця Ельвіри (сопрано)
  • Ґреґуар — старий воротар у сільському будинку Федеріго (бас)
  • Жанетта — його дочка, дівчинка 12 років (меццо-сопрано)
  • Лікар Лентуллус (баритон)
  • Лікар Промптус (тенор)
  • Хор

Сюжет[ред. | ред. код]

Дія перша. Картина перша. Флорентійський щляхтич Федеріго страждає від нерозділеного кохання до молодої удови Ельвіри. Щоб привернути її серце, він витратив майже всі свої статки, однак безуспішно. У розпачі він вирішує забути кохану й утекти з міста до своєї ферми в горах, — останньої посілості, яка в нього лишилася. Туди він рушає з вірним слугою Педрілльо, який, в свою чергу, закоханий у служницю Ельвіри — Марину. На фермі на Федеріго чекає його улюбленець — мисливський сокіл.

Картина друга. Ельвіра — заможна удова, вона занепокоєна здоров'ям єдиного сина, а кохання Федеріго її не цікавить. Однак Марина не проти того, щоб прихилити серце своєї пані до Федеріго: адже він — господар Педрілльо, до якого гарненька служниця не байдужа. Дія закінчується комічною сценою з двома лікарями, викликаними до хворого сина. Марина хоче відучити свою пані від надмірної довіри до лікарів — і сама удає хвору. Лікарі впіймалися на цю вигадку і влаштували запеклу суперечку за те, як саме лікувати «хвору». Тільки поява Ельвіри припиняє їхню сварку.

Дія друга. Федеріго повертається на ферму після вдалого полювання й дякує соколу, без якого йому довелося б жити надголодь. На фермі Федеріго розважають Педрілльо і старий солдат Грегуар з донькою Жаннеттою. Але й вони не можуть розвіяти його смутку. Раптом з'являється Ельвіра з Мариною. Щасливий Федеріго розпоряджається накрити обід. Його нітить одне — на вбогій фермі ніде знайти гідного почастунку для такої гості!

Дія третя. Панів розважають піснями Жаннетта і Грегуар. Врешті з'ясовується, для чого насправді прийшла Ельвіра — вона хотіла попросити Федеріго віддати свого знаменитого сокола, щоб той розважив її хворого сина. Однак Федеріго зізнається, що сокола вже немає — він наказав засмажити його на обід, оскільки не мав більше нічого, щоб запропонувати до столу. Жертва нещасного птаха справляє на Ельвіру доленосне враження — тепер вона кохає Федеріго. Вони співають любовний дует, йому вторить і освідчення в коханні слуг — Марини і Педрілльо. У фіналі всіх шість дійових осіб оспівують любов.

Структура[ред. | ред. код]

  • Увертюра
Дія І
Дія ІІ
    • № 7 — арія Фередіго
    • № 8 — Дует Федеріго і Педрілльо
    • № 9 — Романс
    • № 10 — Арія Марини.
    • № 11 — Арія Ельвіри
Дія ІІІ
    • № 12 — Арія Жанеттиⓘ
    • № 13 — Арія Федеріго
    • № 14 — Пісенька Грегуара
    • № 15 — Арія Марини
    • № 16 — Дует Ельвіри та Федеріго
    • № 17 — Фінал

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Повесть о рождении моем, происхождении и всей жизни. — Петербург, 1916
  2. ↑ М.Стріха. «Сокіл» у Києво-Могилянській академії // Кіно-театр. — 1997. — № 5. — С.30-32
  3. ↑ Конрад Уилл, «Сокол приземлился». «Зеркало недели», 1 июня 1996 року
  4. ↑ Євген Букет. Прем'єра в Дрогобичі [Архівовано 3 жовтня 2015 у Wayback Machine.] // «Слово просвіти». Всеукраїнський культурологічний тижневик. 7 березня 2013
  5. ↑ Прем'єра камерної опери Д. Бортнянського «Сокіл»
  6. ↑ Серпневі діалоги міжнародних фестивалів – Львова і Кракова — Львівська міська рада. city-adm.lviv.ua. Архів оригіналу за 24 грудня 2019. Процитовано 24 грудня 2019.

Література[ред. | ред. код]

У Вікіджерелах є
  • Корній Л. Історія української музики, част. 2: 2 пол. XVIII ст. — Київ — Харків — Нью Йорк 1996, 1998, 2001.
  • Доброхотов Б., Д. С. Бортнянский. — М. — Лен., 1950;

Публікації[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Сокіл (опера)
  • Сокіл [ноти і текст]: Опера, клавір. / Дмитро Бортнянський, Лібр. Ф. Г. Лаферм'єра, перекл., літ. рід. і післямова М. Стріхи, передм. Г. Ганзбурга, упор. А. Бондаренко. — К.-Дрогобич: видавець Святослав Сурма. 2012—218 с. ISBN 978-966-96945-1-3
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сокіл_(опера)&oldid=40098809