Сокіл (товариство)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сокільська відзнака Льва. 1914 р.
Будинок «Сокіл-Батько» у Львові

«Со́кіл» — тіловиховне (руханкового профіля) товариство, яке відіграло значну роль у національному відродженні слов'янських народів, зокрема чехів. Перший «Сокіл» заснував Мирослав Тирш в 1862 у Празі з метою поширення не тільки фізкультури на зразок німецьких «турнферайнів», але й пробудження національної свідомості чеського народу. (У 1930-х роках чеський «Сокіл» нараховував 600 000 членів). За прикладом чехів інші слов'янські народи перебрали сокільську ідею, засновуючи свої національні сокільські організації: у 1907 вони об'єдналися у Всеслов'янський сокільський союз, який відбував масові сокільські здвиги з участю «Соколу» слов'янських народів. Після радянської окупації всі «Соколи» ліквідовано як реакційні буржуазно-націоналістичні товариства; подібно ж і в сателітних державах, і в Юґославії (деякі з них понині діють у діаспорі).

Український «Сокіл»[ред.ред. код]

18941914[ред.ред. код]

Український «Сокіл» постав 11 лютого 1894 р. у Львові (Польське Товариство Руханкове «Сокул» у Львові — 1867; до нього належали і дехто з українців). Статут товариства взорувався на чеському статуті «Сокіл», територією діяльності були Галичина й Буковина. Перший голова Василь Нагірний (до 1900 р.), справник — Володимир Лаврівський (обидва піонери сокільського руху). Метою товариства «Сокіл» — виховувати в українському народі єдність, народну силу й почуття честі шляхом плекання фізкультури, а разом з тим витривалість, рухливість, підприємність, розуміння праці у спільному гурті, дисципліну.

За ініціативою Альфреда Будзиновського «Сокіл», поряд руханки і змагань, присвятив увагу пожежній справі (до 1932), мандрівництву, а також фехтуванню, наколесництву (велосипедному спортові), з 1912 — вправам у стрілянні. Великі заслуги для розбудови «Сокіл» поклав І.Боберський, з 1901 — керівник учительського гуртка «Сокіл», 1908 — голова товариства «Сокіл». Тоді ж «Сокіл» поширив свою діяльність на всю Галичину: по містах виникли переважно руханкові філії «Сокіл» (перший засновано 1902 у Станиславові), по селах — руханково-пожежні філії (також: «гнізда») під назвами «Січ» або «Сокіл» (вибір назви залишався за засновниками філій). Зростання числа «Соколів» і «Січей», об'єднаних у централі «Сокіл-Батько» (з 1909 назва централі у Львові), таке: 1902 — 6, 1903 — 70, 1905–243, 1907–373, 1910–601, 1914–974. Найгустішою була мережа у Львівському повіті і на Поділлі, рідка — на Покутті й Буковині (2 клітини), на яких насамперед була поширена організація «Січ»; кількість членів бл. 33 000. Додатком до тіловиховної діяльності «Сокіл» було плекання співу, музики, аматорського театру тощо. З 1912 «Сокіл-Батько» організував Стрілецькі сокільські курені (організатор Сень Ґорук); тому зустрічається назва — Руханково-стрілецьке товариство «Сокіл».

Як і тіловиховна організація «Січ», «Сокіл-Батько» влаштовував масові здвиги: окружні (перший у Стрию 1906, в Тернополі 1910) — і крайові (у Львові — 1911, 1914). Шевченківський здвиг відбувся на площі «Сокола-Батька» — «Українському городі» 28 червня 1914 — і був масовою маніфестацією близько 12 000 членів «Соколу», «Українського Січового Союзу», «Пласту» та спортових дружин. У 1912 р. український «Сокіл» брав участь у Всеслов'янському сокільському здвизі у Празі з нагоди 50-ліття чеського «Соколу».

Крім згаданих, серед визначних діячів «Соколу» до 1914 р. були: К.Ґутковський, Ю.Вінцковський (голова секції фотографічної і велосипедичної), Ярослав Вінцковський (псевдонім Ярославенко, композитор сокільських пісень та гімну «Соколи, соколи, ставайте в ряди»), М.Волошин, Й.Доманик, Левко Лепкий, Р.Дигдалевич, Ціпановський та ін.

На Наддніпрянщині було і кільканадцять (найбільша у Києві) клітин російського «Соколу», до яких належали також українці.

19151939[ред.ред. код]

Працю «Соколу» унеможливила війна, пізніше утруднювала польська влада (до 1921 працювала лише централя «Сокіл-Батько»): не дозволила поширення «Сокіл» на північно-західних землях і на Лемківщині, а нові закони про товариства 1933 загальмували і розвиток товариства «Сокіл». Врешті у 1938 відібрано найкращу українську площу в Галичині ніби-то «для військових цілей» — площу «Сокіл-Батько» у Львові. Це вплинуло на зменшення членства «Сокіл»: 1923 — 37, 1927 — 493, 1929 — 486, 1934 — 370, 1936 — 233 (з 23 000 чл.), 1939 до 300 з близько 35 000 чл. (числа приблизні).

З 1933 р. «Сокіл» перетворився на 3-ступневу організацію: «Сокіл-Батько», повітові осередки і місцеві гнізда. Тоді, крім руханки, більше уваги звертали на спортігри (волейбол, кошиківка (баскетбол), копаний м'яч (футбол)) та спротзмагання (легка атлетика, бокс та ін.), якою керувала спортсекція (голова О. Навроцький), що при ній гуртувалися і спортклуби Галичини, які створили 1925 р. Український Спортовий Союз. По його ліквідації (1937 р.) польською владою «Сокіл-Батько» знову став спортцентралею. У 1923 р. він влаштував «Запорізькі ігрища», у 1934 — скликав III Крайовий здвиг. Далі він влаштовував різні сокільські окружні здвиги і виступи, провадив інструкторські курси (переважно під проводом членів, які відбули вишкіл у «Соколі» чи спортклубах у Чехії).

Серед діячів «Сокола» у 1920—30-х роках (крім довоєнних) фігурували М. Заячківський (головував 1922—33), М. Хронов'ят (головував 1933—39), Степан Гайдучок, Михайло Тріль, Іван Мриц (голова лещетарської (лижної) секції), Михайло Галібей, Я. і Е. Благітки, Т. Білостоцький, Е. Жарський, А. Палій та ін.

Видавнича діяльність товариства «Сокіл»: журнал «Вісти з Запорожа» (1910 — 14; ред. І. Боберський), «Сокільські Вісти» (1928 — 39); сокільські календарі (перші видані В. Лаврівським з 1894) та ряд книжечок (з 1935 вони виходили в «Сокільській Бібліотеці» (з ділянки спорту, руханки і посібники для праці в «Сокіл» — В. Лаврівського, А. Будзиновського, І. Боберського, С. Гайдучка, М. Тріля, О. Верхоли, Е. Жарського, Я. Благітки, Тараса і Петра Франків, Д. Навроцької, Дарії Сіяк, К. Суховерської, І. Мрица та ін.

«Сокіл» на еміграції розвинув діяльність головно в Чехо-Словаччині. Починаючи з 1922, постав ряд сокільських організацій у Подєбрадах, Празі, Пршібрамі, Ржевніцах, Ліберці та ін. Вони творили Союз Українського Сокільства за кордоном (об'єднував 5л. 500 чл.). Український «Сокіл» в Чехо-Словаччині брав участь у чеських сокільських здвигах (інколи і репрезентував крайовий «Сокіл»), підтримував зв'язки з «Сокіл-Батько» і з І. Боберським, який жив у Канаді, та (з 1932) в Юґославії. По німецькій окупації Чехо-Словаччини український «Сокіл» не існував. В інших країнах українського поселення український «Сокіл» досяг значного розвитку в Аргентині (централя в Буенос-Айресі з кількома філіями); в Юґославії українці належали до югославського товариства «Сокіл» (до 1940). Не мав успіху український «Сокіл» ні в Канаді, ні в США, хоч там діяли досить сильні чеський і польський товариства «Сокіл»; проте діяв у США «Сокіл» закарпатських русинів.

У незалежній Україні[ред.ред. код]

У жовтні 2006 року була зареєстрована Молодіжна Громадська Організація «Сокіл» (скорочено МГО «Сокіл»), котра декларує продовження справи українського «Сокола» першої половини XX ст. Базовим для організації є м. Львів, де існує міська організація, створені осередки у Львівській, Волинській, Закарпатській, Дніпропетровській, Запорізькій, Тернопільській, Донецькій, Херсонській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Кіровоградській, Рівненській, Хмельницькій та Івано-Франківській областях. Члени організації кожного тижня зустрічаються на зборах, де планують свою діяльність, слухають лекції з історії, ідеології, тощо обговорюють цікаві події тижня.

Статутними завданнями і цілями діяльності МГО «Сокіл» є:

  • захист законних інтересів членів МГО «Сокіл», сприяння вирішенню їхніх соціальних та побутових проблем;
  • сприяння реалізації наукових, творчих та організаційних можливостей членів організації та залучення їх до громадського і культурного життя України;
  • сприяння зростанню національної свідомості серед членів МГО «Сокіл»;
  • сприяння розвитку української науки, культури і спорту;
  • пропаганда здорового способу життя;
  • сприяння формуванню української інтелігенції серед членів МГО «Сокіл».

Основна мета діяльності — національно-патріотичне виховання української молоді. В основі своєї діяльності МГО «Сокіл» вбачає ідеологію українського націоналізму і виховує у своїх членів любов до Батьківщини, вшанування національних традицій та звичаїв, повагу до батьків, вивчення національної історії та змагання за те, щоб українці зайняли панівне становище в своїй державі, повноцінно впливали на політичне життя краю та розвиток української нації в майбутньому.

Організація працює у кількох основних напрямках:

  1. Спортивно-вишкільний:
    • координація роботи з різностороннього фізичного розвитку членів організації;
    • організація туристичних мандрівок;
    • проведення таборів (вишкільні, відпочинкові, водні, мандрівні).
  2. Культурно-масовий:
    • організація різноманітних культорологічних заходів в дусі українських традицій (вертеп, вечорниці, свято Купала);
    • проведення українських вечірок та концертів молодих українських виконавців;
    • кіноклуб (організований перегляд кращої світової кінопродукції);
    • активна участь у громадському житті молоді (пікети, мітинги, протести).
  3. Історико-пропагандистський:
    • пропагування ідеології українського націоналізму серед української молоді;
    • проведення лекцій, конференцій та інших заходів на історичну тематику;
    • збір спогадів про національно-визвольні змагання;
    • відновлення та впорядкування могил українських героїв;
    • проведення археологічних експедицій;
    • участь у відзначенні національних українських свят (Покрова, Листопадовий Чин).

Головним соратником МГО «Сокіл» — є ВО «Свобода».

Наразі головою МГО «Сокіл» є депутат Черкаської міської ради від ВО «Свобода» Юрій Ботнар.[Джерело?]

Символіка[ред.ред. код]

«Сокіл» мав прапор малинового кольору, на одному боці якого зображений золотий лев, що спирається на скелю, герб Галицької землі, на іншому — емблема товариства: птах-сокіл з тягарцями (гантелями) в кігтях як символ швидкості, витривалості, сили. Гімн - "Соколи! Соколи!"[1].

Видання[ред.ред. код]

  • Журнал «Сокільські Вісти». — Л., 1928–1939
  • Календарі «Сокола-Батька»

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]