Соледар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Соледар
Coat of arms of Soledar.png Flag of Soledar.png
Герб Соледара Прапор Соледара
Соледар
Розташування міста Соледар
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Донецька область Донецька область
Район/міськрада Артемівська міська рада
Рада Соледарська міська рада
Код КОАТУУ 1410370300
Засноване остання чверть XVII ст.
Статус міста з 1965 року
Населення 11708 (01.01.2013)[1]
Площа 18,8 км²
Густота населення 622 осіб/км²
Поштові індекси 84545-84548
Телефонний код +380-6274
Координати 48°41′49″ пн. ш. 38°04′17″ сх. д. / 48.69694° пн. ш. 38.07139° сх. д. / 48.69694; 38.07139Координати: 48°41′49″ пн. ш. 38°04′17″ сх. д. / 48.69694° пн. ш. 38.07139° сх. д. / 48.69694; 38.07139
Висота над рівнем моря 100 м
Водойма р. Мокра Плотва, Бахмутка
Відстань
Найближча залізнична станція Сіль
До станції 3 км
До обл./респ. центру
 - фізична 79,3 км
 - залізницею 104 км
 - автошляхами 99 км
До Києва
 - фізична 579 км
 - залізницею 755 км
 - автошляхами 699 км
Міська влада
Адреса 84545, Донецька обл., Артемівська міськрада, м. Соледар, вул. Леніна, 3а, 4-20-68
Веб-сторінка Соледарська міськрада
Міський голова Товстокоренко Юрій Васильович

Соледа́р (до 1991 року — Карло-Лібкнехтівськ) — місто в Україні, Донецька область, підпорядковане Артемівській міській раді. Орган місцевого самоврядування — Соледарська міська рада.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Залізнична станція Сіль

Населення 13 151 мешканців (перепис 2001). Розташоване за 18 км від Артемівська, за 3 кілометри від залізничної станції Сіль та за 2 кілометри від залізничної станції Деконська (дизель). Видобуток солі, комбінат буддеталей. Статус міста з 1965 року. В цьому ж році до міста приєднано селище Білокам'янське. До 5 липня 1991 року місто називалось Карло-Лібкнехтівськ на честь Карла Лібкнехта. У 1999 році до складу міста були включені селища міського типу Дворіччя (у народі — Свердловка) і Сіль.

Історія[ред.ред. код]

Серед соленосних регіонів особливе місце посідає південно-східна частина Донбасу, де на місці мілководної затоки древнього Пермського моря близько 250 млн років тому утворилися величезні поклади кам'яної солі. Історики свідчать про те, що ще до нашої ери люди могли отримувати цей життєво важливий мінерал шляхом випаровування його з солоної ропи Торських та Бахмутських озер, розташованих на місці розвіданого згодом Артемівського родовища кам'яної солі. Але лише у XVI столітті видобуток виварювальної солі на Донбасі став регулярним.

З розвитком соляного виробництва нерозривно пов'язана історія усього Донбасу. Виробництво виварювальної солі вимагало все більшого спалювання деревини, що привело до знищення навколишніх лісів. Потрібний був новий енергоносій, яким і стало виявлене близько 300 років тому в Донецькому краю кам'яне вугілля. Його використовували перш за все для збільшення виробництва солі, а вже згодом — для розвитку металургії та інших індустріальних потреб.

Припущення про наявність в районах Бахмута і Тора багатих покладів кам'яної солі окремі дослідники висловлювали ще в середині XVIII століття. Але лише у 1880 році видатний російський учений-геолог А. П. Карпінський зробив точні науково обґрунтовані розробки з цього питання і довів наявність величезних соляних запасів у краю, через який століттями пролягав знаменитий чумацький шлях за сіллю до Криму.

Здійснена у 1876–1880 роках гірничим інженером П. І. Івановим проходка так званої «Урядової свердловини» біля села Брянцівка, за 10 верст від Бахмута, показала наявність в земній товщі 9 соляних пластів, у тому числі найпотужнішого — Брянцівського, товщина якого становила близько 40 метрів.

Це сенсаційне відкриття привернуло увагу промисловців, що розгорнули у регіоні інтенсивне будівництво соляних шахт.

Для перевезення солі й інших вантажів довелося побудувати залізничну станцію Сіль, станцію Деконська і депо станції Сіль. У 1881 році була введена в експлуатацію перша шахта, що належала приватній промисловій компанії генерала Н. І. Летуновського.

У подальших роках уведені в експлуатацію ще п'ять соляних копалень, що сприяло значному зростанню солевидобутку і насиченню соляного ринку.

З 1926 року робоче селище називають ім'ям Карла Лібкнехта.

Під час другої світової війни соляні копальні були повністю зруйновані. У 1947 році було закінчено відновлення останнього з усіх зруйнованих копалень.

У 1965 році селище отримало статус міста.

У липні 1991 року місто Карло-Лібкнехтовськ було перейменоване в Соледар.

Війна за незалежність 2014 року[ред.ред. код]

21 липня 2014 року сили антитерористичної операції перебрали контроль над Соледаром.

Населення[ред.ред. код]

За даними перепису 2001 року населення міста становило 13182 особи, із них 60,10% зазначили рідною мову українську, 39,43% — російську, 0,11% — вірменську, 0,09% — білоруську, 0,05% — циганську, 0,02% — молдовську та болгарську, 0,01% — грецьку, польську, румунську та караїмську мови[2].

Підприємства[ред.ред. код]

Гірнича виробка у соляній шахті Соледара, Донецька область

Найвідомішою в місті є організація «Артемсіль». Це підприємство випускає якісну, та широко відому в світі кам'яну сіль, будучи найбільшим сучасним підприємством в Україні і в країнах СНД. На базі підприємства діє санаторій «Соляна симфонія»

Колективне Підприємство Воїнів Інтернаціоналістів «Память»: проводить екскурсії, під час якої є змога спуститися на глибину 300 метрів у справжню соляну шахту для того, щоб побачити скарби Соледара: музей, діючу підземну церкву, соляні скульптури, самородний кристал солі розміром з людський зріст. Ці визначні пам'ятки дозволили Соледару потрапити в книгу рекордів Гіннеса. В одній із виробок проводяться концерти симфонічної музики.

Також у місті є гіпсовий комбінат «KNAUF» — підприємство-філія німецького концерну «KNAUF».

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.