Соледар
| Соледар | |||
|---|---|---|---|
|
|||
  |
|||
| Основні дані | |||
| Країна |  Україна |
||
| Регіон | Донецька область | ||
| Район/міськрада | Артемівська міськрада | ||
| Рада | Соледарська міська рада | ||
| Код КОАТУУ | 1410370300 | ||
| Засноване | остання чверть XVII ст. | ||
| Статус міста | з 1965 року | ||
| Населення | ▼11898 (01.01.2011)[1] | ||
| Площа | 18,8 км² | ||
| Густота населення | 633 осіб/км² | ||
| Поштові індекси | 84545-84548 | ||
| Телефонний код | +380-6274 | ||
| Координати | 48°41′49″ пн. ш. 38°04′17″ сх. д. / 48.69694° пн. ш. 38.07139° сх. д.Координати: 48°41′49″ пн. ш. 38°04′17″ сх. д. / 48.69694° пн. ш. 38.07139° сх. д. | ||
| Висота над рівнем моря | 100 м | ||
| Водойма | Мокра Плотва, Бахмутка | ||
| Відстань | |||
| Найближча залізнична станція | Сіль | ||
| До станції | 3 км | ||
| До обл./респ. центру | |||
| - фізична | 79,3 км | ||
| - залізницею | 104 км | ||
| - автошляхами | 99 км | ||
| До Києва | |||
| - фізична | 579 км | ||
| - залізницею | 755 км | ||
| - автошляхами | 699 км | ||
| Міська влада | |||
| Адреса | 84545, Донецька обл., Артемівська міськрада, м. Соледар, вул. Леніна, 3а, 4-20-68 | ||
| Веб-сторінка | Соледарська міськрада | ||
| Міський голова | Товстокоренко Юрій Васильович | ||
Соледа́р (до 1991 року — Карло-Лібкнехтівськ) — місто в Україні, Донецька область, підпорядковане Артемівській міськраді. Населення 13 151 мешканців (перепис 2001). Розташоване за 18 км від Артемівська, за 3 кілометри від залізничної станції Сіль та за 2 кілометри від залізничної станції Деконська (дизель). Видобуток солі, комбінат буддеталей. Статус міста з 1965 року. В цьому ж році до міста приєднано район Білокам'янське. До 5 липня 1991 року місто називалось Карло-Лібкнехтівськ на честь Карла Лібкнехта. У 1999 році до складу міста були включені селища міського типу Дворіччя (в народі — Свердловка) і Сіль.
Зміст |
Історія [ред.]
Серед соленосних регіонів особливе місце посідає південно-східна частина Донбасу, де на місці мілководої затоки древнього Пермського моря близько 250 млн. років тому утворилися величезні поклади кам'яної солі. Історики свідчать про те, що ще до нашої ери люди могли отримувати цей життєво важливий мінерал шляхом випаровування його з солоної ропи Торських та Бахмутських озер, розташованих на місці розвіданого згодом Артемівського родовища кам'яної солі. Але лише у XVI столітті видобуток виварювальної солі на Донбасі став регулярним.
З розвитком соляного виробництва нерозривно пов'язана історія усього Донбасу. Виробництво виварювальної солі вимагало все більшого спалювання деревини, що привело до знищення навколишніх лісів. Потрібний був новий енергоносій, яким і стало виявлене близько 300 років тому в Донецькому краю кам'яне вугілля. Його використовували перш за все для збільшення виробництва солі, а вже згодом - для розвитку металургії таі інших індустріальних потреб.
Припущення про наявність в районах Бахмуту і Тора багатих покладів кам'яної солі окремі дослідники висловлювали ще в середині XVIII століття. Але лише у 1880 році видатний російський учений-геолог А. П. Карпінський зробив точні науково обґрунтовані розробки з цього питання і довів наявність величезних соляних запасів у краю, через який століттями пролягав знаменитий чумацький шлях за сіллю до Криму.
Здійснена у 1876-1880 роках гірничим інженером П. І. Івановим проходка так званої "Урядової свердловини" біля села Брянцівка, у 10 верстах від Бахмуту, показала наявність в земній товщі 9 соляних пластів, у тому числі найпотужнішого - Брянцівського, товщина якого становила близько 40 метрів.
Це сенсаційне відкриття привернуло увагу промисловців, що розгорнули у регіоні інтенсивне будівництво соляних шахт.
Для перевезення солі й інших вантажів довелося побудувати залізничну станцію Сіль, станцію Деконська і депо станції Сіль. У 1881 році була введена в експлуатацію перша шахта, що належала приватній промисловій компанії генерала Н. І. Летуновського.
У подальших роках уведені в експлуатацію ще п'ять соляних копалень, що сприяло значному зростанню солевидобутку і насиченню соляного ринку.
З 1926 року робоче селище називають ім'ям Карла Лібкнехта.
Під час другої світової війни соляні копальні були повністю зруйновані. У 1947 році було закінчено відновлення останнього з усіх зруйнованих копалень.
У 1965 році селище отримало статус міста.
У липні 1991 року місто Карло-Лібкнехтовськ було перейменоване в Соледар.
Підприємства [ред.]
Найвідомішою в місті є організація «Артемсіль». Це підприємство випускає якісну, та широко відому в світі кам'яну сіль, будучи найбільшим сучасним підприємством в Україні і в країнах СНД. На базі підприємства діє санаторій «Соляна симфонія»
Колективне Підприємство Воїнів Інтернаціоналістів "Память": проводить екскурсії, під час якої є змога спуститися на глибину 300 метрів у справжню соляну шахту для того, щоб побачити скарби Соледара: музей, діючу підземну церкву, соляні скульптури, самородний кристал солі розміром з людський зріст. Ці визначні пам'ятки дозволили Соледару потрапити в книгу рекордів Гіннеса. В одній з виробок проводяться концерти симфонічної музики.
Також у місті є гіпсовий комбінат «KNAUF» - підприємство-філія німецького концерну «KNAUF».
Примітки [ред.]
Посилання [ред.]
Джерела [ред.]
- Соледар - Інформаційно-пізнавальний портал | Донецька область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)
|
||||||||
.svg){kind=small}
 |
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
