Солженіцин Олександр Ісайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Ісайович Солженіцин
Александр Исаевич Солженицын
A solzhenitsin.JPG
При народженні: Александр Исаакович Солженицын
Дата
народження:		 11 грудня 1918(1918-12-11)
Місце
народження:		 СРСР СРСР, Кисловодськ
Дата
смерті:		 3 серпня 2008(2008-08-03) (89 років)
Місце
смерті:		 Росія Росія, Москва
Громадянство: росіянин
Рід діяльності: прозаїк, поет, драматург
Премії:
Nobel prize medal.svg
Нобелівська премія з літератури (1970)
Nobel prize medal.svg

Олександр Ісайович Солженіцин (при народженні — Олександр Ісаакович Солженіцин; *11 грудня 1918, Кисловодськ — †3 серпня 2008, Москва) — російський історичний прозаїк, драматург і поет. Один із духовних лідерів православно-патріотичного руху Росії, за політичними поглядами — російський націоналіст-великодержавник та монархіст. Після опублікованої 1962 року повісті «Один день Івана Денисовича» (1962 рік), в якій він українців називає не інакше, як «бандерівцями», він став відомим своїми українофобськими[1][2][3] поглядами.

Зміст

Біографія [ред.]

Олександр Ісайович Солженіцин народився 11 грудня 1918 в Кисловодську, на Північному Кавказі, в заможній родині. Дід був володарем великої «економії» на Кубані. Батько — росіянин, Ісаакій Семенович Солженіцин, офіцер царської армії, загинув в 1918 р. внаслідок нещасного випадку на полюванні ще до народження майбутнього письменника. Мати - українка, Таісія Захарівна Щербак (Томчак), намагалася виховувати Олександра в православній вірі. Але шкільне виховання серйозно трансформувало сімейні схеми сприйняття та оцінювання: О.Солженіцин почав симпатизувати новому ладу і проникатися марксистською ідеологією.

В 1925 разом з матірю переїхав до Ростову-на-Дону, де він в 1926—1936 вчився в школі. В старших класах почає захоплюватися літературою, пише вірші та есе. У 1936 вступає до Комсомолу.

У 1936 Солженіцин вступив до фізико-математичного факультету Ростовського університету. В 1938 році він спробував скласти вступні іспити в театральну школу Юрія Завадського, але іспити провалив і професійним актором не став. У 1939 р. паралельно поступив на заочне відділення Московського інституту філософії, літератури, історії (ІФЛІТ), котре не закінчив. У 1941 закінчив фізмат Ростовського університету.

Був на фронті, у званні капітана служив командиром батареї акустичної розвідки. Нагороджений орденами Великої Вітчизняної війни 2-го ступеня і Червоної Зірки. 9 лютого 1945 за критику дій Йосипа Сталіна в особистих листах до друга дитинства Миколи Віткевича Солженіцин був арештований і засуджений на 8 років таборів. У 1953 звільнений без права мешкання в Європейській частині СРСР і відправлений на «вічне поселення». Жив в аулі Кок-Терек Джамбульської області республіки Казахстан.

У 1956 рішенням Верховного Суду СРСР Солженіцин був реабілітований, його твори стали з'являтися у пресі. Зокрема, оповідання «Один день з життя Івана Денисовича» було висунуто на Ленінську премію, проте це викликало негативну реакцію влади.

У 1965 р. архів Олександра Солженіцина потрапив у КДБ, після чого подальше видання його творів у СРСР було заборонено. У 1969 р. Олександра Солженіцина виключили з Союзу письменників, а в 1970 р. він став лауреатом Нобелівської премії з літератури.

Після публікації за кордоном книги «Архіпелаг ГУЛАГ» 12 лютого 1974 послідував арешт. Його було визнано винним в державній зраді, позбавили громадянства і 13 лютого вислано з СРСР літаком до ФРН. Під час вимушеної еміграції жив спочатку у Швейцарії, потім у власному будинку у містечку Кавендіш, штат Вермонт, США. У 1990 р. указом президента СРСР Михайла Горбачова радянське громадянство Олександра Солженіцина було відновлене. Майже відразу ж письменник був удостоєний Державної премії.

У 1994 році Олександр Солженіцин повернувся до Росії. У 1997 р. вибраний дійсним членом Російської Академії наук.

Оцінка творчості [ред.]

В 1970 р. Солженіцин був визнаний гідним Нобелівської премії з літератури за «моральну силу, почерпнуту в традиції великої російської літератури».

Рецензуючи в 1972 р. «Серпень чотирнадцятого», югославський політолог Мілован Джилас писав, що «Солженіцин заповнює вакуум, що утворився в російській культурі й свідомості. Він повернув Росії її душу — ту саму, котру відкрили світу Пушкін, Гоголь, Толстой, Достоєвський, Чехов і Горький».[Джерело?] На думку американського дослідника Джозефа Франка, «основною темою Солженіцина є прославляння моральності, єдиної можливості вижити в кошмарному світі, де тільки моральність гарантує людське достоїнство й де ідея гуманізму здобуває надцінний характер».[Джерело?]

Критика [ред.]

Солженіцина критикували за різкі суперечності між цифрами репресованих, які він наводив, та архівними даними, що стали доступними в період перебудови [4]. Гостро критикувались за недостовірність «тюремні» твори Солженіцина в тій їх частини, де мовиться про побут таборів, смертність ув'язнених, їхню чисельність.[5][6]. Критика з комуністичного флангу підкріплювалася посиланнями на дослідження учених, які працювали в російських архівах[7].

З радянсько-комуністичного табору Солженіцина також неодноразово критикували за виправдання колабораціонізму в ході Німецько-радянської війни і пов'язані з цим фальсифікації щодо радянських військовополонених[8][9]. Стверджувалося, що матеріал для своїх викриттів Солженіцин запозичував з геббельсівської пропаганди. Подібний відгук виходить від Л. А. Самутіна, як стверджується, дисидента, колишнього власівця, що особисто працював в ідеологічному апараті геббельсівського міністерства пропаганди, і прихильника Солженіцина, що приховував у себе рукопис «Архіпелагу» від КДБ[10].

Солженіцина активно критикували і «справа» — перш за все інші дисиденти й емігранти, які заперечували його християнські і антиліберальні погляди (дисиденти-націоналісти, навпаки, вбачали зайвий лібералізм). «Лист вождям Радянського Союзу» піддався критиці А. Д. Сахарова.

Конфлікт Солженіцина з антирадянською еміграцією і західними активістами Холодної війни висвітлено у його мемуарах «Потрапило зерня проміж двох жорен».

Його дослідження історії взаємин єврейського і російського народів у книзі «Двісті років разом» викликало активну критику як з боку багатьох єврейських публіцистів, так і націоналістичної преси. Так, наприклад, ліберальний Володимир Войнович сказав: „Книга Солженіцина «Двісти років разом» — довга, нудна і брехлива“ [11].

Образ Солженіцина підданий і сатиричному зображенню в художніх творах, наприклад, в романі Войновича «Москва 2042» [12] і в поемі Юрія Кузнецова Шлях Христа.

Твори [ред.]

  • Один день Івана Дєнісовіча (рос. Один день Ивана Денисовича) - (оповідання)
  • Матрёнин двор
  • В круге первом (роман, 1968)
  • Раковый корпус (повість, 1968—1969)
  • Август 14-го (роман, 1971)
  • Архипелаг ГУЛАГ (1973-)
  • Жить не по лжи (эссе)
  • Красное колесо
  • Бодался телёнок с дубом. (нарис, 1975)
  • Ленин в Цюрихе. (1975)
  • Угодило зёрнышко промеж двух жерновов.[1], [2]
  • Как нам обустроить Россию. (есе-маніфест, 1990)
  • Россия в обвале.
  • Двести лет вместе. (в 2-х тт.)
  • Русский словарь языкового расширения.

Джерела [ред.]

q: Олександр Солженіцин у Вікіцитатах?
Rodovid logo.png Олександр Солженіцин на Родоводі?

Посилання [ред.]

Примітки [ред.]

  1. ↑ http://www.day.kiev.ua/uk/article/kultura/buntivniy-antirevolyucioner День: Бунтівний антиреволюціонер
  2. ↑ http://www.mediavektor.org/940-solzhencin_prozak_borec_emgrant_ta_ukranofob.html Радіо Свобода: Солженіцин: Прозаїк, Борець, Емігрант та Українофоб
  3. ↑ http://www.epravda.com.ua/publications/2013/05/14/374620/ Економічна Правда: Йоксель-моксель, знову вексель!
  4. ↑ Гулаг: архивы против лжи Каковы масштабы сталинских репрессий
  5. ↑ Игорь Пыхалов_ КАКОВЫ МАСШТАБЫ СТАЛИНСКИХ РЕПРЕССИЙ)
  6. ↑ В. Н. Земсков. ГУЛАГ (историко-социологический аспект)
  7. ↑ ГУЛАГ: АРХИВЫ ПРОТИВ ЛЖИ
  8. ↑ Дюков А.Р. Госпремия для ревизиониста
  9. ↑ Дюков А. Р. Милость к падшим: советские репрессии против нацистких пособников // Великая оболганная война-2. Нам не за что каяться! — М.: Яуза, Эксмо, 2008. — 432 с: ил. — (Война и мы). ISBN 978-5-699-25622-8, с. 98-141
  10. ↑ http://beserikov.chat.ru/Samutin.htm
  11. ↑ Владимир Войнович: «Солженицын недостаточно умный человек» - «Русский базар», 02.03.2004
  12. ↑ Майкл Николсон. Солженицын на мифотворческом фоне


Письменник Це незавершена стаття про письменника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
1901—1925

Сюллі-Прюдом (1901) • Моммзен (1902) • Б'єрнсон (1903) • Містраль / Ечеґарай-і-Ейсаґірре (1904) • Сенкевич (1905) • Кардуччі (1906) • Кіплінг (1907) • Ойкен (1908) • Лагерлеф (1909) • Хейзе (1910) • Метерлінк (1911) • Гауптман (1912) • Тагор (1913) • Роллан (1915) • Гейденстам (1916) • Г'єллеруп / Понтоппідан (1917) • Шпіттелер (1919) • Гамсун (1920) • Франс (1921) • Бенавенте-і-Мартінес (1922) • Єйтс (1923) • Реймонт (1924) • Шоу (1925)
1926—1950

Деледда (1926) • Бергсон (1927) • Унсет (1928) • Манн (1929) • Льюїс (1930) • Карлфельдт (1931) • Голсуорсі (1932) • Бунін (1933) • Піранделло (1934) • О'Ніл (1936) • Мартен дю Ґар (1937) • Бак (1938) • Сіланпяя (1939) • Єнсен (1944) • Містраль (1945) • Гессе (1946) • Жід (1947) • Еліот (1948) • Фолкнер (1949) • Расселл (1950) •
1951—1975

Лагерквіст (1951) • Моріак (1952) • Черчилль (1953) • Хемінгуей (1954) • Лакснесс (1955) • Хіменес (1956) • Камю (1957) • Пастернак (1958) • Квазімодо (1959) • Перс (1960) • Андрич (1961) • Стейнбек (1962) • Сеферіс (1963) • Сартр (1964) • Шолохов (1965) • Аґнон / Закс (1966) • Астуріас (1967) • Кавабата (1968) • Беккет (1969) • Солженіцин (1970) • Неруда (1971) • Белль (1972) • Вайт (1973) • Юнсон / Мартінсон (1974) • Монтале (1975)
1976—2000

Беллоу (1976) • Алейксандре (1977) • Зінґер (1978) • Елітіс (1979) • Мілош (1980) • Канетті (1981) • Гарсія Маркес (1982) • Ґолдінґ (1983) • Сейферт (1984) • Сімон (1985) • Шоїнка (1986) • Бродський (1987) • Махфуз (1988) • Села (1989) • Пас (1990) • Ґордімер (1991) • Волкотт (1992) • Моррісон (1993) • Ое (1994) • Гіні (1995) • Шимборська (1996) • Фо (1997) • Сарамаґо (1998) • Грасс (1999) • Гао (2000)
2001—2025

Найпол (2001) • Кертес (2002) • Кутзее (2003) • Єлінек (2004) • Пінтер (2005) • Памук (2006) • Лессінг (2007) • Ле Клезіо (2008) • Мюллер (2009) • Льйоса (2010) • Транстремер (2011) • Мо Янь (2012)

Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Солженіцин_Олександр_Ісайович&oldid=12636665