Соловецькі острови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Соловецькі острови — Соловки, група островів у південно-західній частині Білого моря (Архангельської області Російської Федерації); загальна площа 347 км². Клімат С. о. холодний, вогкий; вони вкриті переважно лісами, на них багато озер і боліт. С. відомі за царських часів як місце заслання; за радянської влади — як перший концентраційний табір. Серед в'язнів на С. було чимало українців, більшість яких там і загинула.

За Царської Імперії центром ув'язнення був Соловецький монастир (С. м.) св, Зосими й Саватія, заснований у 1420 — 30-их pp., а в кін. 16 ст. перетворений на сильну фортецю. Відтоді Соловецький монастир був також місцем заслання противників російського царизму й офіційного православ'я. В'язнів приміщувано переважно у вогких і позбавлених світла підземних келіях.

Українців почали засилати у С. м. з початку 18 ст. Одними з перших в'язнів (1708 — 12) були спільники В. Кочубея й І. Іскри, які доносили на гетьмана Івана Мазепу — полтавський священик І. Святайло з сином і чернець Никанор. Почавши з 1709, сюди заслано співробітників та прихильників гетьмана Мазепи: ген. осавула Д. Максимовича, сердюцького полковника Я. Покотила й ін., згодом (1712) архимандрита Гедеона Одорського, лохвицького протоієрея Івана Рогачевського та ін.

За часів Катерини II найвизначнішим в'язнем С. м. був останній кошовий отаман Запорізької Січі Петро Калнишевський, який пробув в С. м. 25 років (1776 — 1301; 16 років у камінному мішку і 9 років в окремій камері), там і похований 26 липня 1803.

Серед українських в'язнів 19 ст. відомий кол. член Кирило-Методіївського братства Ю. Андрузький, якого заслано (1850 — 54) за написання «Конституції республіки».

По революції Соловецький монастир ліквідовано і перетворено на перший в СРСР концентраційний табір, куди засилали політв'язнів, гол. засуджених за різними пунктами 58 ст. Карного Кодексу («контр-революція», терор, шпигунство, диверсія, збройне повстання). Згідно з декретом «Про табори примусової праці» (15 квітня 1919), на Соловецьких островах створено 1920-у спеціальну систему таборів, яку названо «Соловецкий лагерь особого назначения» (СЛОН). З поширенням системи таборів і на інші осередки суходолу навколо Білого моря змінено назву на «Управление Северных Лагерей Особого Назначения» (УСЛОН), центром якого став Попів о. На поч. 1930-их pp. в'язнів С. о. використовувано при будові Біломорсько-Балтійського каналу та створено там Белбалтлаг з. центром на Медвежій горі. За Єжова С. табір перетворено (1937) на «Соловецкую тюрьму особого назначения Главного управлення государственной безопасности СРСР» з закритими ізоляторами. В кінці 1938 в'язнів вивезено з С. о. до інших таборів, а Соловки перетворено на воєнно-морську базу.

Кількість в'язнів (крім чоловіків, на Соловки засилали і жінок), їхній соціальний склад та в'язничний режим у різні періоди мінялися. За НЕП (1921 — 27) таборовий режим був менш суворий, умови праці порівняно легші. Кількість українських в'язнів була невелика: це — учасники визвольних змагань, діячі УНР, вояки та отамани повстанських загонів, духовенство тощо.

Значно погіршилися умови на С. від часу першої п'ятирічки (1927 — 32), коли на каторгу заслано тисячі українців, обвинувачених у приналежності до СВУ, Укр. Нац. Центру, УВО. Тоді заслано на С. чимало визначних укр. культ. діячів. Серед в'язнів С. були засуджені на процесі СВУ: академік Михайло Слабченко, професор А. Барбар, професор Йосип Гермайзе, М. Павлушков; політичні діячі УНР професор Володимир Чехівський, Павло Христюк, І. Петренко, В. Юрченко, письменник Клим Поліщук та ін.

За другої п'ятирічки (1932 — 1937) на С. ув'язнено було низку партійних і державних діячів УРСР, письменників, науковців, митців. Серед визначніших в'язнів того часу політичні діячі: Олександр Шумський, Микола Полоз, Микола Любченко, С. Семко; науковці академік С. Рудницький, академік Матвій Яворський, О. Яната, М. Новицький, І. Шаля; письменники й митці Микола Зеров, Павло Филипович, Олекса Слісаренко, Микола Куліш, Лесь Курбас, Євген Плужник, Михайль Семенко, Гео Шкурупій, Марко Вороний, Василь Мисик, Валер'ян Поліщук, Василь Вражливий, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Антін Крушельницький та ін. Особливо погіршало становище в'язнів за «єжовщини» (1937 — 38). 25 червня 1937 концтабір перетворено на тюрму, а 1938 в'язнів вивезено з С. до інших таборів (майже всіх їх доля невідома, правдоподібно, вони загинули). В'язні С. важко працювали на лісозаготівлях, прокладали залізницю в лісах, на будівництві Біломорсько-Балтицького канала, на якому загинуло бл. 100 000 в'язнів, рідше в сільському господарстві. Биттям, карцером, голодом винищувано більшість каторжан С.

Про в'язницю і каторгу на С. складено багато віршів, пісень, анекдотів. У 1920 — 30-их pp. C. були заг. відомими і на Заході; тому, щоб змінити світову опінію, совети створили фільм «Соловки», у якому в ідилічний спосіб представили умови життя в цьому концтаборі. Перебування українців на каторзі в С. м. за царату досліджували Петро Єфименко (старший), за новітніх часів Г. Фруменков; за радянського періоду Л. Чикаленко. Спогади про С. написали В. Юрченко (псевд.), С. Підгайний.

[ред.] Література

• Ефименко П. Ссыльные малороссияне в Архангельской губернии 1708-1802 гг. // Киевская старина, ч. IX. - К., 1882
• Колчин М. Ссыльные и заточенные в острог Соловецкого монастыря в XVI-XIX вв. - М., 1908
• Клингер А. Советекая каторга. Архив русской революции, т. XIX. - Берлін, 1928
• Юрченко В. Зі соловецького пекла на волю (записки втікача). - Л., 1931
• Юрченко В. Пекло на землі. - Л., 1931
• Чикаленко Л. Соловецька каторга (документи). - В., 1931
• Костюк Г. Українські письменники та вчені в більшовицьких тюрмах і таборах // Краківські Вісті, 14.11.1943 і наступні чч.
• Підгайний С. Українська інтелігенція на Соловках. Спогади 1933-1941. - Новий Ульм, 1947
• Підгайний С. Недостріляні, ч. І-II. - Новий Ульм, 1949
• Фруменков Г. Узники Соловецкого монастыря. Политическая ссылка в Соловецкий монастырь в XVIII-XIX. - Архангельськ, 1965
• Солженицын А. Архипелаг ГУЛаг, т. 2 (III-IV). - Париж, 1974
• Heller М. Swiat obozów koncentracyjnych a literatura sowiecka. - Париж: Instytut literacki, 1974

[ред.] Література

• Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.(укр.)

[ред.] Посилання

• Соловки — енциклопедія

Це незавершена стаття з географії Росії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це!

Ця стаття не містить шаблону-картки. Ви можете допомогти проекту, додавши його у статтю. Можливо, вам варто звернутись за допомогою до Вікіпедія:Запити на шаблони.