Солідус (монета)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Солідус імператора Констянтина II (316–340)

Солідус (лат. Solidus — твердий, міцний, масивний) — римська золота монета, випущена вперше у 309 році. імператором Костянтином. Важила 1/72 римського фунта (4,55 гр). Вона замінила в якості основної золотої монети ауреус. У 314 році введена в західній частині Римської імперії, а у 324 році — на всій території імперії. Тривалий час залишалась основною монетою і грошовою одиницею Римської імперії, а потім і Візантії. Грецька назва візантійського солідуса — «номізма», в Європі його частіше називали «безант» або «бізантин».

Крім солідуса, карбувалися також золоті монети вартістю в 1/2 солідуса («семіс») і 1/3 солідуса («тріенс», вага 1,52 г; у Візантії більше відома як «Треміссіс»).

Розповсюдження солідуса[ред.ред. код]

У V–VI століттях солідуси поширились у балтійському регіоні (в основному, як плата за хутра та бурштин), у VI–VII століттях — на Балканах, у Франції, Нідерландах, Скандинавії, Німеччині, на Русі, у Леванті та Північній Африці (з VII століття в двох останніх регіонах солідуси стали витіснятися арабськими динарами).

Через високу пробу, яка до 1453 року (аж до падіння Константинополя) залишалася майже незмінною (невеликі коливання мали місце в 1071–1078 роках), солідус справив значний вплив на карбування золотих монет в сусідніх країнах — у Східному Середземномор'ї, у державі Сасанідів, у арабському світі, а також у варварів і у ранньофеодальних державах епохи великого переселення народів і пізніше у всій Західній Європі.

«Златник» Володимира із фондів Ермітажу

Наприкінці IX — початку X століття була викарбувана перша відома золота монета Русі, яка зовнішнім виглядом і вагою (4,2 г) нагадувала візантійський солідус — безант (бізант, безантин). У науці ця монета отримала назву златник (справжня назва грошової одиниці невідома).

Солідуси середньовіччя[ред.ред. код]

У Європі недоступність джерел золота і занепад торгівлі призвели до майже повного припинення карбування власної золотої монети у IX–XII століттях. Основним монетним металом стало срібло. Однак солідус залишився грошовою одиницею. Він прирівнювався до 12 денаріїв; у Німеччині — 12 пфенігів (германізована назва солідуса — Шилінг), у Франції — 12 Деньє (тут назва солідус зазнала змін і дала назву соль, пізніше — су). В Італії солідус став називатися сольдо, в Іспанії — суельдо.

Пожвавлення торгівлі в Європі призвело до відновлення карбування солідусів у XIII столітті, але у зв'язку з погіршенням якості денаріїв які пов'язані з вартістю солідуса, він став срібною монетою (основною золотою європейської монетою на довгий час став дукат). У Франції вперше срібна монета вартістю солідуса була викарбувана у 1266 році — це було наслідування італійського «гроссо» — гроша.

Якість гроша деякий час вдалося підтримувати на певному рівні, якість європейського солідуса (шилінга) продовжувала погіршуватися; на зміну срібному солідусу прийшов білонний в 16 ст,, у 17-18 століттях — мідний.

Солідус у ВКЛ, Королівстві Польському, Речі Посполитій[ред.ред. код]

До середини XV століття біллонні солідуси карбувало багато сусідніх з Річчю Посполитою держав, в тому числі герцогство Пруссія і Лівонська конфедерація. У 1547 році білонний солідус був карбований в Гданську. Король Сіґізмунд I визначив якість монети: вона важила 1,24 г і містила 0,23 г срібла. Солідус був прирівняний до 6 денаріїв і становив 1/3 гроша. Польською мовою монета отримала назву «шельонг», українською та білоруською — «шеляг». У 1650 році при королеві Янові ІІ Казимирі карбовано перший мідний солідус = 1/4 гроша (77 штук із краківської гривні, вага монети 2,6 г). З 1659 року протягом десятиліття карбувалися нові мідні солідуси (так звані «боратинки», пол. boratynka) = 1/3 гроша, але з розрахунку 150 штук з гривні (вагою 1,35 г). Їх було випущено величезну кількість.

У 1755 році король Август III останній раз випустив мідні солідуси для поповнення своєї cкарбниці.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • В. Зварич. (автор-составитель). Нумизматический словарь.— Львов, издательство при ЛГУ / объединение «Вища школа», 1975.— 156 с.: 292 ил.— С. 116–117. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]