Соната для фортепіано № 29 (Бетховен)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Соната для фортепіано №29 Л. ван Бетховена, сі-бемоль мажор, op. 106 («Хаммерклавір»), написана у 1817-1819 роках і присвячена ерцгерцогу Рудольфу. У назві автор відобразив той факт, що до моменту написання сонати в музичну практику увійшли досконаліші, ніж раніше, зразки фортепіано, які німецькою називалися хаммерклавірами (буквально «молоточковими клавірами»).

Структура[ред.ред. код]

Складається з 4-х частин:

  1. Allegro
  2. Scherzo, assai vivace
  3. Adagio sostenuto. Appassionato e con molto sentimento
  4. Largo — Allegro risoluto

Перша частина[ред.ред. код]

Носить яскравий яскравий, урочистий характер. За використанням регістрів і звучанню її стиль наближається до фортепіанного письма Ліста. Широке використання терцієвих модуляцій та та енгармонізмів також наближає цю сонату до романтичного стилю. Значно детальніше ніж в попередніх сонатах, автор позначив педалізацію. В розробці Сонати Бетховен ввів каноноподібне фугато, де використав прийом подвоєння голосів недосконалими консонансами, властивий поліфоністам нідерландської школи.

Головна і побічна партії мають по дві теми. Причому побічна написана в тональності соль мажор, що по відношенню до основної тональності (сі-бемоль мажор) має другу ступінь спорідненості.


Друга частина[ред.ред. код]

Як і в 9-й симфонії, Друга частина - скерцо. Форма - тричастинна. Середня частина - тріо побудована на звуках тризвуків.

Третя частина[ред.ред. код]

Написано у сонатній формі з невеликою розробкою і розгорнутою кодою. В цій частині Бетховен особливо детально виписав партію лівої педалі, в деяких місцях автор спеціально вказує виконання на одній, двох, або трьох струнах (ремарки una corda, due corde, tre corde). Проте ефекти поступового переходу від однієї до трьох струн мало помітні навіть на сучасному роялі, переоцінка автором можливостей лівої педалі пояснюється прогресуючою глухотою.

Четверта частина[ред.ред. код]

Четверта частина являє собою грандозну фугу, якій передує прелюдія імпровізаційного характеру. В фузі автор застосував різноманітні контрапунктичні прийоми - обернення, реверс, збільшення а також стретні проведення теми. За висловом А.Гольденвейзера, в ній чергуються "моменти мефістофільського гумору - з моментами повними грації, величні і циклопічні нагромадження матеріалу - з цнотливо ясним, прозорим епізодом".

Джерела і посилання[ред.ред. код]

Фортепіанні Сонати Людвіга ван Бетховена
№ 1 | № 2| № 3| № 4| № 5| № 6| № 7| № 8| № 9| № 10| № 11| № 12| № 13| № 14| № 15| № 16| № 17| № 18| № 19| № 20| № 21| № 22| № 23| № 24| № 25| № 26| № 27| № 28| № 29| № 30| № 31| № 32