Сонети Шекспіра

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Перше (піратське!) видання «Сонетів» Шекспіра (1609 р.)

Сонети Шекспіра (англ. Shakespeare's sonnets) — вірші Вільяма Шекспіра, написані у формі сонета.

Сонет був розповсюдженою в добу Відродження формою віршованого, ліричного звертання до дорогих для поета осіб, данину якій віддав і Шекспір.

Відродження в Англії[ред.ред. код]

Поет Філіп Сідні, 1576 р.

Відродження в Англії мало обмежений характер, що найбільше відбився не в образотворчому мистецтві, а в літературі. Культура Англії підтяглася до ідей відродження з запізненням, а засвоєння ідей відродження і гуманізму збіглося з добою маньєризму і раннього бароко, що теж мали обмежений характер в країні. Тут часто використовували форми, вироблені в інших мистецьких центрах — в Італії, Нідерландах, частково — у Франції.

В поезії і в створенні п'єс для тогочасного театру англійські митці посіли провідні позиції в Європі, а імена англійських поетів і драматургів уславили країну — Філіп Сідні (1554–1586), Крістофер Марлоу (1564–1593), Бен (Бенджамін) Джонсон (1573–1637), Джордж Чапмен (бл. 1559–1634) та інші. Саме в Англії були створені умови для виховання і розвитку таланту такого велетня європейської культури, що творив під псевдонімом Шекспір (Роджер Меннерс, граф Ретленд, володар замку Бівер).

Англійське відродження мало аристократичний характер, а королівський двір посів місце головного ренесансного центру країни. Саме при дворі короля Генріха VIII працюють гуманіст Томас Мор і відомий німецький художник Ганс Гольбейн Молодший, а при дворі королеви Єлизавети І — поети Філіп Сідні і Роджер Меннерс, граф Ретленд (Шекспір), ранні п'єси якого йшли при дворі. Інтелектуальна еліта Англії мала всі умови для освіти, самоудосконалення, для подорожей, деякий час жила на континенті (Філіп Сідні — у Франції і в Нідерландах, Роджер Меннерс — у Франції, Данії та Італії). Вони отримали дійсну можливість стати мудрими на прикладах тих, хто пройшов шляхом помилок і небезпек — до них, засвоїти їх досвід, розвинути найкраще в досвіді попередників, з якої б країни вони не були.

Соне́т (італ. sonetto — звучати) — ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п'ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування. Тобто, це досить жорстка віршована форма, підвладна — не кожному.

Шекспірівська форма сонета[ред.ред. код]

Кожне літературне обдарування, якщо воно могутнє, створює власну поетичну форму. Шекспір не створив такої в англійському сонеті, а лише продовжив і розвинув її. Це три катрени і два останні рядки з висновком, майже афористичним. Саме такою формою користувались попередники та сучасники поета. Не настільки новими виглядають і теми сонетів, на що зауважив сам поет в одному з віршів. Але сміливий автор віртуозно грав зі звичними образами і темами англійського сонета, наблизив до зразків високого — побутове, повсякденне, зробивши і його спорідненим прекрасному.

Кульгавий сонет персонажів Шекспіра[ред.ред. код]

В ранній період творчості Шекспір охоче звертався до створеня комедій, життєрадісних, зазвичай з оптимістичним завершенням подій. Чимало персонажів Шекспіра — це закохані, гострі на язик, здатні на мовні турніри, що самі пишуть сонети. Зрозуміло, шо писав сонети і сам автор, тому наділяв власними здібностями і власних персонажів, не приховуючи жартівливого ставлення до їх кумедних опусів, які називав «кульгавими сонетами». Адже жорстка форма сонета підвладна — не кожному. Цього недоліка, однак, позбавлені опуси самого Шекспіра.

Піратське видання[ред.ред. код]

В біографії автора — чимало нез'ясованих, темних, прихованих сторінок. Прихованою є й причина появи сонетів Шекспіра. Ми можемо лише здогадуватись, як талановитий юнак познайомився зі здобутками чужих поезій та їх темами і спробував сам. Спроби вийшли вдалими і почали супроводжувати юнака на шляху змужніння, здобуття непростого, драматичного досвіду в дружбі, в коханні, в пізнанні суворого, небезпечного світу. Про це розповіли самі сонети, де відсутні конкретні імена і навіть натяки на соціальний стан героїв. Але зрозуміло, що то аристократична верхівка суспільства, освічена і не без здібностей, знайома з літературою інших країн. Саме забезпеченому добробуту і дозвіллю освічених аристократів ми завдячуємо появою цих віршів. Навряд чи Шекспір призначав до оприлюднення ліричні звернення до друга чи до коханої. Все вийшло попри його наміри.

Сонети злочинно викрали і надрукували без відома автора, добре усвідомлюючи їх надзвичайну мистецьку вартість і сподіваючись на прибуток. Так з'явилося перше (піратське!) видання «Сонетів» Шекспіра 1609 року. Книга вийшла завдяки зусиллям « книжкового пірата» Томаса Торпа. Адже на початку XVII століття в Англії ще не існувало поняття про інтелектуальну власність і кожний ділок—видавець міг видати власним коштом будь-який твір, якщо дістав рукопис або навіть невдалу його копію, як було з текстами драм Шекспіра.

Непрямим доказом про знайомство справжнього автора з формою сонета є цитата з сонета Філіпа Сідні, яка вкладена в уста Фальстафа, комедійного персонажа ранніх п'єс Шекспіра. Цікаво, що сучасники часто метафорично називали Феніксом як самого уславленого поета Філіпа Сідні, так і його доньку(адже від фенікса може народитися лише фенікс). А донька поета, Єлизавета Сідні, сама поетеса, якраз і була коханою та громадянською дружиною графа Ретленда, тобто Роджера Меннерса, володаря замку Бівер.

Нині назване піратське видання посідає 52-й рядок у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік[1].

Честерівська збірка[ред.ред. код]

Прийнявши як факт літературного життя Англії XVII ст. навіть піратське видання «Сонетів», дослідники вивчили, що передувало появі книги. Ним виявилася «Честерівська збірка» 1601 року, єдине колективне видання, де брав участь і автор «Шекспір» (тобто особа, що використала цей псевдонім). Цей «Шекспір» надав для збірки поему «Голуб та Фенікс», яка була щонайменше першим прижиттєвим виданням автора з його відома. У збірці оприлюднені «Пісні Голуба до прекрасної Фенікс», які надзвичайно схожі на теми і слабко позначений сюжет «Сонетів».

Лише багатством та аристократичним походженням автора можна пояснити зневагу до оприлюднення віршів, адже тогочасного багатія не цікавив прибуток від якихось видань. Автор сонетів був цілком захищений з інших джерел, мав розкішну бібліотеку, навчався в Падуанському університеті, подорожував за кордоном, мав забезпечене і вільне дозвілля. І навпаки, реальний Шекспір(як правильно вимовляється прізвище особи, що подарувала псевдонім поетові-аристократу) відрізнявся жадобою до грошей і прибутків, переслідував судом боржників-сусідів, не виїздив за межі Англії, початково і примітивно опанував грамоту і не залишив по собі а ні приватної бібліотеки, а ні жодного рукопису нащадкам.

(Чи не занадто категоричний виклад однієї з концепцій визначення реальної особи Шекспіра?)

Умовність розподілу сонетів та сюжетних ліній[ред.ред. код]

Дереворит до сонета 144, «Два кохання» з видання сонетів 1931 р.

Ми не знаємо достеменно порядку виникнення віршів (датування яких умовне), тому їх пов'язують чи співставляють з часом створення пізніх драматичних творів митця. Перелік сонетів теж досить умовний і лише за характером подій і слабко позначеного сюжету їх друкують. Проте, існує декілька сонетів, ніяк не пов'язаних з запропонованим дослідниками сюжетом, досить самостійних і дещо незвичних (перші п'ять сонетів, де автор переконує друга залишити після себе дітей, сонет 66, сонети 153 та 154, які, можливо, були написані першими, а друкують зараз — останніми). Два з них були надруковані ще в 1599 році в збірці «Пристрасний пілігрим». Це сонети 138 і 144. Осудом ганебних явищ тогочасної дійсності став і уславлений 66 сонет. До нашого часу збережено лише 154 сонети (які друкують), але невідомо, скільки їх було створено автором взагалі.

Увесь цикл сонетів поділяють на окремі тематичні групи[2]:

  • Сонети з посвятою другу: 1—126
    • Оспівування друга: 1—26
    • Випробування дружби: 27—99
      • Гіркота розлуки: 27—32
      • Перше розчарування в другові: 33—42
      • Туга і побоювання: 43—55
      • Зростаюче відчуження і меланхолія: 56—75
      • Суперництво і ревнощі до інших поетів: 76—96
      • «Зима» розлуки: 97—99
    • Радість відновленої дружби: 100–126
  • Сонети, присвячені смуглявій коханці: 127–152
  • Післямова(?) передмова (?)— радість кохання: 153

Захоплення поезіями Шекспіра поділяли вже сучасники автора. Невідомий студент записав: "Нехай цей світ глупоти звеличує Спенсера та Чосера, а я вклоняюсь медоплинному Шекспірові й настільки шаную його, що ночами тримаю « Венеру і Адоніса» під власною подушкою". А мова йде про ранній і не найбільш досконалий твір поета.[ред.ред. код]

Склалася довготривала літературна традиція перекладів сонетів Шекспіра в різних світових літературах. Українською перші переклади окремих сонетів виконали: П. Куліш, Ю. Федькович, І. Франко, М. Славинський, П. Грабовський. У ХХ ст. художній рівень вітчизняних тлумачень шекспірівської поезії суттєво зріс, а їх число набагато розширилося. Серед імен фігурують: Д. Паламарчук, Д. Павличко, М. Москаленко, С. Караванський, Г. Селезінка і О. Селезінка, Г. Пилипенко, Н. Бутук, В. Марач; в еміграції перекладали: І. Костецький, Юрій Клен, Т. Осьмачка, В. Барка, О. Тарнавський, Яр Славутич. Вийшла низка повних перекладів циклу.

Цікавинки[ред.ред. код]

Марка на честь Шекспіра часів СРСР, 1964 р.
  • До творчості Шекспіра надто зневажливо ставився російський письменник Лев Толстой, особа з контрастами в характері, схильна повчати і не підкорятися своїм же моральним настановам.
  • Бернард Шоу критикував і не підтримував надмірного захоплення драмами Шекспіра в лондонських театрах 19 століття, навіть вигадав нове слово для хворобливих прибічників благопристойних, досить цензурованих тоді вистав вікторіанської Англії — «бардопоклонство» (англ. bardolatry).

Джерела і посилання[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  • «Шекспир», серия «Библитотека великих писателей». под редакцией С. А. Венгерова, Т 5, изд. Брокгауз-Ефрона, Санкт-Петербург, 1904, с.392—435 (рос)
  • Шипулинский Ф. «Шекспир-Ретленд. Трехвековая консприративная тайна истории», 1932 (рос)
  • Козинцев Г. «Наш современник Вільям Шекспир», Л—М,.1966 (рос)
  • «Шекспировские чтения», М., «Наука», 1977 (рос)
  • Аникст А. А.. Театр эпохи Шекспира. М.: Искусство, 1965. — 328 °C. 2-е изд.: М., Издательство Дрофа, 2006. — 287 с. — ISBN 5-358-01292-3 (рос)
  • А. Аникст. Поэмы, сонеты и стихотворения Шекспира. //Шекспир У. Полное собрание сочинений в 8 томах. Том 8. М.: Искусство, 1960. Стр. 594(рос)
  • http://dt.ua/CULTURE/soneti_shekspira_diyut_yak_liki__pro_ukrayinski_perekladi_velikogo_barda-96758.html (стаття «Сонети Шекспіра діють як ліки», нові переклади українською Марії Габлевич)

Примітки[ред.ред. код]

  1. Newsweek's Top 100 Books — список 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік(рос.)
  2. Аникст А. А. Поэмы, сонеты и стихотворения Шекспира // Шекспир У. Полное собрание сочинений в 8 томах. М.: Искусство, 1960. Т. 8. С. 594.

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]