Соснове

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Соснове
Sosnove s.png Sosnove pgt fl.png
Герб Соснового Прапор Соснового
Країна Україна Україна
Область/АРК Рівненська область
Район/міськрада Березнівський район
Рада Соснівська селищна рада
Код КОАТУУ: 5620455700
Картка на сайті ВР смт Соснове 
Основні дані
Засноване 1708
Статус із 1959 року
Площа 1,42 км²
Населення 2036 (01.01.2011)[1]
Густота 1433.8 осіб/км²
Поштовий індекс 34652
Телефонний код +380 3653
Географічні координати 50°49′18″ пн. ш. 27°00′20″ сх. д. / 50.82167° пн. ш. 27.00556° сх. д. / 50.82167; 27.00556Координати: 50°49′18″ пн. ш. 27°00′20″ сх. д. / 50.82167° пн. ш. 27.00556° сх. д. / 50.82167; 27.00556
Водойма р. Случ, Стави, Смородинка
Відстань
Найближча залізнична станція: Малинськ
До станції: 56 км
До райцентру:
 - автошляхами: 29 км
Селищна влада
Адреса 34652, Рівненська обл., Березнівський р-н, смт. Соснове, вул. Шевченка, 5
Голова селищної ради Сидорчук Володимир Ростиславович
Карта
Соснове (Україна)
Соснове
Соснове
Соснове (Рівненська область)
Соснове
Соснове

Соснове (до 1946 року — Людвипіль) — селище міського типу в Україні, в Березнівському районі Рівненської області. Населення — 2 088 мешканців (перепис 2001 р.).

Географія[ред.ред. код]

Селище розташоване на Волинському Поліссі на лівому березі річки Случ, за 56 км від залізничної станції Малинськ і за 47 км від залізничної станції Моквин, що на лінії РівнеСарни.[2][3][4][5]

Відстань шосейними шляхами до Березного — 29 км,[6] фізична відстань до Києва — ~231,1 км.[7]

Сусідні населені пункти:[7]

Rose des vents Адамівка Rose des vents
Губків
Великі Селища
N Вілля
W    Соснове    E
S
Хмелівка Глибочок

Історія[ред.ред. код]

Новий час[ред.ред. код]

Поселення Людвипіль було засновано в 1729 році уцілілими жителями села Губків, розташованого на протилежному березі р. Случ, яке в 1708 було сильно зруйновано шведським військом, а потім спустошено тифом. За письмовими згадками на 1727 рік в селі залишилося лишень 38 дворів.[8] Назва походить від ім'я одної з колишніх власниць села.[9]

Після входження Правобережної України до Російської імперії Людвипіль 1795 року включено до складу Ровенського повіту. В 1798 році у Людвиполі був 141 двір, де проживало 860 чоловік, а в 1812 році кількість дворів зменшилась до 115, населення — до 740 чоловік.[10][5]

На початку XIX століття у селі діяла суконна мануфактура. У 1850 році у Людвиполі відкрито паперову фабрику, яка працювала на місцевій сировині. Поміщик заснував винокурний завод. Завдяки вигідному розташуванню — через Людвипіль йшли торгові шляхи з Корця на Березне, Степань, Вербче, Пінськ. Водним шляхом сплавляли ліс і перевозили різні товари. Тільки в 1850 році від людвипільської пристані відправлено 89 плотів з товарами на 27,5 тис. карбованців.[11][5]

У середині XIX століття у Людвиполі налічувалося 80 будинків, населення — близько 670 осіб, понад 60 відсотків з них займалися землеробством, решта — кустарними промислами, торгівлею, сплавом лісу.[5]

У 1867 році робітники спалили паперову фабрику, а суконна згоріла в 1879 році. За даними 1884 року, у Людвиполі був пивзавод, кілька боєнь, 22 невеликі крамниці. На рік проводилося три ярмарки і щотижня — базари. З 1866 року Людвипіль був центром волості, він належав до категорії містечок. У ньому проживало 850 мешканців[12], а на кінець століття кількість їх зросла до 1428 чоловік.[13][5]

Новітній час[ред.ред. код]

Медична допомога населенню запроваджена на початку XX століття. 1913 року мешканців села обслуговували лікар і акушерка та одна приватна аптека. 1913 року в містечку відкрито поштово-телеграфну контору.[5]

Революційний період 1917–1920 років[ред.ред. код]

У січні 1918 року Людвиполь зайняли радянські війська. З 20 лютого 1918 року до середини 1919 року перебував у складі УНР. У кінці травня 1919 року у Людвипіль ввійшли частини 1-ї Української радянської дивізії. Проте вже в серпні 1919 року їх вибили польські загони. 5 липня 1920 року формування радянської 44-ї стрілецької дивізії 12-ї армії знову взяли контроль над селом[14]. Польскі війська повернулись у вересні 1920 року, а за Ризьким договором західноукраїнські землі відійшли до Польщі.[5]

Міжвоєнний період[ред.ред. код]

В 1921 році у Людвиполі налічувалося 180 будинків і понад 1200 чоловік населення[15]. Він вважався містечком, належав до Ровенського повіту, а з 1925 року до новоствореного Костопільського повіту, став центром Людвипільської гміни, до якої входило 73 громади. За даними «Адресної книги Польщі», у поселені 1930 року проживало 1239 осіб.[5]

Друга світова війна[ред.ред. код]

У вересні 1939 року, відповідно до пакту Молотова-Ріббентропа, Людвипіль в складі західноукраїнських земель переходить до СРСР. 1940 року Людвипіль став районним центром новоствореного Соснівського району[а 1], але був віднесений до категорії сіл.[5]

29 червня 1941 року німецькі війська зайняли Людвипіль. Тут було розміщено великий гарнізон і поліцейську управу. За період окупації було розстріляно 1317 мешканців району, вивезено 128 чоловік. На початку 1942 року німці створили в селищі гетто, куди зігнали все єврейське населення, а потім знищили його. 10 січня 1944 року німці були вибиті з Людвипіля військами 1-го Українського фронту.[5]

Ветерани Великої Вітчизняної війни:[ред.ред. код]

Ветеран Великої Вітчизняної


  • Костюшок Аполлон Андрійович народився в 1925 році в селі Людвипіль (нині смт. Соснове, Березнівського району Рівненської області).

З грудня 1944 р. по вересень 1951 року служив в Радянській Армії, зокрема в трофейному окремому батальйоні Забайкало-Амурського воєнного округу в 25-ій діючій армії. Воював в Маньчжурії, брав участь у війні щодо ліквідації останнього вогнища, яке було причиною нападу на Радянський Союз.

Помер Аполлон Андрійович у 2010 році.
Нагороди:
медаль"За перемогу над Японією"

орденом "За мужність"

ювілейною медаллю "60 років Збройних Сил СРСР"

Фомін Мирон Іванович
  • Фомін Мирон Іванович народився в 1923 році в селі Глибочок Березнівського району Рівненської області.

З 1 січня 1944 року був призваний на військову службу.

Відбував службу в Мурманську в 60-му стрілковому полку за спеціальністю кулеметник.

У червні 1944 року був поранений потім знову проходив службу в 244-му полку МВД з вересня 1944 року по травень 1945 року.

Нагороди:

Орден Вітчизняної війни;

медалями:


"За бойові заслуги"
"За відвагу"
"За Перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945рр"

Скребцов Іван Дмитрович
  • Скребцов Іван Дмитрович народився в 1922 році в Луганській області. У 1941 році був призваний на фронт. Брав участь в боях під Курською дугою. Військове звання - рядовий. На передовій солдат Скребцов був зв'язковим.

Після закінчення війни вступив до Ворошиловградського інституту і в 1950 році після закінчення направили в Іваничівську МТС Волинської області на посаду головного агронома.


Нагороджений:

орденом Слави ІІІ ступеня;

ювіленою медаллю "40 років у Великій Вітчизняній війні1941-1945рр".

Борисенко Галина Тимофіївна
  • Борисенко Галина Тимофіївна народилася в 1926 році на Сумщині.

В 1943 році була призвана на фронт, закінчила снайперську школу. Після закінчення була відправлена в трофейний батальйон запасного полку другого ешалону 47-ї армії. Зі своєю армією пройшла дорогами Польщі.

Після закінчення війни повернулася в рідний край і продовжувала навчання в Охтирському педагогічному училищі. В 1947 році приїхала на роботу в Рівненську область, Березнівський район.

Нагороджена медалями:

"За визволення Варшави"

"За відвагу".

Рудик Ніна Тимоіївна
  • Рудик Ніна Тимофіївна, 1926р.н.. З 1941 року по 1945 рік перебувала на фронті, брала участь у визволенні В’язьми, Мінська, Смоленська, обороні Москви, визволенні Кенігсберга.Військове звання- рядова.Після війни працювала головним бухгалтером Соснівського побут комбінату.

Має нагороди:

« За взяття Кенігсберга»

« За оборону Москви»

« За перемогу над Німеччиною».

Повоєнний період[ред.ред. код]

7 березня 1946 році село перейменовано на Соснове — за сосновими деревами навколо поселення.[9][5] Статус селища міського типу з 1959.[2]

Населення[ред.ред. код]

Згідно з переписом населення 2001 року у Сосновому проживало 2088 осіб.[16]

Динаміка населення[16]
1959 1970 1979 1989 1992 2001 2006 2010 2014
4 617 1 929 2 332 2 213 2,2 тис. 2 088 2 058 3 337 3 429

Мова[ред.ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[17]

Мова Відсоток
українська 99,18%
російська 0,63%

Органи влади[ред.ред. код]

Місцеві органи влади представлені Соснівською селищною рада, яка входить до складу Рівненської області України.

Міський голова — Сидорчук Володимир Ростиславович. До міської ради входить 30 депутатів.[18]

Освіта[ред.ред. код]

Першу парафіяльну школу в селі відкрито 1867 року[19]. В ній навчалося всього 7 хлопчиків. 1902 року почало працювати двокласне сільське училище, його відвідувало 89 хлопчиків і 25 дівчаток.[5] Станом на 2015 рік у Сосновому діє загальноосвітня школа (Соснівський НВК «Гімназія — ЗОШ І ступеня»)[20], дошкільна навчальний заклад «Берізка»[21] і Соснівський професійний ліцей[22].

Видатні люди[ред.ред. код]

  • Ірина Баковецька (народилася 1985 року в Сосновому) — українська поетеса, журналістка, композитор і виконавець пісень.

Примітки[ред.ред. код]

Виноски
  1. Об'єднаний з Березнівським районом у грудні 1962 року.
Джерела
  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. а б Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  3. Сосновое / Большая советская энциклопедия. Главн. ред. А. М. Прохоров, 3-е изд. Тома 1-30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).
  4. Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [у 10 т.] / Наукове Товариство ім. Шевченка ; гол. ред. проф. д-р Володимир Кубійович. — [Париж] ; [Нью-Йорк] : Молоде життя, 1954—1989, 1993—2000.
  5. а б в г д е ж и к л м н Лящук В. О. Соснове // Історія міст і сіл Української РСР. Ровенська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 132–139.
  6. Облікова картка смт Соснове на сайті Верховної Ради України
  7. а б селище міського типу Соснове — Геопортал адміністративно-територіального устрою України
  8. Замки та храми України. Губків
  9. а б Коваль А. П. Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України. — Київ: Либідь, 2001. — С. 76.
  10. Ровенський облдержархів, ф. 639, оп. 2, спр. 1, арк. 52; спр. 12, арк. 89.
  11. Военно-статистическое обозрение Российской империи, т. 10, ч. 3, стор. 126.
  12. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, t. 5. Warszawa, 1884, стор. 477.
  13. Первая всеобщая перепись населения Российской империи, 1897 г. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей…, стор. 23.
  14. С. М. Буденный. Пройденный путь, кн. 2. М., 1965, стор. 188.
  15. Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej, t. 9, стор. 55.
  16. а б Динаміка чисельності населення міст України
  17. Розподіл населення за рідною мовою, Рівненська область (у % до загальної чисельності населення) - 056 Березнівський РАЙОН, Рік , Вказали у якості рідної мову. Процитовано 15 серпня 2014. 
  18. Облікова картка Соснівської селищної ради на сайті ВРУ
  19. ЦДІА УРСР у Києві, ф. 442, оп. 817, спр. 14, арк. 146–147; оп. 818, спр. 37, арк. 11, 12.
  20. ЗНЗ - Соснове. Рівненська область. ІСУО. Процитовано 2 січня 2015. 
  21. ДНЗ - Соснове. Рівненська область. ІСУО. Процитовано 2 січня 2015. 
  22. Коледжі, технікуми, училища, ліцеї в смт Сосновому. osvita.co. Процитовано 2 січня 2015. 

Література[ред.ред. код]

  • Лящук В. О. Соснове // Історія міст і сіл Української РСР. Ровенська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 132–139.

Посилання[ред.ред. код]