Сотник

Кокарда і погони армії Української Держави (1918).
8. Погон сотника

Со́тник  — особа, що очолювала військову і адміністративно-територіальну одиницю — сотню у Гетьманщині у Слобідській Україні в другій пол. 17-18 ст. Під час національно-визвольної війни під проводом Б.Хмельницького 1648-57 посада сотника була виборною. Обирався на козацькій сотенній раді й затверджувався полковою радою або радою генеральної старшини. З 1687 р. призначав полковник або гетьман, у 1734-50 — Генеральна військова канцелярія; у Слобідській Україні — царським урядом або місцевою московською адміністрацією. Після скасування гетьманства в 1764 р. призначав президент Малоросійської колегії. На території сотні здійснював військову, адміністративну і судову владу. С. очолював сотенну старшину, до якої входили сотенний отаман (городовий), сотенний писар, сотенний осавул, сотенний хорунжий. Як голова сотенного суду, С. розглядав цивільні й незначні кримінальні справи. Посаду С. у Слобідській Україні ліквідовано в 1765, у Лівобережній Україні — 1781, при чому згідно з Табеллю про ранги Російської імперії сотники діставали чин губернського секретаря.

У Правобережній Україні, що перебувала під владою Польщі, посаду сотника скасовано 1711 - після поразки Гетьманщини у війні з Росією та емграції уряду Іоанна Мазепи до Молдови, звідки, щоправда, робилися спроби відновити сотенну адміністрацію під час походів Гетьмана Пилипа Орлика.

Сотник — військове офіцерське (старшинське) звання в Збройних силах України — Армії Української Народної Республіки (УНР) та Українській Галицькій Армії (УГА). Найвище звання серед молодшого старшинського складу.

Література

• Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.