Софійський собор (Київ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Собор святої Софії
Свята Софія Київська.jpg
Собор святої Софії - Премудрості Божої
Розташування Україна, Київ
Координати 50°27′ пн. ш. 30°30′ сх. д. / 50.450° пн. ш. 30.500° сх. д. / 50.450; 30.500
Замовник князь Володимир Великий, князь Ярослав Мудрий
Початок будівництва 1011 (перший храм) , 1017 (другий храм)
Кінець будівництва 1018 (перший храм) , 1037 (другий храм)
Стиль візантійський (первісний), українське бароко (сучасний)
Належність музей
Адреса Софійська площа
Веб-сайт http://sophia.sophiakievska.org/uk
Commons-logo.svg Собор святої Софії у Вікісховищі
Запит «Софія Київська» перенаправляє сюди; див. також інші значення.

Собор святої Софії — Премудрості Божої, Софія Київська або Софійський собор — християнський собор в центрі Києва, пам'ятка української архітектури та монументального живопису 1118 століть, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії.

Міститься на території Софійського монастиря, є складовою Національного заповідника «Софія Київська» (крім собору, до цього заповідника належать Золоті Ворота, Андріївська церква, Кирилівська церква в Києві та Судацька фортеця).

Собор як головний храм держави відігравав роль духовного, політичного та культурного центру. Під склепінням Св. Софії відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод. При соборі велося літописання, були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа.

Історія Собору[ред.ред. код]

Київ: Собор святої Софії і прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська лавраa
World Heritage Logo global.svg Світова спадщина Flag of UNESCO.svg
Present exterior is the result of 17th-century remodeling.
Країна Україна Україна
Тип культурний
Критерії І, ІІ, ІІІ, IV
Ідентифікатор 527
Регіонb Європа і Північна Америка

Історія реєстрації

Зареєстроване: 1990
14-а сесія

a Назва, як офіційно зазначено у списку
b Як офіційно зареєстровано ЮНЕСКО

У «Повісті минулих літ» заснування Софійського собору значиться під 1037 роком; в Новгородському літописі подія позначена 1017 та 1037 роками.

Засновником собору літописні джерела визначають київського князя Ярослава Володимировича (Мудрого). Інші джерела дають можливість пов'язувати заснування собору з іменем Володимира Великого. Сучасник будівництва собору митрополит Іларіон Київський у своєму «Слові про Закон і Благодать», згадуючи Софійський собор, говорить, що в його створенні Ярослав завершив справу свого батька Володимира; німецький єпископ Тітмар Мерзебурзький (†1018) згадує під 1018 роком функціонуючий Софійський монастир у Києві . Останніми роками набула популярності гіпотеза про заснування Софії Київської князем Володимиром. Доктор історичних наук Надія Нікітенко, підтримана кандидатом історичних наук В'ячеславом Корнієнком, висунула гіпотезу: храм закладено 4 листопада 1011, освячено 11 травня 1018, спорудження розпочав Володимир Великий, завершив Ярослав Мудрий. Ця концепція побудована на підставі нової інтерпретації світських фресок та знайдених на фресках собору графіті, датованих 1018/21, 1019, 1022, 1023, 1028, 1033 і 1036 роками; на підставі свідчень Іларіона та Тітмара[1].

Ця гіпотеза дискутується;[2][3], її знайшли достатньо переконливою для святкування у 2011 р. 1000-річчя заснування Софійського собору[4]; ювілей відзначили на міжнародному і загальнодержавному рівнях за рішенням ЮНЕСКО і за Указом Президента України[5].

Але Тітмар у своїй хроніці написав:

« «VIII.16 (1018) ... Архієпископ міста прийняв їх , як приходили , з мощами святих та іншими святощами різними в монастирі св. Софії , що рік перед тим згорів від нещасливого випадку .»  »

— тобто було 2 Софійських собори , перший з яких згорів 1017-го року , про що в літописі є коротка згадка:

« «В лѣт̑ . ҂s҃ . . ф҃ . к҃е . [6525 (1017)] Ӕрославъ . ввоиде в Кыєвъ . и погорѣша цр҃кви . »  »

— можливо підчас цієї пожежі Софія Київська і згоріла , про що Тітмар двома словами і сказав . Спаливши 1016/17-го року першу Софію Ярослав почав швидке будівництво нового собору . Очевидно , що доклавши всіх зусиль Собор добудували влітку/восени 1018 , тобто лиш за 1,6 рік і тоді почався розпис храму . Очевидно , тільки-но збудований , але на розписаний собор згадує Тітмар , тобто Софійський собор збудували за часів Ярослава . Всі роботи закінчили близько 1036-го , коли під його стінами Ярослав розгромив печенігів . 1037-го року собор освятили і заснували в ньому бібліотеку .

Храм присвячено Софії — Премудрості Божій — одній з найскладніших абстрактних категорій християнського богослів'я, що має багато тлумачень. За апостолом Павлом, Софії символічно відповідає іпостась Христа — втіленого Слова Божого. Пізніше, коли поширилося ототожнення Софії з Божою Матір'ю, храмове свято київського собору перенесли на 8 (21) вересня — день Різдва Богородиці. Художній образ Софійського собору мав втілити багатогранний зміст, вкладений у цей символ. Це пояснює його грандіозні розміри та надзвичайно ускладнена структура; інтер'єр Софії відтворює середньовічну модель Всесвіту, зовнішній вигляд — образ Граду Божого — Небесного Єрусалима.

Реконструкція (макет) первісного вигляду Софійського Собору

За багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти, перебудови.

Київський Софійський собор був однією з найбільших будівель свого часу. Загальна ширина храму — 54,6 м, довжина — 41,7 м, висота до зеніту центральної бані — 28,6 м. Собор має 5 нав, завершених на сході апсидами. Увінчаний 13 верхами з банями, покритими свинцевими листами, що утворюють ступінчастий пірамідальний силует, оточений з трьох боків двома рядами відкритих галерей, з яких внутрішній має два яруси. Довгий час вважали, що галереї прибудовані до собору пізніше; дослідження останнього часу довели, що вони пов'язані єдиним задумом, виникли водночас. Хрестильня, вбудована у західну галерею, належить до середини XII ст.

Стіни викладені з великих природних каменів — граніту й рожевого кварциту, ряди яких розділені рядами пласкої цегли — плінфи. Мурування виконували на рожевому вапняно-цем'янковому розчині. Первісно собор не був зовні потинькований і побілений.

1051 — на київський престол в соборі висвячений митрополит Іларіон Київський.
1054 — в соборі похований Київський князь Ярослав Мудрий.
10551062 — собор розбудовував Великий князь Київський Ізяслав Ярославич.
1093 — в соборі поховали князя Всеволода І.
1113 — в соборі коронували Великого князя Київського Володимира ІІ Мономаха
1125 — в соборі поховали Володимира ІІ Мономаха

Софійський кафедральний собор, початок 1910-х років
Фасад Софійського собору, 1918 рік


1154 — в соборі відбувся похорон князя В'ячеслава.
1169 — Київ захопив і зруйнував владимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський, забрав із Софії всі золоті речі, церковні реліквії, зокрема, ікону Пресвятої Богородиці.
1240 — під час зруйнування Києва ханом Батиєм Софіївський собор встояв, але був пошкоджений і пограбований.
1375 — собор ремонтував митрополит Кипріян.
1416 — Київ розграбував і спалив хан Едіґей, у 1482 — кримський хан Менґлі-Ґірей.
14971577 — собор залишався без догляду.
1577 — Богуш Гулькевич-Глібовський своїм коштом відремонтував собор.

Малюнок голландського художника Абрагама ван Вестерфельда (1651 р.)

Нове відродження Софії Київської пов'язане з київським митрополитом Петром Могилою: 16331647 років провів капітальний ремонт собору, оздобив його. Навколо собору спорудили дерев'яні монастирські будівлі, всю територію обнесли високою дерев'яною огорожею. До робіт у соборі Петро Могила залучив італійського архітектора Октавіано Манчіні. Основними будівельними матеріалами були цегла, вапняно-піщаний розчин; цеглу часто застосовували для мурування стін, склепінь, фундаментів. Внаслідок нерівномірності випалювання цегла мала різні відтінки — від темно-червоного до світло-жовтого. Зазвичай всі внутрішні приміщення будинків мали склепінчасті перекриття. У житлових приміщеннях стояли печі, оздоблені візерунчастими полив'яними кахлями, що надавало інтер'єрам особливого колориту.

1638 — при соборі засновано чоловічий монастир.
1651 — позолочено верхні малі куполи.
1654 — кияни затвердили у Софійському соборі рішення Переяславської ради про союз із Московією.
16901707 — митрополит Варлаам Ясинський провів капітальний ремонт собору (при матеріальній допомозі гетьмана Івана Мазепи): у галереях надбудовано поверхи, встановлено 4 нові куполи, перебудовано на бароковий стиль верхи старих веж. Спорудили нову муровану дзвіницю, звану мешканцями Києва «Тріумфальна дзвіниця». Гетьман Іван Мазепа позолотив головний купол своїм коштом.
1697 — велика пожежа знищила дерев'яні будівлі Софійського монастиря.
1699 — почалося спорудження нових кам'яних будівель навколо собору (тривало по 1767 р.). Збудовано дзвіницю, трапезну, хлібню (пекарню), палати митрополита, західні ворота (Браму Заборовського), монастирський мур, південну в'їзну башту, Братський корпус, бурсу. В архітектурі цих будівель і в зовнішньому вигляді Софіївського собору після реконструкції знаходимо характерні риси української барокової архітектури XVII–XVIII століть.
1786 — монастир скасовано, його землі секуляризовано.
18431853 — позолочено іконостаси. Надбудовано 4-й поверх дзвіниці.
18511852 — реконструйовано дзвіницю.

Межі охоронної (буферної) зони об'єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Свята Софія»

1917 — Комітет охорони старовини та мистецтва почав дослідження Софії.
29 квітня 1918 — у соборі єпископ Никодим (Кротков) миропомазав Павла Скоропадського на гетьмана всієї України.

1921 — у Софії Всеукраїнський церковний собор висвятив протоєрея Василя Липківського на Митрополита Київського і всієї України УАПЦ.

19281930 років Всеукраїнська академія наук створила Софійську комісію, яка врятувала собор від знищення більшовиками (секретар комісії — Барвінок Володимир Іванович).

1934 — територію Софійського монастиря оголосили Державним історико-архітектурним заповідником.

Комуністичний уряд заборонив служіння в соборі. Всі золоті та срібні речі (царські ворота, ікони, срібні кадила, свічники, церковні ризи, книги) забрано, позолочені іконостаси розібрано, золото здерто, решту — спалено.

У вересні 1941, за свідченням колишнього завідувача Софійського заповідника Олексія Повстенка, більшовики намагалися замінувати та підірвати собор, але німецькі сапери запобігли цьому.

1943 — за гітлерівської окупації Києва експонати Софіївського архітектурно-історичного музею розграбовано, частину дорогих ікон, фотоархівів вивезли до Німеччини.

1950-ті рр. — у соборі провели реставрацію, під час якої виявили та відкрили фрески 11 століття (фрагментарно, там, де вони збереглися), відновили фрески 18 століття.

1990 — ансамбль Софійського монастиря занесено до Переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Зараз — Національний заповідник «Софія Київська».

Схема території Київського Собору[ред.ред. код]

Схема заповідника Софійський собор.
  1. Софійський собор
  2. Дзвіниця
  3. Будинок митрополита
  4. Трапезна церква
  5. Братський корпус
  6. Бурса
  7. Консисторія (хлібня)
  8. Південна в'їзна вежа
  9. Брама Заборовського
  10. Келії
  11. Монастирський готель
  12. Пам'ятна стела бібліотеці Ярослава Мудрого

Інтер'єр собору[ред.ред. код]

Збереглися і крізь віки до нас дійшли 260 кв. метрів мозаїк та 3 тисячі кв. метрів фресок. Навряд чи десь в Європі можна знайти стільки фресок та мозаїк 11 сторіччя, що збереглися в одній церкві.

Біля кожної мозаїчної композиції є написи грецькою мовою, що пояснюють сюжет. Імена мозаїстів невідомі. Однак художні особливості окремих зображень і способи укладання смальти дають можливість визначити склад бригади майстрів у кількості восьми чоловік (не рахуючи підмайстрів).

Особливу цінність становлять мозаїки ХІ ст., які прикрашають головні частини храму — центральну баню і головний вівтар; зображені основні персонажі християнського віровчення. Вони розташовані в строгому порядку згідно з «небесною ієрархією».

Богоматір Оранта (мозаїчний з використанням смальти образ з собору Київської Софії)

Шедевром мистецтва мозаїки вважається зображення Оранти- розміщеної в центральній апсиді — фігури Святої Діви Марії, руки якої підняті в молитві. Мозаїка має 6 метрів в вишину. Унікальність: виконане на внутрішній поверхні куполу Собору, з різних точок Оранта виглядає зображеною у різних позах — стоячи, схилившись у молитві чи на колінах.

Мозаїка в центральному куполі — Христос

Усі мозаїки собору виконані на сяючому золотому фоні, їм притаманні багатство барв, яскравість і насиченість тонів. При всій кольоровій різноманітності мозаїк переважними тонами є синій і сіро-білий у поєднанні з пурпуровим.

Кожний колір має багато відтінків: синій-21, зелений-34, червоно-рожевий-19, золотий-25 та ін. Це свідчить про високий розвиток у стародавній Русі скловарної справи і техніки виготовлення смальти. Всього палітра мозаїк собору налічує 177 відтінків кольорів. Наразі сучасні майстри, використовуючи методи 11 сторіччя, не в змозі виготовити таку різноманітність кольорів мозаїки.

Мозаїка в центральному куполі — Архангел

Смальта виготовлена зі скла, забарвленого в різні кольори додаванням солей і окислів металів. Зображення виконані безпосередньо на стіні шляхом вдавлювання у вогку штукатурку кубиків смальти, розміри яких у середньому близько 1 см³. У наборі облич часто зустрічаються дрібніші кубики — близько 0,25 см³. Ґрунт під мозаїками тришаровий, загальна товщина його 4 — 6 см. Крім смальти, використано кубики з природного каміння.

Марк Євангеліст (фрагмент)

У зеніті центральної бані зображений Христос Пантократор (Вседержитель), який царює над усім простором.

Навколо Христа-Вседержителя — чотири архангели, з яких лише один — мозаїчний, а інших в кінці XIX ст. домалював олією М. О. Врубель.

У простінках між вікнами барабана зображені дванадцять апостолів, з них мозаїчною збереглася лише верхня частина постаті Павла.

З чотирьох зображень євангелістів на парусах, що підтримують баню, цілком залишилась постать Марка на південно-західному парусі.

На північній і південній підпружних арках розташовано п'ятнадцять мозаїчних медальйонів із зображенням мучеників. На стовпах передвівтарної арки — мозаїчна сцена «Благовіщення»

Фрески[ред.ред. код]

Фреска — це розпис мінеральною фарбою на вологому тиньку.

Фрески, що збереглися в Софійському соборі, датуються ХІ століттям — вони були виконані під час будівництва собору. В XIX столітті, під час реконструкції собору, фрески були поновлені олійними фарбами, які, як правило, повторювали контури старих зображень.

В ХХ столітті, під час чергової реставрації вченими було виявлено, що велика частина фресок ХІ століття збереглася під шаром тиньку та олійних фарб, і, де це було можливо, старі фрески були відкриті.

Княжий портрет, південна половина. Фреска ХІ століття

Колірна гама древніх фресок створювалася на поєднанні темно-червоних, жовтих, оливкових, білих тонів та блакитного тла. Для розпису Софії характерна чіткість композиції, виразність образів, барвистість, органічний зв'язок з архітектурою. Весь ансамбль стінопису Софії Київської за своїм змістом був підпорядкований єдиному задуму — вкоріненню недавно прийнятого християнського віровчення й утвердженню феодальної влади. Разом з тим розпис головного храму держави повинен був показати велич Русі, її міжнародне визнання, роль київського князівського дому в політичному житті Європи. Тому в Софії значне місце відведено світським композиціям. На трьох стінах центрального нефу, напроти головного вівтаря, було написано княжий сімейний портрет засновника собору. Портрет традиційно пов'язують з родиною Ярослава Мудрого. За версією Надії Нікітенко, тут зображено родину Володимира Святославича. На портреті князь Володимир і княгиня Анна очолювали урочисту ходу своєї родини, причому князь тримав у руках модель храму[6].

Свята Євдокія. Фреска XI ст.

На жаль, до нашого часу від цієї фрескової композиції уціліли лише постаті дітей князя на південній і частково на північній стінах. Про решту зображень розповідає малюнок голландського художника Абрагама ван Вестерфельда, який бачив фреску в середині XVII століття.

У сходових вежах, що ведуть на княжі хори, зберігся унікальний палацовий цикл світських фресок. Тут представлені сцени візантійського придворного життя, змагання на константинопольському іподромі, музики, акробати, мисливські сюжети. Доктор історичних наук Сергій Висоцький визначає ці фрески як зображення прийому в середині Х ст. княгині Ольги візантійським імператором Костянтином Багрянородним[7]. Натомість професор Надія Нікітенко доводить, що фрески веж складають великокняжий тріумфальний цикл, який ілюструє укладення на зламі 987/8 рр. династичного шлюбу князя Володимира і візантійської принцеси Анни, що поклав початок хрещенню Русі[8].

На стінах обох веж добре видно орнаменти, символічні малюнки та численні мисливські сцени: «Полювання на ведмедя», «Боротьба ряджених», «Полювання на вепра» тощо. Фрески веж — унікальна пам'ятка середньовічного монументального мистецтва і важливе історичне джерело, що свідчить про культурні зв'язки Київської Русі та Візантії.

Звертає на себе увагу розпис, що зберігся в колишній хрестильні собору, зокрема фрескова композиція XI століття «Сорок севастійських мучеників». Хрестильнею приміщення стало на межі XI–XII сторіч, коли в арку галереї було вбудовано апсиду. Фрески апсиди — «Хрещення» і постаті святителів — відбивають стилістичні особливості монументального мистецтва того часу.

Фрески збереглися в усіх древніх приміщеннях собору, в першу чергу на стінах центрального підбанного простору (євангельські сцени).

У бокових вівтарях — жертовнику і дияконнику — збереглися цикли фрескових композицій, що розповідають про діву Марію (вівтар Іоакима та Анни) і про діяння апостола Петра (вівтар Петра і Павла).

Розпис південного вівтаря (Михайлівського) присвячений архангелу Михаїлу, який вважався на Русі покровителем Києва і князівської дружини. Фрески крайнього, північного вівтаря оповідають про святого Георгія — духовного патрона князя Ярослава Мудрого. Великий інтерес викликає цикл фрескового розпису, що зберігся на хорах. Це сюжети «Зустріч Авраамом трьох подорожніх», «Гостинність Авраама», «Жертвоприношення Ісака», «Три отроки в пещі огненній», «Тайна вечеря», «Чудо в Кані Галілейській» тощо.

Значне місце в розписах собору займають орнаменти: вони обрамовують віконні та дверні прорізи, підкреслюють лінії арок і склепінь, збігають пілонами й стовпами, панеллю проходять понад підлогою.

Графіті[ред.ред. код]

Запис про смерть великого київського князя Ярослава Мудрого.

На стінах Софійського Собору досі залишилися написи та малюнки, залишені священиками та відвідувачами собору.

Ці написи та малюнки мають загальноприйняту назву — графіті. На сьогодні виявлено понад 7000 графіті ХІ — початку XVIII ст. Кількість графіті свідчить про високий рівень писемності в Русі-Україні. Найпомітнішими дослідниками і відкривачами більшості графіті є історик Сергій Висоцький та сучасний дослідник кандидат історичних наук В'ячеслав Корнієнко[9].

Деякі графіті Софії Київської виконані не кирилицею, а глаголицею.

Автограф Володимира Мономаха

Графіті містять цінні відомості про різні сторони життя Київської Русі — зокрема, збереглися записи про смерть Ярослава Володимировича (Мудрого), автограф Володимира Мономаха, запис про мирний договір, укладений наприкінці XI ст. між князями Святополком Ізяславичем, Володимиром Мономахом і Олегом Святославичем на р. Желані (зараз — Жуляни), купівлю княгинею, дружиною Всеволода Ольговича, Боянової землі (середина ХІІ ст.). На стінах Софії виявлено цикл дуже ранніх дат, що складають есхатологічний календар і засвідчують очікування в першій третині ХІ ст. кінця світу і Другого Пришестя Христа. У різних місцях собору знайдено 11 графіті, що містять дати з 1018 по 1036 рр. і дають змогу визначати виникнення собору другим десятиріччям ХІ ст.[10].

Оскільки більшість графіті писали прості, хоч і письменні, жителі давнього Києва, то нині вони є одним з найвірогідніших джерел про давньоруську мову, тобто мову, якою розмовляли мешканці Київської Русі, на відміну від принесеної книжної церковнослов'янської мови. Аналіз давніх написів засвідчує, що їм притаманні багато рис сучасної української мови[11].

Іконостас[ред.ред. код]

Іконостас Софійського Собору 1747 року

В ХІ ст. під час будівництва Собору вівтар був відокремлений від загального приміщення лише невисокою передвівтарною огорожею, виготовленою з мармуру.

Перший іконостас був виготовлений та встановлений під час перебудови Собору Митрополитом Петром Могилою у 1637–1638 роках.


Врата простояли в Соборі 184 роки, аж до 1934 року, коли більшовики розпорядилися розрізати їх на шматки (що б легше було винести з Собору та переплавити) та відправити в резервний фонд дорогоцінних металів.

Випадково кілька фрагментів воріт 1977 році знайшли у запасниках Києво-Печерської лаври, де в сталінські роки було розміщене т.зв. Музейне містечко. Туди зі всієї України звозили конфісковані церковні цінності, які в основному переплавляли на метал.

Вдалося з'ясувати, що уцілілі частини врат потрапили туди з резервного фонду дорогоцінних металів у 40-і роки минулого століття. Інші, ймовірно, були переплавлені.

В радянські роки реставрувати врата не вдалося, бо Москва не дала дозволу на купівлю 2,2 кг срібла необхідних на реставрацію вцілілих частин.

Зараз царські ворота відреставровані, їх повернули на своє колишнє місце.

Некрополь[ред.ред. код]

Софія Київська з давніх часів слугувала усипальницею князів і вищого духовенства. Некрополь Св. Софії, що містив десятки поховань як у соборі, так і на його подвір'ї, є найдавнішим і охоплює найдовший за часом існування період в історії України (1054–1995). Більшість імен тих, хто похований у Софійському некрополі, невідома, однак ідентифіковані поховання свідчать про те, що тут знайшли притулок видатні діячі національної історії.

  • І — давня зовнішня північна галерея;
    • І а — східна частина давньоруського паракліса, що входив до складу усипальні Ярослава; каплиця-усипальня Володимира часів Петра (Могили); І б — західна частина паракліса;
    • І а, б — Благовіщенський вівтар (з кінця XVII ст.); вівтар Св. Іоанна Предтечі (з першої чверті XIX ст.);
    • І в — вівтар на честь Собору Св. Іоанна Предтечі (з кінця XVII ст.); Стрітенський вівтар (з першої чверті XIX ст.);
  • II — давня внутрішня північна галерея; Володимирський вівтар (з часів Петра (Могили));
    • II а — давня каплиця-усипальня Ярослава;
    • II б — давня усипальня Всеволодовичів;
  • III — Георгіївський вівтар;
  • IV — вівтар Св. Апостола Петра;
  • V — центральна нава;
  • VI — вівтар Святих Якима та Анни;
  • VII — Михайлівський вівтар;
  • VIII — давня внутрішня південна галерея; вівтар Святих Антонія і Феодосія (з кінця XVII ст.);
  • IX — давня зовнішня південна галерея;
    • IX а — каплиця-усипальня Св. Макарія часів Петра (Могили);
    • IX а, б — Успінський вівтар (з кінця XVII ст.);
    • IX б — склеп XVIII ст. з похованнями Митрополитів;
    • IX в — вівтар Дванадцяти Апостолів — капелла Івана Мазепи (з кінця XVII ст.);
  • X — давня внутрішня західна галерея;
  • XI — давня зовнішня західна галерея;
    • XI а — хрестильня кінця XI — початку XII ст., вбудована в галерею; XI б — нартекс, побудований наприкінці XIX ст. на місці зруйнованої галереї.

1 — саркофаг Ярослава Мудрого; 2 — саркофаг Володимира Мономаха; 3 — первісне місце раки Св. Макарія; 4 — поховання Сильвестра (Косова); 5 — поховання Гедеона (Святополка Четвертинського); 6 — вхід до Митрополичого склепу XVIII ст.

У склепі XVIII ст. поховані Митрополити: 7 — Рафаїл (Заборовський); 8 — Арсеній (Могилянський); 9 — Гавриїл (Кременецький); 10 — Самуїл (Миславський); 11 — Ієрофей (Малицький); 12 — Серапіон (Александровський);

Поховання вищого духовенства XIX ст. у зовнішній північній галереї: 13 — о. Іоанн Леванда; 14 — Митрополит Євгеній (Болховітінов); 15 — Митрополит Платон (Городецький).

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Найстарішою спорудою Києва вчені називають саме собор Святої Софії.
  • У 2009 році ЮНЕСКО внесла 1000-річчя заснування Софії Київської до Календаря пам'ятних дат на 2011 рік[12].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Никитенко Н., Корниенко В. Древнейшие граффити Софии Киевской и время ее создания. — Киев, 2012. — 232 с.
  2. Заснування Софійського собору в Києві: проблеми нових датувань. Матеріали Круглого столу. — К.: Інститут історії України НАН України, 2010.
  3. Датування Софії Київської у світлі новітніх фактичних даних: наукова концепція
  4. Нікітенко Н. Софії Київській 1000 років. К., 2011
  5. {http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/682/2010 Указ Президента України «Про відзначення 1000-річчя заснування Софійського собору»]
  6. Никитенко Н. Святая София Киевская — К., 2008. — С.250 — 263.
  7. Высоцкий С. Светские фрески Софийского собора в Киеве. — Киев: Наукова думка, 1989. — С. 113–162
  8. Никитенко Н. Святая София Киевская — К., 2008. — С.263 — 307.
  9. Україна молода. «Тут була Анна»
  10. Никитенко Н., Корниенко В. Древнейшие граффити Софии Киевской и время ее создания. — Киев, 2012. — 232 с.
  11. Редченко Олексій. Українська граматика на стінах Софії Київської
  12. 1000-річчя Софії Київської / Офіційний сайт Національного заповідника «Софія Київська»

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Асеев Ю. С. Архитектура древнего Киева. — Киев: Будівельник, 1982. — 160 с.
  • Высоцкий С. А. Светские фрески Софийского собора в Киеве. — Київ: Наукова думка, 1989. — 216 с.
  • Высоцкий С. А. Средневековые надписи Софии Киевской. — Київ: Наукова думка, 1976.
  • Заснування Софійського собору в Києві: проблеми нових датувань. Матеріали Круглого столу. — К.: Інститут історії України НАН України, 2010.
  • Корнієнко В. В. Корпус графіті Софії Київської (ХІ — початок XVIII ст.). Частини 1, 2, 3. — Київ: Горобець, 2010–2011.
  • Лазарев В. Н. Мозаики Софии Киевской. — М.: Искусство, 1960. — 213 с.
  • Лазарев В. Н. Фрески Софии Киевской // Лазарев В. Н. Византийское и древнерусское искусство: Статьи и материалы. — М.: Наука, 1978. — С. 65-115.
  • Логвин Г. Н. Собор Святої Софії в Києві: Книга-альбом. — К.: Мистецтво, 2001. — 352 с.
  • Національний заповідник «Софія Київська». — Київ: Балтія-Друк, 2011. — 224 с.
  • Никитенко Н. Святая София Киевская — Киев: Горобец, 2008–384 с.
  • Нікітенко Н. М. Софійський собор: Путівник. — Київ, 2011. — 96 с.
  • Никитенко Н. Н., Корниенко В. В., Рясная Т. Н. Новая датировка Софии Киевской: конструктивная критика или профанация концепции? — Киев: Ин.-т украинской археографии и источниковедения НАН Украины им. М. С. Грушевского; Национальный заповедник «София Киевская», 2012. — 48 с.
  • Нікітенко Н. Софії Київській 1000 років. Науково-популярне видання. — Київ: Національний заповідник «Софія Київська», 2011. — 36 с.
  • Час заснування Софії Київської: Пристрасті довкола мілленіума. — Київ: Ін.-т української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України; Національний заповідник «Софія Київська», 2010. — 128 с.

Координати: 50°27′10″ пн. ш. 30°30′52″ сх. д. / 50.45278° пн. ш. 30.51444° сх. д. / 50.45278; 30.51444