Соціальний конструктивізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Соціа́льний конструктиві́зм — соціологічна теорія пізнання, розвинена Пітером Бергером і Томасом Лукманом в їхній книзі «Соціальне конструювання реальності» (1966).

Основні положення[ред.ред. код]

Мета соціального конструктивізму — виявлення способів, за допомогою яких індивідууми і групи людей беруть участь у створенні соціальної реальності. Ця теорія розглядає шляхи створення людьми соціальних феноменів, які інституціоналізуються і перетворюються в традиції. Соціальне конструювання реальності  йде постійно, це динамічний процес; реальність перевідтворюється людьми під впливом її інтерпретації і знань про неї. Бергер і Лукман наводять докази на користь того, що будь-яке знання, включаючи базове, таке, як сприйняття реальності виходячи зі здорового глузду, відбувається і підтримується за рахунок соціальних взаємин. Коли люди спілкуються між собою, вони роблять це виходячи з впевненості в тому, що їхнє сприйняття реальності схоже, і діючи у згоді з цим переконанням їх сприйняття цього як істини повсякденному житті тільки закріплюється. Так як повсякденні знання є продуктом домовленості людей, то, в результаті, будь-які людські типології, системи цінностей і соціальні утворення представляються людям як частина об'єктивної реальності. Таким чином, можна сказати, що реальність конструюється самим суспільством.

Соціальним конструктивізм ствреджує, що соціальний конструкт є ідеєю, яка сприймається як природна і очевидна тими, хто приймає її, при цьому вона залишається винаходом або штучно створеним культурним артефактом, що належить певній культурі або спільноти. Мається на увазі, що людина виявляє вибірковість по відношенню до соціальних конструктів, приймаючи одні, і відкидаючи інші. Соціальні конструкти, у свою чергу, не є ні природним, ні надприродним законом. Однак, подібний підхід, звичайно, не передбачає радикального антидетермінізму.

Соціальний конструктивізм діалектично протиставляється есенціалізму — вченню про те, що позаісторичні сутності, що визначають категоріальну структуру реальності, не залежать від свідомості людей.

« Грубо кажучи, необхідно любити свою матір, але не вчителя. …соціальна взаємодія між вчителями та учнями може бути формалізовано. Вчителям не треба бути значущими іншими в будь-якому сенсі слова. Вони — інституційні функціонери, формальним призначенням яких є передача соціального знання. [1]  »

Бергер П., Лукман Т., Социальное конструирование реальности: Трактат по социологии знания, с. 229–230.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Бергер П., Лукман Т., Социальное конструирование реальности: Трактат по социологии знания, с. 229–230.

Див. також[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Peter L. Berger and Thomas Luckmann, The Social Construction of Reality : A Treatise in the Sociology of Knowledge (Anchor, 1967; ISBN 0-385-05898-5).
  • Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности: Трактат по социологии знания / Пер. с англ. Е. Руткевич; Моск. филос. фонд. — М.: Academia-Центр; Медиум, 1995. — 323 с. — (Первые публикации в России).
  • Якимова, Е. В. Социальное конструирование реальности: социально-психологические подходы: науч.-аналит. обзор / РАН. ИНИОН. Центр социал. науч.-информ. исслед. Отд. социологии и социал. психологии. — М.: ИНИОН, 1999. — 115 с. — (Социал. психология). — Библиогр.: с. 112–115 ISBN 5-248-00144-7
  • Социальная психология: саморефлексия маргинальности: Хрестоматия / РАН. ИНИОН. Лаб. социологии; Отв. ред. М. П. Гапочка; Ред.-сост. Е. В. Якимова. — М.: ИНИОН, 1995. — 252 с. — (Социал. психология).

Посилання[ред.ред. код]


Соціологія Це незавершена стаття з соціології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.