Спайність
Спа́йність — здатність мінералу розколюватися по певних кристалографічних напрямах з утворенням гладких паралельних поверхонь, званих площинами спайності. Спайність виникає в тих напрямах, де хімічні зв'язки ґратки ослаблені. Вона обумовлена внутрішньою структурою мінералу і не залежить від зовнішньої форми кристала або зерна мінералу. Щоб охарактеризувати спайність визначають:
- ступінь її досконалості;
- просту форму, по якій кристал розколюється;
- в деяких випадках указують кут між площинами спайності.
Ступінь досконалості спайності визначають за наступною умовною шкалою:
- вельми досконала — мінерал легко розколюється або розщеплюється на тонкі пластинки або листи (мінерали з шаруватою структурою: слюда, графіт та ін.);
- досконала — кристали колятся на товстіші пластинки, бруски з рівними поверхнями (кальцит, галеніт, ортоклаз);
- середня — поверхня зколу не завжди рівна і блискуча;
- недосконала — виявляється насилу, поверхня сколу нерівна (апатит, нефелін).
Ряд мінералів не має спайності (магнетит тощо).
Залежно від простої кристалографічної форми кристал може розколюватися по одиному, двох, трьох і більше напрямках :
- по пінакоїду — 1 напрям;
- по ромбічній або тетрагональній призмі — 2;
- по гексагональній призмі — 3;
- по ромбоедру і кубу — 3;
- по октаедру — 4;
- по ромбододекаедру — 6.
Спайність — важлива діагностична ознака мінералів.
Староукраїнські форми терміну [ред.]
ЛУПИНА, -и, ж. ЛУПНІСТЬ, -ості, ж, ПРОЛУПА, -и, ж. (рос. спайность, англ. cleavage, нім. Mineralienspaltbarkeit f, Spaltrissigkeit f) – староукраїнська назва спайності мінералів.
