Спалимість

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Спали́мість — це здатність речовини або матеріалу до горіння.

Займання — це початок горіння під дією джерела запалювання.

За спалимістю речовини і матеріали поділяються на три групи:

  • Спалимі — речовини і матеріали здатні самозайматися, або займатися від джерел запалювання і самостійно горіти або тліти після його віддалення. До них відносяться всі органічні речовини.
  • Неспалимі — речовини і матеріали, які не здатні до горіння у повітрі, від джерел запалювання не займаються, не тліють і не обвуглюються. Це неорганічні матеріали, метали та ін.
  • Важкоспалимі — речовини і матеріали, які горять від джерела запалювання, але не здатні горіти після його видалення. Це матеріали, які містять спалимі та неспалимі складові.

Спалимість рідин[ред.ред. код]

Спалимі рідини більш пожежонебезпечні, ніж тверді матеріали і речовини, тому що вони легко займаються, інтенсивніше горять та утворюють з повітрям вибухо- та пожежонебезпечні суміші і характеризуються

  • температурою спалаху,
  • нижньою і верхньою межею поширення полум’я.

Класифікація рідин за спалимістю[ред.ред. код]

За температурою спалаху розрізняють рідини:

  • Легкозаймисті (ЛЗР) — це рідини з температурою спалаху до 61°С (в закритому тиглі) або до 66°С (у відкритому тиглі).
  • Спалимі рідини (СР) — це рідини з температурою спалаху понад 61°С (в закритому тиглі) або понад 66°С (у відкритому тиглі).

Спалимість газів[ред.ред. код]

Ступінь пожежовибухонебезпечності спалимих газів визначається також концентраційними межами поширення полум’я.