Сучасна реконструкція кавалерійської спати II століттяАлеманська спата із золотим руків'ям, V ст. н. е. Музей в Елльвангені
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Спата (значення).
Спа́та або спа́тха (лат.spatha) — довгий двосічний меч, винайдений кельтами. Використовувався переважно як зброя пішого бійця, але з опануванням верхової їзди, спата стала застосовуватися і кіннотниками: спочатку галльською, а пізніше і римською кіннотою.
Спочатку спата була рублячим мечем із закругленим або прямокутним кінцем з довжиною клинка до 90 см. Кельти (галли) використовували в строю (Цезар. «Записки про галльську війну»). Галли були захоплені колючими властивостями гладіуса і вдосконалили спату вістрям. Модифікована спата була порівняно компактним рубаючо-колючим мечем, масою до 2 кг, з клинком шириною 4—5 см і завдовжки від 60 до 80 см. Для стройового бою спата годилася погано, але поєднувала великі можливості ведення індивідуального бою із зручністю носіння і могла, в принципі, зважаючи на свою відносно невелику вагу і низько розташованим центром ваги використовуватися вершником і без стремен.
У період ранньої Імперії спата була прийнята на озброєння у римській кінноті. Цьому сприяло і те, що з І століття до нашої ери у ній служило багато галльских найманців. На ІІІ ст. нашої ери спата замінила гладіус і у піхоті: відомо, що на початку ІІІ ст. римські легіонери та вершники почали носити мечі на лівому боці — можливо, внаслідок скасування щита-скутума і заміни гладіуса на спату (доти мечі та кинджали носили на лівому боці тільки начальники — вони нечасто користувалися щитом). Від римлян спата попала на озброєння франків, якими зберігалася в незмінності аж до VIII століття. Була популярна у германців в V столітті.
Шаблон містить історичну зброю до XIX сторіччя включно
* — залежно від довжини клинка могла також належати до ножів або тесаків
** — частина шпаг є виключно колольною зброєю, без леза
*** — тип ефеса, який міг також іноді комбінуватися з клинками рапір і палашів
