Спейслеб

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Спейслеб (англ. Spacelab) — американська багаторазова космічна лабораторія, яку як корисне навантаження міг вивести на орбіту космічний корабель багаторазового використання Космічний човник, призначена для виконання експериментів на орбіті навколо Землі, в умовах мікрогравітації. Аналог пілотованої орбітальної станції, здійснює спільний з космічним кораблем політ. Спейслеб складається з кількох компонентів: герметичного відсіку, негерметичної відкритої платформи та іншого обладнання, що розміщується у вантажному відсіку шатлу, стулки якого під час польоту розкривалися. При кожному запуску використовувався свій набір компонентів відповідно до потреб місії[1]

креслення герметичного і негерметичного модулів і перехідного тунелю до них
різні конфігурації для різних місій
малий герметичний модуль для приладів
малюнок розміщення модулів у шатлі
модуль LM-1 в шатлі Колумбія (політ STS-9)
інтер'єр герметичного модуля (модуль LM2)
емблема місії D1 для ФРН

Передісторія[ред.ред. код]

Після завершення короткочасного проекту орбітальної станції Скайлеб НАСА продовжувало цікавитися можливостями для наукових і виробничих експериментів у космосі, проте за бюджетних обмежень не могло розробити повноцінну орбітальну станцію. Тому розробка і створення лабораторного комплексу «Спейслеб» були запропоновані західноєвропейським країнам, вони в особі ESRO, попередника ЄКА цю пропозицію прийняли. 1973 між сторонами був підписаний меморандум взаєморозуміння, 1974 ERNO почав розробку компонентів лабораторії.

Перші вироблені компоненти, включаючи лабораторію LM1, були передані НАСА безкоштовно в обмін на можливість польотів європейських космонавтів. Другий лабораторний модуль LM2, НАСА придбало у ERNO для польотів за власними програмами[2][3] .

Герметичні модулі для Спейслеб в рамках ЄКА будувала Італія (Італійське космічне агентство); згодом цей досвід дозволив ЄКА та Італії створити для Міжнародної космічної станції (МКС) модулі «Коламбус», «Гармонія», «Спокій», «Купол» і герметичні багатоцільові модулі постачання (MPLM), що запускалися на шатлі: «Леонардо», «Рафаель» і «Донателло».

Менша, але багато в чому аналогічна лабораторія Спейсхеб для польотах в шатлах була створена приватним бізнесом США.

Місії зі Спейслеб[ред.ред. код]

Відкрита негерметична платформа складалася з окремих секцій, в політ могли відправитися до п'яти таких секцій. Герметичних відсіків було вироблено два: LM1 і LM2. Для тих польотів, коли в космос відправлялися тільки секції, без герметичних відсіків, іноді використовувався Igloo (Іглу), малий герметичний модуль, в якому містилися прилади, що не працюють у вакуумі[4]. У таблиці нижче наведено список польотів у яких з листопада 1981 до лютого 2000 року брали участь різні компоненти Спейслеб [5] [6].

Крім польотів для ЄКА і НАСА, кілька місій Спейслеб на шатлі проводилися повністю на користь і на кошти інших країн: дві-ФРН (D1 і D2), одна-Японії (J).

політ човник Дата запуску Місія
Спейслеб
Герметичний
відсік
Негерметична
платформа
STS-2 Колумбія 12 листопада 1981 OSTA-1 1 секція
STS-3 Колумбія 22 березня 1982 OSS-1 1 секція
STS-9 Колумбія 28 листопада 1983 Spacelab 1 Модуль LM1 1 секція
STS-41-G Челленджер 5 жовтня 1984 OSTA-3 1 секція[7]
STS-51-B Челленджер 29 квітня 1985 Spacelab 3 Модуль LM1 MPESS
STS-51-F Челленджер 29 липня 1985 Spacelab 2 Igloo 3 секції + IPS
STS-61-A Челленджер 30 жовтня 1985 Spacelab D1 Модуль LM2 MPESS
STS-35 Колумбія 2 грудня 1990 ASTRO-1 Igloo 2 секції + IPS
STS-40 Колумбія 5 червня 1991 SLS-1 Модуль LM1
STS-42 Діскавері 22 січня 1992 IML-1 Модуль LM2
STS-45 Атлантіс 24 березня 1992 ATLAS-1 Igloo 2 секції
STS-50 Колумбія 25 червня 1992 USML-1 Модуль LM1 EDO
STS-46 Атлантіс 31 липня 1992 1 секція[8]
STS-47 Індевор 12 вересня 1992 Spacelab-J Модуль LM2
STS-56 Дискавері 8 квітня 1993 ATLAS-2 Igloo 1 секція
STS-55 Колумбія 26 квітня 1993 Spacelab D2 Модуль LM1 Unique Support Structure (USS)
STS-58 Колумбія 18 жовтня 1993 SLS-2 Модуль LM2 EDO
STS-59 Індевор 9 квітня 1994 SRL-1 1 секція
STS-65 Колумбія 8 липня 1994 IML-2 Модуль LM1 EDO
STS-64 Дискавері 9 вересня 1994 LITE 1 секція[9]
STS-68 Індевор 30 вересня 1994 SRL-2 1 секція
STS-66 Атлантіс 3 листопада 1994 ATLAS-3 Igloo 1 секція
STS-67 Індевор 2 березня 1995 ASTRO-2 Igloo 2 секції + EDO
STS-71 Атлантіс 27 червня 1995 Spacelab-Mir Модуль LM2
STS-73 Колумбія 20 жовтня 1995 USML-2 Модуль LM1 EDO
STS-75 Колумбія 22 лютого 1996 1 секція[7]
STS-78 Колумбія 20 червня 1996 LMS Модуль LM2 EDO
STS-82 Дискавері 21 лютого 1997 1 секція[7]
STS-83 Колумбія 4 квітня 1997 MSL-1 Модуль LM1 EDO
STS-94 Колумбія 1 липня 1997 MSL-1R Модуль LM1 EDO
STS-90 Колумбія" 17 квітня 1998 Neurolab Модуль LM2 EDO
STS-99 Індевор 11 лютого 2000 SRTM 1 секція

Примітки[ред.ред. код]

  1. Walter Froehlich What is Spacelab ? // {{{Заголовок}}}.
  2. Lord , Douglas R {{{Заголовок}}}.
  3. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок kt не вказаний текст
  4. {{cite web|url = http://airandspace.si.edu/collections/artifact.cfm?object=nasm_A19990001003%7Ctitle=Spacelab, Subsystems Igloo|publisher = Смітсонівський національний музей авіації
  5. Велика частина польотів наведена у списку на сайті НАСА, для польотів, що не увійшли до цього списку, наведено окреме посилання.
  6. David Michael Harland (2004). The Story of the space shuttle. Springer Praxis. с. 444. ISBN 978-1-85233-793-3. 
  7. а б в «Spacelab joined diverse scientists and disciplines on 28 Shuttle missions». НАСА. 15 березня 1999. Архів оригіналу за 2012-09-18. 
  8. [http ://www.webcitation.org/6AkoHmdic «ESA hands over a piece of space history»]. Архів оригіналу за 2012-09-18. 
  9. Tim Furniss , David Shayler , Michael Derek Shayler (2007). Manned Spaceflight Log 1961-2006. Springer Praxis. с. 829. 

Посилання[ред.ред. код]