Спектральна класифікація астероїдів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Спектральна класифікація астероїдів - розроблена у 1975 році. Автори: Кларк Р. Чепмен (Clark R. Chapman), Девід Моррісон (David Morrison) і Бен Целлнер (Ben Zellner) розробили систему класифікації астероїдів, що спиралася на показники кольору, альбедо і характеристики спектру відбитого сонячного світла. Спочатку ця класифікація визначала тільки 3 типи астероїдів:

Тип С — вуглеводні, 75 % відомих астероїдів. Мають темну поверхню, як вуглецевих хондритів.

Тип S — силікатні, 17 % відомих астероїдів. Яскравіші та червоніші.

Тип М — металічні, більшість інших астероїдів. Схожі на залізо-нікелеві метеорити.

Крім кольору зараз відомо багато характерних інфрачервоних та ультрафіолетових ліній, які використовуються для класифікації астероїдів. За цими даними виділяють 5 основних класів: A, C, D, S, T. Астероїди 4 Веста, 349 Дембовска і 1862 Апполон не вписалися в цю класифікацію: кожен з них зайняв своє особливе положення і став прототипом нових класів, відповідно V, R і Q, в яких тепер присутні й інші астероїди. З багаточисельної групи С-астероїдів потім виділилися класи B, F і G. Сучасна класифікація налічує 14 типів астероїдів, позначених (в порядку зменшення кількості членів) буквами S, C, M, D, F, P, G, E, B, T, A, V, Q, R. Оскільки альбедо у С-астероїдів нижче, ніж у S-астероїдів, виникає спостережувальна селекція: темні С-астероїди важче виявити. Проте якщо це врахувати, найбільш багаточисельним класом виявиться саме клас С-астероїдів.

З порівняння спектрів астероїдів різного типу зі спектрами зразків чистих мінералів сформувалися 3 великі групи, що об'єднують по кілька класів: так звана примітивна (C, D, P, Q), метаморфічна (F, G, B, T) і магматична (S, M, E, A, V, R). Поверхня примітивних астероїдів багата вуглецем та водою, метаморфічні містять менше води і летких речовин, ніж примітивні; магматичні покриті складними мінералами, які, ймовірно, сформувалися із розплаву. Внутрішня область головного поясу густо населена магматичними астероїдами, в середній частині поясу переважають метаморфічні, а на периферії — примітивні астероїди. Це вказує, що в період формування сонячної системи в поясі астероїдів існував різкий градієнт температур. Хімічний склад поверхні астероїдів може бути визначений за допомогою спектроскопії чи спектрофотометрії (остання, звісно, має нижчу точність).

Класифікація Толена (Tholen)[ред.ред. код]

Ця класифікація довгий час була найбільш широко використованою спектральною класифікацією астероїдів. Запропонована вона була Девідом Толеном (David J. Tholen) у 1984 році. Розроблена за спектрами у широкому діапазоні (між 0.31 мкм та 1.06мкм), отриманими під час огляду «Eight-Color Asteroid Survey (ECAS)» у 1980 році, включала також виміряні альбедо. Початкова версія класифікації була розроблена на 978 астероїдах. Включає в себе 14 типів, більшість астероїдів потрапили до трьох широких категорій та декількох малих типів.

C-група темних вуглецевих астероїдів, містить кілька підтипів:

  • B-тип (2 Pallas)
  • F-тип (704 Interamnia)
  • G-тип (1 Ceres)
  • C-тип (10 Hygiea) – залишкова більшість «стандартних» астероїдів C-типу. Ця група містить порядка 75% всіх астероїдів взагалі.
  • S-тип (15 Eunomia, 3 Juno) – силіконові (кам’яні) астероїди. Цей клас містить приблизно 17% всіх астероїдів

X-група:

  • M-тип (16 Psyche) – металеві астероїди, третя по заселеності група.
  • E-тип (44 Nysa, 55 Pandora) відрізняється від М-типу більшим альбедо.
  • P-тип (259 Aletheia, 190 Ismene; CP: 324 Bamberga) має нижче альбедо, ніж М-тип.

Малі класи:

  • A-тип (446 Aeternitas)
  • D-тип (624 Hektor)
  • T-тип (96 Aegle)
  • Q-тип (1862 Apollo)
  • R-тип (349 Dembowska)
  • V-тип (4 Vesta)


SMASS класифікація[ред.ред. код]

Оскільки до попередніх класифікацій існували суттєві питання з приводу того, чи визначають вони однозначно хімічний склад, потрібно було створити нову, більш деталізовану. Цю, наразі найновішу, класифікацію розробили Schelte J. Bus та Richard P. Binzel у 2002 році, вона базується на огляді «Small Main-Belt Asteroid Spectroscopic Survey (SMASS)» 1447 астероїдів. Цей огляд знімав спектри з кращою роздільною здатністю, ніж ECAS, і був здатний розрізнити багато вужчих спектральних особливостей. Однак, він охоплював і вужчий діапазон довжин хвиль (0,42 мкм — 0,92 мкм). Також не враховувалося альбедо. Астероїди було поділено на 24 класи. Більшість з них знову потрапило до трьох широких класів C, S і X.

  • C-група вуглецевих астероїдів, включаючи:

• B-тип, який здебільшого перекривається із типами B та F класифікації Толена (Tholen).

• C-тип – найбільш стандартний із не-B вуглецевих об’єктів.

• Cg Ch та Cgh типи, які, по-суті, є деталізацією Толенівського G типу.

• Cb перехідний тип – об’єкти, проміжні між C та B типами.

  • S-група силікатних (кам’яних) об’єктів, включаючи:

• A-тип

• Q-тип

• R-тип

• K-тип – нова категорія (181 Eucharis, 221 Eos)

• L-тип – нова категорія (83 Beatrix)

• S-тип – найбільш «стандартний» із S групи

• Sa, Sq, Sr, Sk, та Sl транзитні об’єкти, проміжні між S та іншими типами групи.

  • X-група здебільшого металевих астероїдів, включає:

• X-тип – найбільш стандартний тип X групи, який містить об’єкти, класифіковані Толеном як M, E, чи P-типу.

• Xe, Xc, та Xk – перехідні типи між X та відповідним позначеним маленькою літерою типом.

  • T-тип
  • D-тип
  • Ld-тип – новий із більш екстремальними спектральними характеристиками ніж L-тип.
  • O-тип – мала категорія (3628 Boznemcová)
  • V-тип.

Як було знайдено, значна кількість малих астероїдів належать до Q, R, і V типів, які в Толенівській класифікації були представлені лише одним астероїдом. Це підтвердило доцільність виділення даних типів.

Посилання[ред.ред. код]

Сатурн Це незавершена стаття з астрономії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.