Список голів Верховної Ради України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Голова Верховної Ради Володимир Литвин веде засідання парламенту з-під парасольок

Голова Верховної Ради України (неофіційна кулуарна назва — спікер парламенту) обирається Верховною Радою на строк її повноважень з числа народних депутатів відкритим голосуванням[1]. Правовий статус Голови Верховної Ради України регулюється Конституцією України й Регламентом Верховної Ради України.

Голова Верховної Ради здійснює ряд функцій, покладених на нього Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України, Законом «Про комітети Верховної Ради України», Законом «Про статус народного депутата України» та іншими законодавчими актами, серед яких найважливіші:

  • веде засідання Верховної Ради з дотриманням вимог Регламенту;
  • організовує роботу Верховної Ради, координує діяльність її органів;
  • підписує акти, прийняті Верховною Радою, чим засвідчує відповідність їх змісту прийнятим рішенням тощо[2].

Першим Головою Верховної Ради незалежної України став Леонід Макарович Кравчук (1990–1991 рр.), а чинним на сьогодні є Володимир Борисович Гройсман.

Наймолодшим Головою Верховної Ради на момент обрання був Арсеній Петрович Яценюк[3], який обійняв пост у віці 33-х років. Найстаршим Головою Верховної Ради був 10-й Голова Володимир Васильович Рибак, що очолив цю посаду у віці 66 років і був звільнений з посади у віці 67 років.

Двічі посаду Голови ВР обіймали Іван Степанович Плющ (2-й, 5-й), Олександр Олександрович Мороз (3-й, 7-й), Володимир Михайлович Литвин (6-й, 9-й).

Найкоротший термін на посаді Голови Верховної Ради незалежної України провів Леонід Макарович Кравчук (3 місяці й 5 днів), а найдовший (разом дві каденції) — Володимир Михайлович Литвин (8 років).

Посаду Голови Верховної Ради ніколи не обіймала жінка.

Нижче подано усіх 12 спікерів Верховної Ради незалежної України, в тому числі й з урахуванням партійної приналежності, дати їхніх повноважень, короткою характеристикою діяльності на посаді.

Голови Верховної Ради України[ред.ред. код]

Партії

      Безпартійний       Соціалістична       Наша Україна       Партія регіонів       Народна       Селянська       Батьківщина       Блок Петра Порошенка

Голови Верховної Ради України
Голова Верховної Ради Роки повноваження Перший заступник Заступник Скликання Діяльність
XX століття
1
Leonid Kravchuk.jpg
Кравчук Леонід Макарович
24 серпня 1991

5 грудня 1991[4]
Плющ Іван Степанович
Гриньов Володимир Борисович
I
24 серпня 1991 року під час головування Леоніда Макаровича Кравчука Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України як самостійної Української держави. 26 серпня Указом Президії Верховної Ради було тимчасово припинено, а її Указом від 30 серпня й заборонено діяльність Комуністичної партії України. 1 грудня 1991 р. було вирішено й інше суттєвіше питання — обрано першого Президента незалежної України. Цьому передувала гостра передвиборна боротьба. З великої групи претендентів фаворитом у кандидати в Президенти незалежної України вважався Голова Верховної Ради Леонід Кравчук, який і обійняв цю посаду[5].
2
Ivan Plyushch.jpg
Плющ Іван Степанович
5 грудня 1991

17 травня 1994[6]
Дурдинець Василь Васильович
Гриньов Володимир Борисович
I
Під час головування Івана Степановича Плюща відбулися кардинальні зміни: на початку грудня 1991 року лідери України, Росії та Білорусі проголосили у Мінську утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД). За рік незалежність України визнали понад 120 країн, а з 87 з них на різних рівнях було встановлено дипломатичні відносини. Економіка країни була в складному становищі. Наближалися гостра соціально-економічна та політична кризи. За цих умов 24 вересня 1993 року Верховна Рада України ухвалила рішення про проведення дострокових виборів парламенту і Президента України[7].
3
Moroz 2003.jpg
Мороз Олександр Олександрович
18 травня 1994

14 квітня 1998[6]
Ткаченко Олександр Миколайович
Дьомін Олег Олексійович

Мусіяка Віктор Лаврентійович
II
Під головуванням Олександра Мороза український парламент забезпечив значне розширення правової бази реформ (ухвалено 753 закони), прийняття нової Конституції України[8], посилення контролюючих функцій вищого законодавчого органу (започатковані парламентські слухання, дні уряду). Однак продовжувалися серйозні протиріччя між гілками влади, незбалансованість їхніх повноважень, політичні протистояння, ухвалення заполітизованих законів[9].
4
Ткаченко Олександр Миколайович (політик).jpg
Ткаченко Олександр Миколайович
7 липня 1998

1 лютого 2000[6]
Мартинюк Адам Іванович
Медведчук Віктор Володимирович
III
Протягом 3-х місяців Верховна Рада України 3-го скликання намагалася обрати Голову (пізніше цей процес у парламенті дістане назву «спікеріада») і на 18-те голосування Верховна Рада обрала нового Голову ВР — Олександра Ткаченка. Пізніше, позбувшись підтримки більшості депутатів, що голосували за нього, через голосування однопартійців і його самого за призначення Віктора Ющенка головою Національним Банком України та за неприхований політичний курс проти Леоніда Кучми (на чолі з комуністами), більшість депутатів ініціюють відставку спікера. Але для зміни керівництва парламенту необхідно було зафіксувати кворум — дві третини депутатів, присут­ніх у залі засідань. Кожного разу, коли поставало питання про спікера, ліві партії не реєструвалися. 21 січня 2000 року на виїзному вечірньому засіданні в Українському домі 239 депутатів одноголосно проголосували за відставку Олександра Ткаченка[10].
XXI століття
5
Ivan Plyushch.jpg
Плющ Іван Степанович
1 лютого 2000

14 травня 2002[6]
Медведчук Віктор Володимирович
Гавриш Степан Богданович
III
Після того як Олександр Ткаченко залишив у січні 2000 року посаду Голови Верховної Ради, Іван Плющ удруге обирається очільником парламенту. Після його обрання в парламенті відбувається перерозподіл керівних посад комітетів, приймається низка важливих змін до Регламенту Верховної Ради: всі голосування стають поіменними, для голосування було визначено лише один день пленарного тижня — четвер, створюється Координаційна рада більшості, на якій узгоджувалися позиції фракцій перед розглядом відповідних питань у сесійній залі парламенту (сучасна Погоджувальна рада). Крім того, парламент працює над цілим блоком важливих законопроектів, а наприкінці каденції Івана Плюща ухвалюються й нові редакції Цивільного та Податкового кодексів. У 20012002 роках Верховна Рада переживає ще одну політичну кризу, пов'язану з так званою «справою Ґонґадзе» та «касетним скандалом»: парламент паралізовано, а більшість припиняє своє функціонування[11].
6
Volodymyr Lytvyn 2005.jpg
Литвин Володимир Михайлович
28 травня 2002

25 травня 2006[6]
Васильєв Геннадій Андрійович

Мартинюк Адам Іванович
Зінченко Олександр Олексійович
IV
Уперше за всю історію незалежного парламентаризму Володимира Литвина на пост Голови Верховної Ради було обрано з мінімальною законодавчою кількістю у 226 голосів. Під головуванням Володимира Литвина були ухвалені в грудні 2004 року поправки до конституції, що обмежували вплив президента на керівництво країною, по суті призвели до конституційної реформи[12]
7
Moroz 2003.jpg
Мороз Олександр Олександрович
6 липня 2006

23 листопада 2007
Мартинюк Адам Іванович
Томенко Микола Володимирович
V
2006 року Олександр Мороз, обраний до парламенту за списком Соціалістичної партії, очолив фракцію. Незважаючи на підписану коаліційну угоду між фракціями БЮТ, Наша Україна та СПУ, яка передбачала обрання Юлії Тимошенко прем'єр-міністром та Петра Порошенка Головою ВР, несподівано висунув власну кандидатуру на посаду Голови Верховної Ради, що було розцінено коаліцією як зрада. БЮТ та НСНУ відмовилися брати участь у голосуванні, проте Мороз був обраний — завдяки підтримці фракцій ПР та КПУ, які наступного дня разом із соціалістами утворили нову коаліцію більшості в парламенті[13].
8
Arseniy Yatsenyuk.jpg
Яценюк Арсеній Петрович
4 грудня 2007

12 листопада 2008
Лавринович Олександр Володимирович

Мартинюк Адам Іванович
Томенко Микола Володимирович
VI
23 листопада 2007 року Арсеній Яценюк прийняв присягу народного депутата Верховної Ради України, а вже 4 грудня 2007 року за результатами таємного голосування він став наймолодшим головою українського парламенту. За його кандидатуру віддали свої голоси 227 депутатів, що представляли фракції Наша Україна — Народна самооборона і Блок Юлії Тимошенко. Арсеній Яценюк — перший спікер, який за власним бажанням подав у відставку[4]. Після його відставки обов'язки спікера виконував перший віце-спікер Олександр Лавринович. Партія регіонів запропонувала його і як кандидата на посаду Голови Верховної Ради, але ця пропозиція не знайшла підтримки, і парламент очолив Володимир Литвин[14].
9
Volodymyr Lytvyn 2005.jpg
Литвин Володимир Михайлович
9 грудня 2008

12 грудня 2012
Мартинюк Адам Іванович
Томенко Микола Володимирович
VI
По завершенні політичної кризи 2008 року Володимира Литвина удруге обирають головою українського парламенту. За таке рішення проголосували 244 народні депутати з 422 зареєстрованих у залі. Наступного дня після обрання Володимира Литвина Головою ВР він повідомив про відновлення демократичної коаліції, до якої також приєднався і Блок Литвина. Утім, вже після обрання президентом Віктора Януковича політичний курс Литвина змінюється у сторону тодішньої влади. Під час головування Володимиром Литвином у парламенті почали прийматися політичні контроверсійні закони: ратифіковано угоду Януковича-Медведєва та ухвалено закон Про засади державної мовної політики, після прийняття якого 4 липня 2012 року Володимир Литвин та його заступник Микола Томенко подали у відставку, яка не була прийнята[15].
10
Владимир Рыбак.jpg
Рибак Володимир Васильович
13 грудня 2012

22 лютого 2014[16]
Калєтнік Ігор Григорович
Кошулинський Руслан Володимирович
VII
Голова Верховної Ради України з 13 грудня 2012 року. За досить малий час своєї роботи Верховна Рада України 7-го скликання, на чолі зі спікером Володимиром Рибаком, запам'яталася своєю недієздатністю: численні блокування роботи парламенту опозиційними фракціями[17], а також, на думку опозиції, неодноразові порушення Регламенту з боку спікера[18]. За 6 місяців роботи ухвалено близько 45 законів[19]. Окрім цього, вдруге за історію незалежної України відбулося виїзне засідання Верховної Ради, і вперше в історії таке засідання відбулося за участю Голови Верховної Ради[20]. 22 лютого 2014 року під час подій Євромайдану подав у відставку за станом здоров'я[21].
11
Олександр Турчинов
Турчинов Олександр Валентинович
22 лютого 2014

27 листопада 2014[16]
Кошулинський Руслан Володимирович
VII
Голова Верховної Ради України з 22 лютого 2014 до 27 листопада 2014[22]. Також з 23 лютого по 7 червня 2014 року був виконувачем обов'язків Президента України.
12
Володимир Гройсман
Гройсман Володимир Борисович
27 листопада 2014

на посаді
Парубій Андрій Володимирович
Сироїд Оксана Іванівна
VIII
Голова Верховної Ради України з 22 листопада 2014.[23]


Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Конституційний суд дозволив відкрито обирати Голову Верховної Ради
  2. Повноваження Голови ВР
  3. Арсеній Яценюк новий Голова Верховної Ради, грудень 2007 р.
  4. а б Спікер поневолі. Главред, 22 сентября 2008. Опубликовано 17:42 22 сентября 2008 года
  5. Кравчук Л. М. на rozum.org.ua
  6. а б в г д Дахно І. І. Історія держави і права. Додаток 26. Спікери Верховної Ради України
  7. В. М. Литвин Історія України. Дерадянізація політичної системи. — С.643
  8. Конституції України. Спогади учасника її прийняття
  9. Парламенти України
  10. Кульчицький С. В., Парахонський Б. О. Україна і Росія в історичній ретроспективі: Нариси в 3-х томах / Інститут історії України НАН України; Том.3. Розділ 11. Політичні баталії останніх років (Частина 1)
  11. Історія українських виборів (1990 р., 1994 р., 1998 р.)
  12. Главред: интервью Владимира Литвина
  13. Українська правда
  14. РБК. Новини (архів, 2008)
  15. Українська правда: «Литвин оголосив про відставку»
  16. а б В. Рибака обрано спікером…
  17. ТСН: «Блокування парламенту триває»
  18. «Батьківщина» звинуватила спікера в порушенні Регламенту ВР
  19. Новини. Українська правда. Понеділок, 17 червня 2013, 22:16
  20. Депутати більшості на чолі з Рибаком організували засідання
  21. Рада відправила Рибака і Калетника у відставку
  22. ВЕРХОВНА РАДА ОБРАЛА СПІКЕРА
  23. «Рада обрала нового спікера». Українська правда. Архів оригіналу за 27 листопада 2014. Процитовано 27 листопада 2014. 

Посилання[ред.ред. код]