Список графів Вермандуа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Спочатку графи де Вермандуа (фр. Vermandois) призначалися на посаду королями франків (а пізніше Західно-Франкського королівства) і управляли графством Вермандуа на правах бенефіція.

Аж до Герберта I де Вермандуа важко точно простежити всіх носіїв титулу графа де Вермандуа і встановити хронологію їх призначення.

Починаючи з Герберта I, титул графа де Вермандуа став спадковим. Його отримував старший син, спочатку дому Гербертинів, прямих нащадків Карла Великого, а після зникнення роду перейшов по жіночій лінії у дім Капетингів. Гуго I Великий заснував 2-й дім де Вермандуа.

Після припинення чоловічої лінії 2-го дому, графство Вермандуа увійшло до складу королівського домена.

У 1669 році король Людовик XIV відродив графство для свого позашлюбного сина, Людовика де Бурбона (1667-1683). Після смерті Людовика, титул більше не поновлювався.

Графи-бенефіціарії де Вермандуа[ред.ред. код]

або

Графи де Вермандуа[ред.ред. код]

1-й будинок де Вермандуа (Каролінги)[ред.ред. код]

Герб графів де Вермандуа:échiqueté d'or et d'azur

2-й дім де Вермандуа (Капетинги)[ред.ред. код]

Через деякий час після смерті своєї сестри Єлизавети, Елеонора успадкувала графства Вермандуа і Валуа, але в 1185 році була змушена поступитися своїми володіннями Філіппу II Августу, королю Франції. У 1214 Елеонора остаточно відмовилася від своїх прав на графства і вступила до монастиря.

Граф де Вермандуа (апанаж)[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Anselme,Histoire Genealogique de la Maison royale de France, 1726.
  • M. Fouquier-Cholet,Histoire des Comtes héréditaires du Vermandois, Saint-Quentin, 1832.
  • Ioh. Mabillon,Annales ord. Sancti Benedicti. Ticinense, Lucae, 1739.
  • Louis Moreri,Le Gran Dictionnaire Historique, Paris, 1743-1749.