Список правителів Аквітанії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Герб герцогства Аквітанського

Герцоги Аквітанії (фр. Duc d'Aquitaine) правили герцогством Аквітанія, яке, в основному, збігалося за територією з історичною областю Аквітанія, під сюзеренітетом спочатку королів Франків, а згодом королів Франції.

Герцоги й королі Аквітанії за Франкських королів[ред.ред. код]

Королі Аквітанії з династії Каролінгів[ред.ред. код]

Після 778 року Карл Великий не призначав більше герцогів Аквітанії. У 781 році він призначив свого сина Людовіка васальним королем Аквітанії. Після Людовіка ще низка представників династії Каролінгів правили цим регіоном як королі, залежні від франкської імперії.

Після 882 року, коли Карломан спадкував своєму брату Людовіку III і став королем Франції, Аквітанія залишилась під верховною владою королів Франції.

Герцоги Аквітанії при королях Франції[ред.ред. код]

Королі Франків з династії Каролінгів знову почали призначати герцогів Аквітанії у 852, потім, після невеликої перерви, у 887 році. Згодом, за Плантагенетів, герцогство почало називатись «Гієнь».

843 : Бего (пом. 843)

Рамнульфіди
Гільєміди
Рамнульфіди
Гільєміди
Беллоніди
Рамнульфіди
Раймундіди
Капетинги
Рамнульфіди
Їй спадкували її нащадки від останнього чоловіка, оскільки від першого вона мала тільки дочок.
Плантагенети

Правителі Аквітанії за Плантагенетів[ред.ред. код]

У 1337 році король Франції Філіп VI зажадав від Едуарда III, короля Англії й герцога Аквітанського, повернення феодального володіння герцогства Аквітанського (Гієнського). Едуард у відповідь зажадав для себе корону Франції за правом свого походження — за материнською лінією він був онуком короля Франції Філіпа IV Красивого. Цей конфлікт спровокував початок Столітньої війни, під час якої Плантагенети й Валуа домагались свого панування над Аквітанією.

У 1360 році Англія та Франція підписали Угоду в Бретіньї, за якою Едуард відмовлявся від прав на корону Франції, але залишався герцогом Аквітанії. Однак 1369 року угоду було порушено і війна продовжилась.

У 1362 році король Едуард III, як герцог (лорд) Аквітанії, зробив свого старшого сина Едуарда, принца Уельського князем Аквітанії.

У 1390 році король Річард II призначив свого дядька Джона Гонта Герцогом Аквітанії, який передав цей титул своїм нащадкам.

Ставши королём Англії, Генріх продовжував правити й Аквітанією. Він зробив успіхи в отриманні французької корони для своїх нащадків, уклавши угоду в Труа (1420). Син Генріха, Генріх VI, був проголошений королем Англії та Франції у 1422 році, але поступово втратив контроль над володіннями у Франції (остаточно — до 1453 року).

Герцоги Аквітанії з династій Валуа та Бурбонів[ред.ред. код]

Королі Франції з династії Валуа, претендуючи на господство над Аквітанією, надавали титул герцогів Аквітанських своїм старшим синам, Дофінам.

Після завершення Столітньої війни, Аквітанія повернулась у володіння французької корони та увійшла до складу домену королів Франції. Тільки зрідка король давав герцогство і титул герцога Аквітанії одному з представників своєї династії.

Титулярний герцог Аквітанський[ред.ред. код]

19722000: Гонсальво де Бурбон (19372000), принц Французький, молодший син претендента на трон Франції Жака Анрі де Бурбон, «герцога Анжуйського та Сеговії». Зведений у герцоги Аквітанії своїм батьком 21 вересня 1972.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Foundation for Medieval Genealogy
  2. Robert Favreau. Otto von Braunschweig und Aquitanien, 1995

Посилання[ред.ред. код]