Спитко II з Мельштина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Спитко II з Мельштина
Народився перед 1364
Помер 1399
Ворскла
Батько Ян з Мельштина
Матір Софія з Ксьонжа?
Рід Мельштинські
Родичі сестра Ядвіґа
Дружина Єлизавета
Діти Дорота, Ядвіґа, Катерина, Ян, Спитко
POL COA Leliwa.svg

Спитко II з Мельштина (також Спитек; *? — † 1399) — польський шляхтич, військовий, державний діяч Королівства Польського. Представник магнатського роду Мельштинських.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Син краківського каштеляна Яна з Мельштина та його дружини Зофії. Правдоподібно, був названий як старший брат, який помер до його народження. Краківський воєвода, став перед 3 червня 1384 року, після смерті батька. Після смерті кроля Людвіка став одним з прихильників розірвання угоди з мадярами, заміну королеви Марії на Ядвіґу. 2 лютого 1386 брав участь в церемонії привітання Ягайла як «опікуна та керівника Королівства» в Любліні.

Наприкінці лютого - початку березня 1387 взяв участь в нападі на Галичину, її анексії. Для себе взяв (акт відсутній) Самбірську округу як окреме територіяльне володіння; почав вважатися тут наступником руських князів («ducum terrae Rusiae praedecessorum nostrorum», 1392 року). Воював проти князя Владислава Опольчика.

13 червня (21 червня за новим стилем) 1395 року польський король Владислав II Ягайло передав Спиткові на «повному княжому праві», «яке мають інші наші князі литовські і руські»[1] західну частину Поділля (округи Кам'янця-на-Поділлі, Смотрича, Бакоти, Червоногороду й Скали). Саме в цьому акті вперше згадано топонім «Поділля». Це викликало значний «ґвалт» серед краківських «панів», тому було прийняте компромісне рішення:
10 липня 1395 року, за присутності біскупів краківського Пйотра, перемиського — Мацея, сандомирського воєводи Яна з Тарнова, каліського — Сендзівоя, ленчицького — Яська Ліґензи та інших шляхтичів з оточення королеви Ядвіґи, з її рук повторно отримав Поділля як «дідичне князівство, ленно залежне від Корони, королеви Ядвіґи та її дідичів, Ягайла на тих самих засадах, на яких складали „ленний голд“ в 1386-87 роках литовські князі, що осіли на Землях Руських».

У книзі «Поділля» (Санкт-Петербург, 1891 року) зазначено:

« «Під владою Спитка Західне Поділля і далі зберігало певну осібність щодо Польщі.  »

[2] На початку січня 1397 року Спитко відвідав столицю Молдавії - Сучаву. Тут мав перемовини з молдавським воєводою Штефаном, правдоподібно, з князем Федором Коріятовичем.[1] Ймовірно, вступив в особисті стосунки з Штефаном для перемовин про спільні дії проти татарів. Відтоді Спитко вже не брав діяльної участі у власне польських справах і майже не з'являєвся у Кракові. У пізнішого письменника збереглася темна звістка про розрив Спитка не тільки з королевою Ядвіґою I, але навіть із королем Владиславом II Яґайлом, який підозрював його в якихось честолюбних задумах і остерігався поганих для королівства наслідків від військових споруд, зведених новим володарем Поділля» [3]. В середині липня 1397 брав участь в зустрічі королівської пари Польщі з Сігізмундом Люксембурзьким в Старій Всі над Дунайцем, де порушувалось питання претензій Угорщини на Галичину, укладено мир Польщі — Угорщини на 16 років. Тоді підписувався як «пан ті дідич Князівства Подільського і Самбірської землі, воєвода і староста краківський». Не вживав титулу князь.

У серпні 1399 року Спитек пропав безвісти в битві на Ворсклі. За версією польського історика Яна Длугоша, саме він був справжнім героєм битви. Побувавши в таборі неприятеля, оцінив його силу й усіляко відмовляв Великого князя Литовського Вітовта від зіткнення з татарами. Коли усупереч його доказам Вітовт розпочав битву, Спитек виявив дивовижну мужність і не скористався шансом урятувати собі життя, вдягнувши шапку з особливими відзнаками, яку його подарував воєначальник Золотої Орди Едігей [4].

Після оголошення Спитка безвісти зниклим Володислав II Ягайло передав його землі в управління Свидригайлу Ольгердовичу, а 1403 року викупив Західне Поділля у вдови Спитка.

Власність[ред.ред. код]

Успадкував від батька значні маєтки, швидко збільшив їх через надання королем, заставами. Про його господарську діяльність відомо мало. Зокрема, заснував місто Новий Самбір, сприяв наданню йому магдебургії, колонізації руських земель. Утримував значну особову адміністрацію, мав власного підскарбія, великий двір. За 1500 польських гривень взяв у заставу Бєцьку землю 12 грудня 1385 року.

Сім'я, нащадки[ред.ред. код]

Дружина — Ельжбета, донька угорського вельможі Емерика (за Я. Длугошем). Польський дослідник Шайноха вважав, що це — Емерик Бебек з роду Акос. Угорець М. Вертнер, поляки Ґавенда, Дворжачек вважали, що тесть — Анджей, син Емерика Лячкфі. Шлюб був перед 1390 роком, може, водночас з шлюбом королеви. В 1402 році володіла Самбірською землею. Діти:

  • Дорота (*перед 1390) — монахиня-клариска (кляштор св. Анджея на Страдомі, Краків)
  • Ядвіґа (* бл.1388 — †23 жовтня 1424) — дружина нємодлінського і стшелецького князя Бердарда (згодом отримав титули князя прудницького і глоговецького), княжна опольська
  • Катажина з Мельштина (*перед 1394) — дружина мазовецького князя Януша (†1422), краківського кастеляна Миколая з Міхалува
  • Ян з Мельштина (†1429, Буда) — помер на королівському дворі
  • Спитко ІІІ з Мельштина — (*1388 — †6 травня 1439) — каштелян бецький. Синами опікувався стрийко — Ян з Тарнова.


Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Strzelecka Anna. Melsztyński Spytek (Spytek z Melsztyna) h. Leliwa (zm. 1399)… S. 414
  2. Подолия. — Санкт-Петербург, 1891. — С. 36.
  3. Подолия. — Санкт-Петербург, 1891. — С. 36.
  4. Русина Олена. Україна під татарами і Литвою. — К.: Альтернативи, 1998. — С. 93.

Література[ред.ред. код]

  • Strzelecka Anna. Melsztyński Spytek (Spytek z Melsztyna) h. Leliwa (zm. 1399) / Polski Słownik Biograficzny. — T. XX. — Wrocław etc., 1975.— T. XX3, zeszyt 86. — S. 412—415.
  • Русина Олена. Спитко з Мельштина // Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001. — С. 811.
  • Грушевський Михайло. Історія України-Руси. — Т. 4. — К., 1993. — С. 89, 90, 166, 167, 174, 175–177, 178, 475–476.
  • Русина Олена. Україна під татарами і Литвою. — К.: Альтернативи, 1998. — С. 79, 93.
  • Михайловський Віталій. Спитко з Мельштина — володар Західного Поділля в 1395–1399 рр. // Україна в Центрально-Східній Європі. — Вип. 12—13. — К.: Інститут історії України НАНУ, 2013. — С. 210-222.

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
Федір Коріятович
Alex K Podolia.svg Князь подільський
1395-1399
Alex K Podolia.svg Наступник
Свидригайло Ольгердович