Спорідненість (хімія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Хімічна спорідненість — характеристика здатності певних речовин до хімічної взаємодії між собою або для характеристики ступеня стійкості до розкладання на вихідні продукти утвореної при цьому хімічної сполуки. У різний час хімічну спорідненість намагалися оцінювати за різними параметрами реакцій. У середині 19 століття в якості міри хімічної спорідненості почали використовувати кількість тепла, що виділяється при реакції. Однак існування спонтанних ендотермічних реакцій продемонструвало обмеженність в застосуванні цього критерію.

Якоб Хендрік Вант-Гофф, виходячи з другого закону термодинаміки, довів в 1883 році, що напрямок спонтанної реакції визначається не тепловим її ефектом, а максимальної корисною роботою. При цьому він вивів рівняння, яке кількісно виражає залежність зазначеної величини від концентрації речовин, що беруть участь у реакції, і залежність напрямку реакції від співвідношення між цими концентраціями. В наш час[Коли?] замість максимальної роботи розглядають зміни ізобарно-ізотермічного потенціалу (вільна енергія Гіббса) ΔG — для реакцій, що відбуваються при постійних температурі і тиску, або зміна ізохорно-ізотермічного потенціалу (вільна енергія Гельмгольца) ΔA — для реакцій, що відбуваються при постійних температурі і об'ємі.


Реторта Це незавершена стаття з хімії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.