Справа Бейліса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Менахем Мендель Бейліс з родиною

«Спра́ва Бе́йліса» — судовий процес у Києві, у вересні—жовтні 1913 року проти єврея Менахема Менделя Бейліса, звинуваченого в убивстві з ритуальною метою християнського хлопчика Андрія Ющинського. Справа набула розголосу не тільки в Києві та Україні, але й за кордоном.

Ставлення іудаїзму до крові і жертвопринесень[ред.ред. код]

Описи тортур і людських жертвопринесень в передбачуваних ритуальних вбивствах суперечать як положенням так і практиці іудаїзму. Заборона на вбивство насамперед міститься в десяти заповідях Тори. Крім того, використання крові (людської чи будь-який інший) в приготуванні їжі суворо заборонено кашрутом . Кров і будь-які інші виділення людського організму є ритуально нечистими (Лев.15). Кров убитих тварин не може вживатися в їжу, вона повинна бути виведена з тіла тварини і похована (Лев.17 :12 -13). Згідно Книзі Левіт, кров жертовної тварини (але не людину) може бути використана лише на жертовнику Єрусалимського храму (який до часу приписуваних подій вже не існував сотні років).

У той час як жертвопринесення тварин дійсно практикувалися в стародавньому язицькому Ханаані, Танах (Старий Завіт) і Галаха зображують людські жертвоприношення як одне з зол, що відокремлюють язичників Ханаана від євреїв (Втор.12 : 31, 2Цар.16 : 3 ). Євреям заборонялося брати участь у цих ритуалах (Ісх.34 : 15 , Лев.20 : 2 , Втор.18 : 12 , Іер.7 : 31). Фактично, вимога ритуальної чистоти забороняло навіть знаходження священиків (Коенів) в одній кімнаті з людським трупом ( Лев.21 : 11 ). Нащадкам Коенів, згідно з релігійними канонами, Галаха забороняє навіть заходити на цвинтар.

Звинувачення[ред.ред. код]

Менахем Мендель Бейліс народився у набожній єврейській родині і був близьким родичем любавицького рабина Іцхака Шнеєрсона Шостого, але не був релігійним і, часом, навіть працював у суботу та єврейські свята. У 1911 був батьком п'ятьох дітей, відставним солдатом та приказчиком на цегельному заводі єврея Зайцева.

12 березня 1911 року зник 13-річний Андрій Ющинський, учень Києво-Софійського духовного училища. За вісім днів понівечене знекровлене тіло хлопчика було виявлене викинутим у печері поблизу заводу Зайцева. На тілі було нанесено в цілому 47 ножових ран, включно 13 ран на скроні і тім'ї, у результаті яких він зійшов кров'ю і помер.

Бейліс був заарештований 21 липня 1911, бо ліхтарник вказав на нього, що той крав дитину. У звіті, спрямованому царю, у вбивстві юридично був звинувачений Бейліс. Мендель Бейліс провів два роки за ґратами в очікуванні суду. Організаторами Справи проти євреїв були віце-директор Департаменту Міністерства Юстиції Лядов та київский прокурор Чаплинський.

Резонанс[ред.ред. код]

Андрій Ющинський, Антисемітський плакат початку XX ст.

Процес набув відомості через суспільний резонанс у пресі, як лівій, так і правій. У газетах з'явилися обвинувачення євреїв у ритуальному вбивстві.

Для захисту Бейліса було створено спеціальний громадський комітет, котрий очолювали барон Гінзбург, брати Бродські, Г.Сліозберг та адвокат Арнольд Марголін. Була мобілізована ліва преса як в Росії, так і за її межами, подібно до того як це відбувалося під час справи Дрейфуса у Франції.

Вже у 1911 році було опубліковано протест під заголовком «До російського суспільства (з приводу кривавого наклепу на євреїв)», складений Володимиром Короленком і підписаний письменниками, вченими і суспільними діячами. Серед 82 відомих літераторів і громадських діячів протест підписали Сергій Єфремов, Михайло Грушевський, Володимир Вернадський, Олександр Куприн, Зінаїда Гіппіус, Дмитро Мережковський, Олександр Блок, Максим Горький, Федір Сологуб, Леонід Андрєєв, В'ячеслав Іванов[ru]. З критикою процесу Бейліса навіть виступив у своїх статтях і такий видатний монархіст та націоналіст, як Василь Шульгін: він вважав, що наклепницький процес тільки шкодить монархії.

Слідство[ред.ред. код]

Слідство тривало довгих два роки, бо зацікавлені сторони через газети і безпосередній вплив доклали чимало зусиль, щоб спрямувати слідчих у потрібному собі напрямку, часто відверто хибному.

Начальник відділу розшуку київської поліції Микола Олександрович Красовський встановив справжніх вбивць Ющинського: професійних злодіїв Рудзинського, Сингаєвського и Латишева, а також скупщицю краденого, Чеберяк. Попри це Лядов, Чаплинський та Щеґловітов продовжували оперативно-розшукові дії направлені на очорнення євреїв. Красовський був звільнений з поліцейскої служби.

У царській Росії поліція, що входила до структури МВС, вела лише оперативно-розшукові дії, але не слідство. Це була прерогатива судових слідчих, які належали до міністерства юстиції Росії. Тобто до тодішнього Мін'юсту входили власне судді, слідчий апарат та державні обвинувачі-прокурори, а міністр юстиції водночас був і генеральним прокурором імперії. Відтак судовий слідчий Машкевич, а за ним — державний обвинувач-прокурор Віппер, голова Київського окружного суду Болдирєв і судді Вігура, Юркевич та Живаков за підтримки громадських позивачів Шмакова і Замисловського максимально нівелювали наслідки саботажу слідчих і поліцейських. Однак щонайменше п'ять місяців після злочину — часу, дорогоцінного для криміналістів, — було втрачено. Обвинувачення довелося будувати значною мірою на так званих непрямих доказах.

Суд[ред.ред. код]

Процес відбувся в Києві восени 1913 року. До числа присяжних увійшли тільки українці і росіяни, котрі мали відповісти на два питання: чи було це ритуальним вбивством та чи був Бейліс винний у його скоєнні. За результатами слідства і виступами сторін на суді присяжні визнали факт ритуального вбивства. Що ж до вини Менделя Бейліса голоси присяжних розділилися порівну, шість на шість, тому Бейліс був виправданий.

Одразу після звільнення Бейліс з родиною виїхав до Палестини, а звідтіля — 1920 року до США, де й помер 1934.

На заклики провести нове слідство і суд із категоричним спротивом виступив міністр юстиції і водночас генпрокурор І. Щегловітов, він сказав дослівно: «Бейліс емігрував, єврейських погромів вдалось уникнути— і слава Богу! З нас досить!».

Православна церква під тиском поліцейського слідства відмовилася правити заупокійну службу на похороні Андрійка Ющинського, а потім понад два роки ухилялася від будь-якої участі у справі про вбивство учня церковної школи. Але за кільканадцять годин до закінчення судового процесу ієрархи російської православної церкви відправили панахиду по убієнному хлопчику в Софії Київській. У листопаді 1913 року Священний синод ухвалив приступити до збору пожертвувань для спорудження храму на згадку про ритуальне умученіє хлопчика, але потім заборонив збір коштів і відмовився від ідеї споруди храму зважаючи на результати процесу.

За твердженнями Солженіцина у 19181919 роках Петроградське, Київське та Московське ЧК винищило практично всіх учасників процесу над Бейлісом з боку обвинувачення, а також членів суду і присяжних, у тому числі і І. Щегловітова. [1]

Справа Бейліса в кіно[ред.ред. код]

  • Таємниці Києва, або Процес Бейліса (фільм, 1913) режисер: Йосиф Сойфер

Виноски[ред.ред. код]

  1. Солженіцин 200 лет вместе, гл.10, Е.Ходос «Выбор — 2006»

Посилання і Література[ред.ред. код]