Справжня сіра лисиця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сіра лисиця
Greyfox.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Родина: Псові (Canidae)
Рід: Сіра лисиця (Urocyon)
Вид: Сіра лисиця
Біноміальна назва
Urocyon cinereoargenteus
Schreber, 1775
Ареал виду Urocyon cinereoargenteus
Ареал виду Urocyon cinereoargenteus
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Urocyon cinereoargenteus
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 55040
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Urocyon cinereoargenteus
Fossilworks: 52594

Сіра лисиця або справжня сіра лисиця (Urocyon cinereoargenteus) — вид псових, що мешкає в Північній, Центральній і Південнній Америці від Канади до Венесуели. Цей вид близько споріднений з лисицею острівною; вони є найпримітивнішивими видами сучасних представників родини псові.

Морфологія[ред.ред. код]

Морфометрія. Довжина голови й тіла: 1100-1156 мм, довжина хвоста: 187-256 мм, вага: 3.2-5.8 кг.

Опис. Вирізняється хутром забарвлення перцю з сіллю, з буро-жовтим підшерстям, довгим пухнастим хвостом із серединною чорною стрічкою по всій його довжині і чорним кінчиком. Боки шиї, зворотні боки вух, ноги й ступні ржаво-жовтуваті, живіт та грудь білі, вздовж очей йде полоса чорного хутра. Зубів 42. Самиці мають 6 молочних залоз. [1]Покривне волосся сягає довжини 50-70 мм. Підшерстя довжиною 30-40 мм.[2]

Сіра лисиця достатньо сильно відрізняється морфологічно від рудої та від більшості інших представників родини собачих, оскільки має ряд адаптацій до життя на деревах. Сіра лисиця має більш гнучких хребет, посилені м'язи плечового поясу, довгий трикутний хвіст, схожий за будовою на хвіст білки, та підвищену рухомість суглобів передніх кінцівок.[3] Підошви лап сірої лисиці вкриті хутром, що дозволяє їй пересуватися без зайвого шуму. Хоча візуально сіра лисиця часто виглядає меншою за руду, в Північній Америці в однакових кліматичних умовах вони досягають приблизно однакової ваги.

На відміну від рудої лисиці, сіра лисиця линяє раз на рік, у серпні-вересні.

Поведінка і життєвий цикл[ред.ред. код]

Головним чином нічний і сутінковий, потайний вид. Поживою є головним чином малі ссавці, але також комахи, фрукти, птахи, яйця - у певних частинах ареалу, переважно в пустелях і напівпустелях півдня США лисиці живляться лише комахами та рослинами. Лігва влаштовує в порожнинах дерев, під валунами, іноді в отворах у землі. У неволі живе 10 років. Сезон розмноження лютий-березень. Після вагітності тривалістю в бл. 51 день народжується 3-7 дитинчат у квітні-травні. Малюки темно-коричневі, сліпі.[1]Безсумнівно, найбільшим вбивцею сірої лисиці є людина. Іншими хижаками є золотий орел (Aquila chrysaetos) і можливо койот і руда рись.[2] Койоти розглядають сіру лисицю як конкурента за життєвий простір, тому часто полюють на них не заради поживи.

Спосіб життя сірої лисиці достатньо сильно відрізняється від лисиці рудої. Сірі лисиці мають менші за розміром мисливські ділянки, які вони досконало знають, і які вони постійно патрулюють у пошуках поживи. Сіра лисиця може пересуватися практично не здіймаючи шуму, що дозволяє їй здобувати сплячих тварин; за екологією сіра лисиця більше подібна до ласки, ніж до лисиці звичайної. [3]

Завдяки більшій рухомості суглобів передніх кінцівок, сірі лисиці можуть легко залізти навіть на вертикальні стовбури дерев, позбавлені гілок. Сірі лисиці активно використовують цю перевагу як задля полювання, так і для того, щоб втекати від ворогів; наприклад, якщо койоти зазвичай витісняють звичайних лисиць за межі своєї ділянки, то вчинити це з сірими лисицями це не вдається. [3] Сірі лисиці також часто влаштовують свої кубла на деревах; найвище кубло було зафіксовано в Техасі на висоти приблизно чотири метри.

Дієта сірої лисиці значно відрізняється від лисиці звичайної; в раціоні сірої лисиці набагато більше комах та рослинної їжі, яка може складати до половини усієї їжі у західних популяціях. Сіра лисиця засвоює рослинну їжу значно більш ефективно, ніж руда лисиця. [4] Завдяки цій особливості сіра лисиця менш залежить від коливань популяції гризунів.

Сіра лисиця мітить свою територію за допомогою секрету залоз та посліду. Залоза, що відповідає за секрецію запахів, в сірої лисиці є чи не найбільшою с усіх собачих і сягає в довжину до 15 см. В пустельній місцевості сірі лисиці часто прагнуть залишити свої мітки якумога вище, що іноді призводить до накопичення посліду на верхівках вертикальних стовбурів.

Як і більшість лисиць, сірі лисиці є моногамними і підтримують пари протягом усього життя. У той же час, сірі лисиці є чи не найплодючішими серед усіх лисиць; незважаючи на те, що полювання в Північній Америці знищувало до половини популяції на рік, постійне її поповнення ніколи не ставило під загрозу існування виду. Іншим прикладом є історія відновлення популяції близько споріднених острівних лисиць; незважаючи на те, що, через появу беркутів, які вперше почали полювати на лисиць з повітря, на островах популяція острівної лисиці зменшилася до критичних позначок у 1999 році, вже у 2007 вид відновився за рахунок приросту на 25% за рік. Однією із основних причин загибелі сірих лисиць є перехід доріг восени, коли молоді лисиці шукають нові ділянки для життя. В той же час, за даними досліджень до 25% лисенят народжуються "поза шлюбом", тобто не від того самця, який їх виховує.

Взаємовідносини сірої та звичайної лисиць до кінця не встановлені; хоча часто вважається, що руда лисиця домінує над сірою (як вона робить з усіма іншими видами лисиць завдяки своєму розміру), в Північній Америці ареал звичайної лисиці був обмежений на півдні ареалом сірої лисиці, і, за даними окремих спостережень, сірі лисиці активно полюють на рудих лисиць, виходячи переможцем завдяки тому, що їх менший розмір компенсується м'язами.

Незважаючи на те, що сіра лисиця виглядає не менш пухнастою, ніж звичайна, її хутро набагато менш пристосоване до холоду - що, з одного боку, дозволяє сірій лисиці жити в усій Центральній Америці, а, з іншого, зупиняє північну межу її розповсюдження на границі з Канадою.

Генетика[ред.ред. код]

Каріотип характеризується диплоїдним числом, 2n=66, фундаментальним числом, FN=70. [2]

Виноски[ред.ред. код]

  1. а б William Henry Burt, Richard Philip Grossenheider A field guide to the mammals: North America north of Mexico - Houghton Mifflin Harcourt, 1998, pp. 75-77
  2. а б в Erik K. Fritzell and Kurt J. Haroldson Urocyon cinereoargenteus / Mammalian Species No. 189, 1982, pp. 1-8
  3. а б в Alex Badyaev The Starlight Hunter: Having evolved when old-growth deciduous forests covered North America, the uniquely arboreal grey fox is clinging to its ancient adaptations / BBC Wildlife 31(1): 62-67.
  4. Carolyn Renzulli Jaslow Morphology and digestive efficiency of red foxes (Vulpes vulpes) and grey foxes (Urocyon cinereoargenteus) in relation to diet / Canadian Journal of Zoology, 1987, 65(1): 72-79, 10.1139/z87-011


Панда Це незавершена стаття з теріології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.