Спрощені ієрогліфи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Спрощенні ієрогліфи (спрощ.: 简化字піньїнь: jiǎnhuà zì) — різновид спрощеної китайської писемності, що використовується в Китайській народній Республіці. Розроблені на основі скорописних варіантів ієрогліфів. У рамках реформи було змінено написання 2235 ієрогліфів, що мають найбільш складне накреслення[1].

Історія[ред.ред. код]

Спрощення ієрогліфічної писемності було запропоновано на початку XX століття[2], оскільки складна писемність розглядалася як одна з причин економічного відставання Китаю[3].

Проте, фактично спрощені ієрогліфи вже існували. З'явилися вони, у тому числі завдяки скоропису.

Перша спроба надати їм законне місце на сучасному етапі — це період з 1851 по 1864 роки, а саме під час повстання тайпінів (1850–1865 рр.) Почалося використання поширених у народі спрощених ієрогліфів на печатках, у документах, книгах тощо

Крім того, у цей період також було створено багато власних спрощень. Вони не повністю відповідали «шести категоріям» ієрогліфів, і «були економніші у використанні рисок». Більшість цих спрощених ієрогліфів увійшла у «Проект спрощення китайських ієрогліфів». Проект прийнято пов'язувати з поданням у 1909 році в журналі «Альманах освіти» статті «Відповідні загальній освіті ієрогліфи, що використовуються в обігу», з якої, власне, і починається дослідження даної теми.

Проект систематичного спрощення був початий у 30-х — 40-х роках, у роки японської окупації, паралельно зі спрощенням японських ієрогліфів (див. сіндзітай). Спрощені ієрогліфи у Китаї називаються спрощ.: 简体字піньїнь: jiăntĭzì}}, трансліт.: Цзяньтіцзи.

У КНР офіційну пропозицію спрощення ієрогліфів (спрощ.: 汉字简化方案піньїнь: hànzì jiǎnhuà fāng'àn) було опубліковано 1956 року[4] При цьому список спрощених ієрогліфів лише частково збігався з японськими сіндзітай, проте уряд КНР запропонував набагато більш широкий список. Закріпила офіційний статус спрощених ієрогліфів випущена в 1964 році «Зведена таблиця спрощення ієрогліфів» (спрощ.: 简化字总表піньїнь: jiǎnhuàzì zǒngbiǎo)[1], у якій містився список з 2238 ієрогліфів, які замінювались спрощеними варіантами.

У 1975 році було підготовано другий етап реформи (кит. 二简字), який спростив ще 248 ієрогліфів і запропонував для коментарів 605[5]. З 1977 найбільші газети, такі як «Женьмінь жібао», стали використовувати додаткові спрощення, але виникла плутанина, яка змусила уряд спочатку звернутися до шкіл і видавництв з проханням призупинити друк книг і навчання з використанням нововведень, а 24 червня 1986 зовсім скасувати другий етап. Був знову затверджений стандарт 1964 року за винятком 3 спрощень ієрогліфів[6], таким чином, залишилося 2235 спрощень, а 10 жовтня того ж року було оголошено, що всі подальші реформи писемності будуть проводитися з більшою обережністю[7].

Сінгапур почав введення спрощених ієрогліфів у 1969 році, коли міністерство освіти затвердило 498 спрощених ієрогліфів на заміну 502 традиційним (деякі традиційні ієрогліфи були об'єднані). У 1974 році було проведено наступний етап реформи, за яким спрощено 2287 ієрогліфів. Після цього залишалося 49 відмінностей з писемністю, яку використовували у Китаї. Ці відмінності було усунуто у 1976 році. Однак Сінгапур не став вводити другу серію спрощень, і після її скасування у 1993 році прийняв китайські поправки 1986 року.

Малайзія ввела спрощені ієрогліфи, ідентичні прийнятим у КНР 1981 року. Тайвань, Макао та Гонконг продовжують використовувати традиційні ієрогліфи[8].

Японія, яка також використовує китайські ієрогліфи, які відомі під назвою кандзі, спростила написання деяких з них у 1946 році (процес спрощення почався з 1930-х років). Деякі, але не всі, спрощення збігалися з китайськими.

У Південній Кореї спрощення не проводилося. Там запозичені китайські ієрогліфи, які називають Ханча, практично повністю витіснені писемністю хангиль (а у КНДР офіційно зовсім не використовуються),.

Принципи спрощення[ред.ред. код]

У 1952 році Китайський дослідницький комітет реформування писемності встановив у якості основного принципу спрощення ієрогліфів цитату з Лунь Юй «розвиваємо, але не створюємо» (кит. 述而不作)[2]. У ході досліджень були розроблені такі принципи спрощення:

  • Дотримання звичаїв і простоти
  • Стандартизація
    • Усунення різних написань варіантів ієрогліфів
    • Виділення фонетичних властивостей
    • За можливості збереження ідеограммних властивостей
  • Стабільність
  • Практичність
  • Належна художність

Також для використання обираються стійкі простонародні спрощення ієрогліфів і різнописи ієрогліфів з найменшою кількістю рисок. Незважаючи на прагнення за можливості зберігати наявні накреслення ієрогліфів та їх елементів, було створено чимало принципово нових форм, особливо на другому етапі спрощення.

Методи спрощення[ред.ред. код]

Багато «спрощених» ієрогліфів (напр. 猕, mi, яка вживались у слові 猕猴, mihou, «макака») існували у минулому як варіанти стандартних ієрогліфів (獼). (Словник китайської мови Роберта Моррісона, перше видання 1820 року)

Ієрогліфи спрощувалися кількома методами[9]:

  1. Заміна складних частин часто використовуваних ієрогліфів простішими:
    • ; ; тощо
  2. Зміна фонетичного компонента:
    • ; ; тощо
  3. Видалення компонентів:
    • 广; ; тощо
  4. Використання курсивного каліграфічного накреслення: (кит. традиц.: 草書楷化спрощ.: 草书楷化піньїнь: cǎoshūkǎihuà):
    • ; ; тощо
  5. Використання древніх ієрогліфів, більш простих за формою:
    • ; ; тощо
  6. Створення нових комбінацій ключ-ключ:
    • ; ; тощо
  7. Створення нових комбінацій ключ-фонетична частина:
    • ; ; тощо
  8. Заміна ієрогліфа на інший з тією ж або схожою вимовою:
    • ; ; тощо
  9. Об'єднання декількох ієрогліфів в один з більш простим написанням:
    • і ; і тощо
  10. Спрощення компонента, часто зустрічається в ієрогліфах:
    • ; ; тощо; два винятки з цього правила — ієрогліф «відкрити»: , і «закрити» , де ключ «двері» () зовсім опускається.

Оскільки кілька традиційних ієрогліфів іноді замінюються на один і той же спрощений, видання класичних текстів спрощеним написанням може викликати плутанину. У рідкісних випадках, спрощені ієрогліфи на одну або дві риси складніше традиційних через систематичне спрощення. Наприклад, замінений на раніше існуючий варіант . Ієрогліфічний ключ «рука» у лівій частині (), що складається з трьох рисок, замінений на ключ «дерево» () з чотирьох рисок.

Ієрогліфи, залишені у незмінному вигляді — наприклад, «工欲善其事,必先利其器», називаються успадкованими (спрощ.: 传承字піньїнь: chuánchéngzì). Ці ієрогліфи неможливо віднести ні до традиційних, ні до спрощених ієрогліфів. Писемність з використанням спрощених і успадкованих ієрогліфів отримала назву спрощена китайська (спрощ.: 简体中文піньїнь: jiǎntǐ zhōnɡwén).

Приклади[ред.ред. код]

Порівняння деяких традиційних, спрощених китайських і японських спрощених форм ієрогліфів
Традиційні ієрогліфи Спрощені у Китаї Спрощені у Японії Переклад
Спрощені у Китаї, але не у Японії електрика
купувати
відкривати
схід
машина, засіб пересування
червоний, яскраво-червоний
му
птах
гарячий
час
мова
Спрощені в Японії, але не в Китаї Будда
послуга
чесно́та
коутоу, молитись кому-небуть
чорний
лід
кролик
заздрість
Спрощені по-різному у Китаї та Японії слухати
сертифікат, доказ
дракон
продавати
черепаха
вік (тривалість життя), рік
мистецтво
війна, битва
закривати
залізо, метал
карта, картина
група
повертати
广 широкий
поганий, злий
рясний
мозок
різноманітний
тиск, стиснення
курка
ціна
радість, веселощі
повітря, дух
зал, офіс
Спрощені у Китаї і Японії голос, звук
вчити
тіло
точка
кішка
комаха
старовинний
могти; зустрічати
10 000
крадій
скарб
країна
медицина

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]