Співдружність Незалежних Держав

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Співдружність Незалежних Держав Содружество Независимых Государств
Flag of the CIS
Прапор СНД
Emblem of the CIS
Емблема СНД
CIS (orthographic projection).svg
Штаб-квартира Мінськ, Білорусь
Члени СНД
Робоча мова Російська
Голова Ради Глав держав СНД  ?
Голова Ради Глав урядів СНД Сергій Сікорський
Виконуючий секретар Сергій Лебедєв
Створено 8 грудня 1991
Офіційний сайт http://cis.minsk.by

Співдружність Незалежних Держав, СНД — регіональна міжнародна організація, до якої входять деякі пострадянські країни.

Назва[ред.ред. код]

Назва СНД офіційними мовами країн-учасниць:

  • азерб. Müstəqil Dövlətlər Birliyi
  • біл. Садружнасць Незалежных Дзяржаў
  • вірм. Անկախ պետությունների համագործակցություն
  • каз. Тәуелсіз Мемлекеттер Достастығы
  • кирг. Күнкорсуз Мамлекеттер Шериктештиги
  • молд. Comunitatea Statelor Independente
  • рос. Содружество Независимых Государств
  • тадж. Иттиҳоди давлатҳои муштаракулманофеъ
  • узб. Mustaqil Davlatlar Hamdo'stligi

Історія[ред.ред. код]

Співдружність Незалежних Держав створена 8 грудня 1991 року в садибі Віскулі (Біловезька пуща, Білорусь) як господарський, політичний та економічний союз Білорусі, Росії та України. 21 грудня на умовах Алма-Атинської угоди приєднались ще вісім колишніх республік СРСР (Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан). 23 жовтня 1993 року до СНД приєдналася Грузія. 26 серпня 2005 року зі складу СНД вийшов Туркменістан. Україна є співзасновницею СНД, але Статут організації Україною досі не ратифіковано, тому формально Україна залишається лише спостерігачем і не є членом СНД. 14 серпня 2008 року парламент Грузії прийняв рішення залишити СНД, і, згідно зі Статутом СНД, 18 серпня 2009 року Грузія офіційно перестала бути членом Співдружності[1]. 19 березня 2014 року Україна оголосила про початок процедури виходу з СНД[2].

Передумови утворення[ред.ред. код]

1 грудня 1991 року відбувся загальнонаціональний референдум на території колишньої УРСР щодо проголошення незалежності України. У референдумі взяли участь 31 891 742 особи — 84,18% населення України. З них 28 804 071 особа (90,32%) підтвердили Акт про незалежність. Цю подію М. Горбачов сприйняв як трагічну, що привела країну в стан небезпеки. На противагу йому Б. Єльцин опублікував заяву про визнання незалежності України. Результат Всеукраїнського референдуму ставив хрест на перспективах збереження СРСР у будь-якій формі. За словами одного із учасників Л. Кравчук: „Якщо ми вийдемо до народу й оголосимо, що Союзу немає, а на його місце нічого не запропонуємо — вибух неминучий. Потрібний варіант перехідний“[3]

8 грудня 1991 року в Біловезькій Пущі в Білорусі лідери Російської Федерації, України та Білорусі прийняли рішення про припинення існування СРСР і створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). В преамбулі „Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав“, вказувалось : „Ми, Республіка Білорусь, Російська Федерація (РРФСР), Україна, як держави-засновниці Союзу РСР, які підписали Союзний Договір 1922 року, далі звані Високими Договірними Сторонами, констатуємо, що Союз РСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування“. 25 грудня 1991 року М. Горбачов склав свої повноваження Президента СРСР. 30 грудня на зустрічі глав СНД у Мінську ухвалюється рішення про остаточне скасування державних структур СРСР.

У початковий період існування Співдружності Незалежних Держав вона розглядалася головним чином як механізм цивілізованого розлучення колишніх союзних республік і розподілу майна СРСР. Створення СНД було покликане забезпечити безболісний перехід від єдиної союзної держави до системи суверенних національних держав на місці колишнього СРСР. На відміну від Союзу РСР Співдружність не є державою і не має наднаціональних повноважень.

Утворення організації[ред.ред. код]

СНД було засновано главами БРСР, РРФСР і Україною шляхом підписання 8 грудня 1991 року в Віскулях (Біловезька пуща, Білорусь) „Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав“ (відомо в ЗМІ як Біловезька угода). Організаційні основи СНД були визначені Біловезькою Угодою про утворення СНД і Протоколом до неї, Алмаатинською декларацією, а також Статутом СНД від 22 січня 1993 р. В угоді про створення СНД зазначалося, що на території держав, які його підписали, не допускається застосування норм права третіх держав, у тому числі й Союзу РСР, а діяльність його органів влади припиняється. Три країни проголосили недоторканість кордонів у рамках Співдружності, гарантували їхню відкритість і свободу пересування громадян. Сторони вирішили зберегти об'єднане командування спільним військово-стратегічним простором. Угода проголошувалась відкритою для приєднання всіх держав колишнього СРСР[4].

У документі, що складався з преамбули та 14 статей, констатувалося, що Союз РСР припиняє своє існування як суб'єкт міжнародного права і геополітичної реальності. Однак, ґрунтуючись на історичній спільності народів, зв'язках між ними, враховуючи двосторонні договори, прагнення до демократичної правової держави, намір розвивати свої відносини на основі взаємного визнання і поваги державного суверенітету, сторони домовилися про утворення Співдружності Незалежних Держав.

Плідно шукали назву нового утворення. Пропонувався і Союз Суверенних Республік, і Союз Суверенних Держав, Співдружність Демократичних Держав, тобто СДД, але потім було вирішено, що держави ще не є належно демократичними. Тому об'єднання дістало назву Співдружності Незалежних Держав (СНД)[4].

Мета організації[ред.ред. код]

СНД засновано на засадах суверенної рівності всіх його членів, тому всі держави-члени є самостійними суб'єктами міжнародного права. Співдружність не є державою і не володіє наднаціональними повноваженнями[5].

Основні цілі організації:

  • Співпраця в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших галузях;
  • Всебічний розвиток держав-членів в рамках єдиного економічного простору, міждержавної кооперації та інтеграції;
  • Забезпечення прав і свобод людини;
  • Співпраця в забезпеченні міжнародного миру і безпеки, досягнення загального і повного роззброєння;
  • Взаємна правова допомога;
  • Мирне вирішення суперечок і конфліктів між державами організації[6].

До сфер спільної діяльності держав-членів відносяться:

  • Забезпечення прав і основних свобод людини;
  • Координація зовнішньополітичної діяльності;
  • Співпраця у формуванні і розвитку спільного економічного простору, митної політики;
  • Співпраця в розвитку систем транспорту, зв'язку;
  • Охорона здоров'я та навколишнього середовища;
  • Питання соціальної і міграційної політики;
  • Боротьба з організованою злочинністю;
  • Співпраця в галузі оборонної політики і охорони зовнішніх кордонів[7].

Склад СНД[ред.ред. код]

Члени СНД[ред.ред. код]

Держава Вступ до СНД Ратифікація Біловезьких Угод від 8 грудня 1991[8] Ратифікація Статуту СНД від 22 січня 1993[8]
1 Азербайджан Азербайджан 21 грудня 1991 не підписані 14 грудня 1993
2 Білорусь Білорусь 8 грудня 1991 10 грудня 1991 18 січня 1994
3 Вірменія Вірменія 21 грудня 1991 18 лютого 1992 16 березня 1994
4 Казахстан Казахстан 21 грудня 1991 23 грудня 1991 20 квітня 1994
5 Киргизстан Киргизстан 21 грудня 1991 не підписані 12 квітня 1994
6 Молдова Молдова 21 грудня 1991 8 квітня 1994 27 червня 1994
7 Росія Росія 11 грудня 1991 23 грудня 1991 20 червня 1994
8 Таджикистан Таджикистан 21 грудня 1991 не підписані 4 серпня 1993
9 Узбекистан Узбекистан 21 грудня 1991 4 січня 1992 9 лютого 1994

Держави-спостерігачі[ред.ред. код]

Держава Спостерігач з Ратифікація Біловезьких Угод від 8 грудня 1991[8] Ратифікація Статуту СНД від 22 січня 1993[8]
1 Україна Україна 8 грудня 1991 12 грудня 1991 не підписана
2 Туркменістан Туркменістан 26 серпня 2005 не підписана не підписана

Колишні члени СНД[ред.ред. код]

Держава Член з Член до
1 Туркменістан Туркменістан 21 грудня 1991 26 серпня 2005[Джерело?]
2 Грузія Грузія 23 жовтня 1993 18 серпня 2009

Органи СНД[ред.ред. код]

Вищим органом СНД є Рада глав держав, за нею Рада голів урядів, а далі — координуючі інститути. Наприкінці 1996 року їх діяло 80, а в 67 з них Україна брала участь.

Рада Глав держав СНД[ред.ред. код]

Головним органом СНД є Рада голів держав-учасниць, що обговорює і вирішує принципові питання пов'язані з діяльністю держав-учасниць, які стосуються їхніх спільних інтересів, а також розглядає будь-які питання, в яких зацікавлені окремі держави-члени Співдружності, враховуючи інтереси решти учасниць[4].

Рада голів держав-учасниць на своїх засіданнях приймає також рішення щодо:

— внесення поправок до Статуту СНД;

— створення нових або ліквідації існуючих органів Співдружності;

— оптимізації структури СНД, удосконалення діяльності органів Співдружності;

— заслуховування доповідей про діяльність органів СНД;

— призначення голів органів, що відносяться до її компетенції;

— делегування повноважень іншим органам СНД;

— затвердження положень про органи СНД, що входять у її компетенцію.

Від 7 травня 2008 року.
Держава Ім'я Примітки
1 Киргизстан Киргизстан Алмазбек Атамбаєв Голова Ради (з 5 жовтня 2007)
2 Азербайджан Азербайджан Ільхам Алієв Член Ради
3 Білорусь Білорусь Олександр Лукашенко Член Ради
4 Вірменія Вірменія Серж Саркісян Член Ради
5 Казахстан Казахстан Нурсултан Назарбаєв Член Ради
6 Молдова Молдова Ніколає Тімофті Член Ради
7 Росія Росія Володимир Путін Член Ради
8 Таджикистан Таджикистан Емомалі Рахмон Член Ради
9 Туркменістан Туркменістан Гурбангули Бердимухамедов Член Ради
10 Узбекистан Узбекистан Іслам Карімов Член Ради
11 Україна Україна Олександр Турчинов (в.о.) Член Ради

Зустрічі глав держав СНД[ред.ред. код]

  • грудень 1991 — Віскулі (Білорусь), Алма-Ата.
  • жовтень 1992 — Бішкек.
  • квітень 1993 — Мінськ.
  • жовтень 1994 — Москва.
  • травень 1995 — Мінськ.
  • травень 1996 — Москва.
  • січень 1997 — Москва.
  • квітень 1998 — Москва.
  • квітень 1999 — Москва.
  • липень 2000 — Москва.
  • жовтень 2001 — Москва (10-й ювілейний).
  • жовтень 2002 — Кишинів.
  • вересень 2003 — Ялта.
  • вересень 2004 — Астана.
  • серпень 2005 — Казань.
  • жовтень 2006 — Мінськ.
  • жовтень 2007 — Душанбе.
  • жовтень 2008 — Бішкек.
  • жовтень 2009 — Кишинів.
  • травень 2010 — Москва.
  • вересень 2011 — Душанбе (20-й ювілейний).
  • травень 2012 — Москва.
  • грудень 2012 — Ашхабад.
  • жовтень 2013 — Мінськ

Рада голів урядів[ред.ред. код]

Рада голів урядів Співдружності координує співробітництво органів виконавчої влади в економічній, соціальній та інших сферах спільних інтересів. Вона вирішує такі питання[4]:

— реалізації доручень Ради голів держав, даних Раді голів урядів;

— реалізації положень, зафіксованих у Договорі про створення Економічного союзу, а також фактичного функціонування зони вільної торгівлі;

— прийняття спільних програм розвитку промисловості, сільського господарства та інших галузей економіки з їх фінансуванням;

— розвитку систем транспорту, зв'язку, енергетики;

— співробітництва у питаннях тарифікації, кредитно-фінансової і податкової політики;

— розробки механізмів, які спрямовані на формування науково-технологічного простору;

— створення органів Співдружності в рамках її компетенції;

— призначення (затвердження) керівних органів Співдружності, що входять до її компетенції;

— фінансового забезпечення органів Співдружності.

Міжпарламентська Асамблея СНД[ред.ред. код]

Міжпарламентська асамблея держав — учасників Співдружності Незалежних Держав (МПА СНД) була заснована 27 березня 1992 року в місті Алма-Ата (Республіка Казахстан). Угодою, підписаною главами парламентів Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан, Киргизької Республіки та Російської Федерації, Міжпарламентська асамблея була заснована як консультативний орган для підготовки проектів законодавчих документів, що становлять взаємний інтерес. У 1993–1995 роках членами Міжпарламентської асамблеї стали парламенти Республіки Азербайджан, Грузії, Республіки Молдова. У 1999 році до Алма-Атинській угоди приєдналася Україна.

У травні 1995 року глави держав СНД підписали Конвенцію про Міжпарламентської асамблеї держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав, яка вступила в силу 16 січня 1996 року. Відповідно до цієї Конвенції Міжпарламентська асамблея отримала офіційний статус міждержавного органу і зайняла провідне місце в системі органів Співдружності Незалежних Держав.

У своїй діяльності Міжпарламентська асамблея найбільше значення надає питанням, пов'язаним з гармонізацією і зближенням законодавств держав Співдружності. Ця робота отримує своє втілення в прийнятих Міжпарламентською асамблеєю модельних законодавчих актах і рекомендаціях, при створенні яких враховується досвід парламентів країн Співдружності і міжнародних парламентських організацій. За роки діяльності Міжпарламентської асамблеї було прийнято понад 200 документів, що забезпечують реальне зближення національних законодавств, в їх числі Цивільний, Кримінальний, Кримінально-процесуальний, Кримінально-виконавчий модельні кодекси. Рішення Міжпарламентської асамблеї та її органів виробляються на основі консенсусу, що дозволяє приймати взаємоприйнятні документи. Основним напрямком модельного законотворчості в економічній сфері є формування правових основ загального економічного простору Співдружності Незалежних Держав, і зокрема, правове забезпечення створення зони вільної торгівлі держав — учасниць СНД.

Голова Асамблеї — Валентина Матвієнко, Генеральний секретар — керівник Секретаріату Ради МПА СНД — Олексій Сергєєв, місце перебування — Санкт-Петербург.

Військова співпраця[ред.ред. код]

На вересневому (2004 року) саміті СНД в Астані (Казахстан) прийнято рішення реформувати структури СНД — зокрема, створити Рада безпеки СНД з боротьби з тероризмом.

В даний час в рамках СНД існують дві паралельні колективні військові структури. Одна з них — Рада міністрів оборони СНД, створена в 1992 році для вироблення єдиної військової політики. При ній існують постійний секретаріат і Штаб з координації військового співробітництва СНД (ШКВС). Друга — Організація договору про колективну безпеку (ОДКБ). В рамках ОДКБ створені колективні сили швидкого розгортання в складі кількох батальйонів мобільних військ, вертолітної ескадрильї, армійської авіації.

У 20022004 роках співпраця у військовій області розвивалося в основному в рамках ОДКБ. В ОДКБ регулярно проводяться спільні навчання. Одна з оборонних структур — це Об'єднана система ППО СНД. У 2005 році в рамках СНД затверджені фінансування на ППО в розмірі 2,3 млрд руб.

Головнокомандувач Об'єднаними Збройними Силами СНД

Начальник Генерального штабу Об'єднаних Збройних Сил СНД — перший заступник Головнокомандувача Об'єднаними Збройними Силами СНД

Начальники Штабу по координації військового співробітництва держав-учасниць СНД

  1. Самсонов Віктор Миколайович (1993–1997)
  2. Прудніков Віктор Олексійович (1997–2001)
  3. Яковлєв Володимир Миколайович (2001–2006)

Секретарі Ради міністрів оборони держав-учасниць СНД

  1. Івашов Леонід Григорович (1992–1996)
  2. Волков Василь Петрович (1996–1999)
  3. Синайський Олександр Сергійович (з 1999)

Економічна співпраця[ред.ред. код]

Зона вільної торгівлі СНД[ред.ред. код]

Докладніше у статті Зона вільної торгівлі СНД

Зона вільної торгівлі СНД (ЗВТ) — угода держав СНД, що підписали в 2011 році Договір про зону вільної торгівлі. Договір, проект якого був розроблений російським міністерством економічного розвитку, передбачає «зведення до мінімуму винятків з номенклатури товарів, до яких застосовуються імпортні мита», експортні мита повинні бути зафіксовані на певному рівні, а згодом поетапно скасовані. Договір замінив більше ста двосторонніх документів, що регламентують режим вільної торгівлі на просторі співдружності[9].

Учасники Зони вільної торгівлі[ред.ред. код]

Міждержавний банк[ред.ред. код]

Докладніше у статті Міждержавний банк СНД

Міждержавний банк — міжнародна фінансова організація, утворена в 1993 році десятьма країнами СНД: Республікою Вірменія, Республікою Білорусь, Республікою Казахстан, Киргизькою Республікою, Республікою Молдова, Російською Федерацією, Республікою Таджикистан, Туркменістаном, Республікою Узбекистан та Україною. Основний напрямок роботи Міждержавного банку — вирішення питань, що виникають при співпраці країн Співдружності Незалежних Держав у галузі фінансів. Функції Міждержавного банку змінювалися відповідно до ситуації в економічній та фінансовій сферах Співдружності Незалежних Держав. Після розпаду рублевої зони і підписання Угоди про створення Платіжного союзу Банк став спеціалізованим інститутом цього союзу. У жовтні 1996 року шістьма державами (Вірменія, Білорусь, Киргизія, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан) був підписаний Протокол, відповідно до якого Банк допущений на внутрішні валютні ринки цих держав з правом проводити банківські операції та угоди. Банк здійснює основні операції на території держав, що входять до Співдружності Незалежних Держав, розвиває інвестиційно-кредитну діяльність в рамках СНД.

Відносини України в рамках СНД[ред.ред. код]

8 квітня 2013 Перший віце-прем'єр-міністра України Арбузов Сергій Геннадійович призначений Національним координатором України з питань співробітництва в рамках Співдружності Незалежних Держав,[10] а також представником України в Економічній раді Співдружності Незалежних Держав.[11]

Представники України при СНД[ред.ред. код]

  1. Усатий Юрій Борисович
  2. Гордина Віталій Миколайович
  3. Данильченко Олександр Петрович (2000–2003)[12]
  4. Гордина Віталій Миколайович (2003–2008)[13]
  5. Сочнєв Володимир Вікторович (2008[14]-2010)[15]
  6. Бунечко Іван Григорович (2010[16]-2014)[17]

Вихід України з СНД[ред.ред. код]

Питання про членство України в СНД вперше зазвучало після перемоги Віктора Ющенка у президентський виборах 2005 року. У 2005 році міністр закордонних справ України Б. Тарасюк зазначив, що участь України у СНД має символічне значення, а саме існування організації та її подальший розвиток є дуже проблематичним. Подібну точку зору також висловлювали представники грузинського, молдовського та азербайджанського урядів. У липні 2007 Президент України В. Ющенко на прес-конференції розцінив перспективи СНД в цілому, як песимістичні[18].

14 березня 2014 року проект Закону України було подано на розгляд Верховної Ради.[19]

19 березня 2014 року Рада національної безпеки і оборони України прийняла рішення про початок процедури виходу з СНД.[20][21]

30 квітня 2014 року МЗС України заявили, що вони вже підготували всі необхідні документи щодо виходу України з СНД. Після цього, за словами заступника міністра закордонних справ Данила Лубківського, єдине що необхідно для виходу України з цього об'єднання — це відповідний закон.[22]

Критика[ред.ред. код]

« Серйозна помилка була здійснена під час будівництва такого утворення, як СНД. Воно, можливо, могло і встояти, якщо б було задумано як Співдружність націй незалежних держав - я підкреслюю слово «незалежних», в якому права кожної держави: Вірменії, Грузії і Азербайджану, були б захищені. Абхази в Абхазії використовують російські війська, щоб витіснити грузинське населення. Хіба це Співдружність націй? Росія використовує СНД, намагаючись зберегти стару імперію у новій формі і винаходить різні механізми для цього. Лідери СНД не зробили хоч однієї серйозної спроби залагодити Вірмено-азербайджанський конфлікт або будь-який інший конфлікт в межах території пострадянської зони. Я колись назвав СНД великим колгоспом без прав. Такий колгосп неминуче розвалиться, і це по суті вже сталося[23].  »

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Михайло Горбачов розшифровував СНГ як «Сумели навредить Горбачёву»[24].
  • Відомий російській сатирик Михайло Задорнов розшифровував СНГ як «Спаси нас господи»[25].
  • Частка країн СНД у світових запасах нафти становить 23-24%, газу — 35%, вугілля — 22%, заліза — 36%, хрому — 9%, марганцю — 34-35%, бокситів — близько 7%, нікелю — 22%, кобальту — 15%, свинцю і цинку — по 20%. По запасах алмазів, платиноїдів, золота, срібла, титану, цирконію, рідкісних металів і рідкоземельних елементів і ряду інших корисних копалини країни СНД займають 1-3 місце у світі.

Монети[ред.ред. код]

Відчеканено кілька пам'ятних монет, присвячених Співдружності Незалежних Держав.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Грузия официально перестала быть членом СНГ
  2. УКРАЇНА ВИХОДИТЬ ІЗ СНД
  3. Чемерис В. Л. Президент: Роман-есе.. — Київ: СВЕНАС, 1994. — 464 с.
  4. а б в г Кучик О.С Міжнародні організації:Навч. Посібник. — Київ: Знання, 2007. — 749 с.
  5. «Статут СНД. Розділ I. Стаття 1». Виконавчий комітет СНД. Процитовано 14 січня 2008. 
  6. «Статут СНД. Розділ I. Стаття 2». Виконавчий комітет СНД. Процитовано 14 січня 2008. 
  7. «Статут СНД. Розділ I. Стаття 4». Виконавчий комітет СНД. Процитовано 14 січня 2008. 
  8. а б в г Сведения о ратификации документов, принятых в рамках СНГ в 1991–2008 годах (действующих по состоянию на 15 января 2008 года).
  9. РИА Новости: Главы правительств СНГ подписали договор о зоне свободной торговли
  10. Розпорядження Президента України від 8 квітня 2013 року № 142/2013-рп «Про призначення Національного координатора України з питань співробітництва в рамках Співдружності Незалежних Держав»
  11. Розпорядження Президента України від 8 квітня 2013 року № 141/2013-рп «Про представника України в Економічній раді Співдружності Незалежних Держав»
  12. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 1372/2003 Про звільнення О.Данильченка з посади Постійного повноважного представника України при координаційних інститутах Співдружності Незалежних Держав
  13. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 680/2008 Про звільнення В.Гордини з посади Постійного повноважного представника України при координаційних інститутах Співдружності Незалежних Держав
  14. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 681/2008 Про призначення В.Сочнєва Постійним повноважним представником України при координаційних інститутах Співдружності Незалежних Держав
  15. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 945/2010 Про звільнення В.Сочнєва з посади Постійного повноважного представника України при координаційних інститутах Співдружності Незалежних Держав
  16. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 1296/2010 Про призначення І.Бунечка Постійним повноважним представником України при координаційних інститутах Співдружності Незалежних Держав
  17. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 355/2014 Про звільнення І.Бунечка з посади Постійного повноважного представника України при координаційних інститутах Співдружності Незалежних Держав
  18. Філатов О. Г., Камінський П. Д. СНД: Подальші перспективи розвитку
  19. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc2_5_1_J?ses=10008&num_s=2&num=0074&date1=&date2=&name_zp=&out_type=&id=
  20. http://www.rnbo.gov.ua/news/1629.html Андрій Парубій: Україна розпочинає процес виходу з СНД
  21. http://www.pravda.com.ua/news/2014/03/19/7019617/ УКРАЇНА ВИХОДИТЬ ІЗ СНД — «Українська правда»
  22. http://www.wz.lviv.ua/news/63662 В МЗС України підготували документи щодо виходу України з СНД
  23. «Abulfaz Elchibey, former President of Azerbaijan.». Literaturnaya Gazeta in Russian. 4 Mar 98. 
  24. Издательский Дом «Новый Взгляд». Михаил Горбачев: «Вот сейчас напьюсь и запою»:
  25. http://www.versii.com.ua/news/238308/

Посилання[ред.ред. код]