Станиця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Станиця — 1) У 18 — 20 ст. (до 1920) адміністративно-територіальна одиниця на території козацького війська в Російській імперії: Кубанського, Донського, Терського тощо. Станиця об'єднувала кілька козацьких поселень — селищ і хуторів. Все козацьке населення станиці, за винятком осіб, що не належали до козацького стану (іногородні), становило станичну громадськість, органом влади якої був станичний сход з домовласників-козаків, що на ньому обиралося станичне управління (станичний отаман, його помічники і скарбник) та станичний суд. Сход розподіляв козацькі землі і повинності, завідував громадськими магазинами, школами тощо; станичний суд розглядав дрібні кримінальні і цивільні справи. По всіх поселеннях, які мали не менше 60 дворів, діяли хутірське управління і хутірський отаман. Іногородні, що жили на території станиці, вносили за своє дворове місце і за право користування ріллею плату за кожний сажень (також за право користування пасовищами, лісами тощо).

2) В СРСР — сільський населений пункт на території колишніх козацьких областей; органом влади в станиці була станична Рада депутатів трудящих.

Література[ред.ред. код]