Станьчик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Картина Яна Матайки "Станьчик на балу королеви Бони Сфорца", 1862

Станьчик (пол. Stańczyk), відомий також як Гуска (старопольською gąska («гуска») — бразень) та «Станіслав Гуска»; (нар. біля 1480, помер біля 1560) — придворний блазень Олександра Ягеллончика, Сигізмунда I Старого i Сигізмунда II Августа. Став відомим за свої гострі жарти, в тому числі сміявся і з політичних рішень своїх повелителів.

Справжнє ім'я, прізвище, і взагалі перебіг життя цієї людини невідомі. Дати народження і смерті — приблизні. Походив з Прошовіце (тепер містечко) біля Кракова.

Тогочасні джерела зафіксували два різних імена придворних блазнів: «Станьчик» (від імені Станіслав) та «Гуска». Обидва імена згадуються у двох коротких поемах Яна Кохановського. Згодом різні дослідники (напр. Александр Брюкнер) прийшли до висновку, що Гуска та Станьчик — це два прізвиська однієї людини. Через цю гіпотезу Станьчика часто називають Станіславом Гускою, що звучить як типові польські ім'я та прізвище, проте насправді відповідають пізнішим періодіам польської історії.

Брак джерел спричинив появу кількох різних гіпотез про Станьчика у XIX столітті, зокрема:

  • Станьчик був повністю придуманий Яном Кохановським та іншими письменниками тієї епохи
  • Станьчик — це лише типовий образ блазня того часу, одягнений сучасниками в езопівську сатиру.
  • Станьчик — це витвір шекпірівського бачення XIX століття

Проте зараз більшість дослідників зійшлися на тому, що ця люди дійсно існувала, а якщо навіть і не існувала, то стала надзвичайно важливою для польської культури наступних століть[1].

Найбільш відомим є анекдот про Станьчика та випадок на полюванні. 1533 року король Сигізмунд Старий отримав з Литви величезного ведмедя. Тварину випустили у лісі біля Нєполоміце (поблизу Кракова), щоб король міг пополювати на ведмедя. Під час полювання тварина атакувала короля, королеву та придворних, чим спровокувала паніку та хаос. Королева Бона впала з свого коня, що спровокувало викидень. Пізніше, король критикував Станьчика за те, що той втік, замість того, щоб атакувати ведмедя. Розповідається, що блазень відповів словами: «дуже нерозумно випускати ведмедя, який був замкнений у клітці». Цю відповідь пояснюють алюзією на політику короля стосовно Пруссії, якій було завдано поразки, проте не інкорпоровано до складу Польського королівства.

Станьчика часто цитували польські письменники епохи Ренесансу (Лукаш Ґурніцький, Ян Кохановський, Мартін Кромер, Миколай Рей та ін.). Також можливо, що письменники приписували йому і свої думки.

В деяких літературних (напр. Весілля Виспянського) і малярських (в Яна Матейка) творах Станьчик використаний для зображення алегорії людини, котра хвилюється за рідний край.

Див. також[ред.ред. код]


Примітки[ред.ред. код]

  1. Janusz Pelc; Paulina Buchwald-Pelcowa; Barbara Otwinowska (1989). Jan Kochanowski 1584—1984: epoka, twórczość, recepcja. Warsaw: Instytut Badań Literackich, Polska Akademia Nauk. pp. 425—438.

Джерела[ред.ред. код]

  • Wielka Encyklopedia Powszechna PWN. — T. X. — S. 794. — Warszawa: PWN, 1968