Станіслав Виспянський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Станіслав Виспянський
пол. Stanisław Wyspiański
Автопортрет
Автопортрет
Дата народження 15 січня 1869(1869-01-15)
Місце народження Краків, Австро-Угорщина
Дата смерті 28 листопада 1907(1907-11-28) (38 років)
Місце смерті Краків, Австро-Угорщина
Національність поляк
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Мова творів польська
Рід діяльності драматург, художник, архітектор
Роки активності: 1891 — 1907
Напрямок символізм
Жанр драма
Magnum opus: «Весілля» (1901)

Станіслав Виспянський (пол. Stanisław Wyspiański; 15 січня 1869, Краків, Австро-Угорщина28 листопада 1907, Краків, Австро-Угорщина) — польський поет, драматург, живописець, дизайнер меблів та інтер'єрів. Будучи патріотично налаштованим письменником, створив серію символічних національних драм, пройнятих художньою філософією руху «Молода Польща». Виспяньський був одним з найвидатніших і різнобічних художників Європи свого часу. У творчості він вдало поєднував ідеї модерну з фольклорними та історичними мотивами. Неофіційно його називали «четвертим польським пророком» (поряд з польською «трійцею» поетів-пророків (Міцкевичем, Словацьким, Красиньський).

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство[ред.ред. код]

Станіслав Виспянський народився у родині Франтішека Виспяньського та Марії Роговської. Його батько був скульптором та тримав ательє на Вавельському пагорбі. Коли Станіславу виповнилося сім років, його мати раптово померла від туберкульозу. Будучи хронічним алкоголіком, батько не міг стати гідним опікуном для власного сина, і той був узятий на виховання своєю тіткою Йоанною Станкевич та її чоловіком Казимиром. Сімейство, що дало прихисток Станіславу, було заможним і належало до класу буржуазії, було активно залучене в інтелектуальну діяльність. Саме у будинку Станкевичів Виспяньський познайомився зі знаменитим живописцем Яном Матейко. Розгледівши в юному Станіславі великий талант, майстер дав йому перші уроки малювання. Пощастило Виспяньському і в плані загальної освіти. Він потрапив у середню школу святої Анни, де викладання велося напівзабороненою польською мовою та вчителі старанно намагалися прищепити своїм учням любов до рідної історії та літератури. Вихованцями цього навчального закладу були Люцьян Ридель, Станіслав Естрейхер і Генрик Опеньський, що стали згодом помітними фігурами культурного життя Кракова. Виспяньський під час свого навчання не демонстрував особливо видатних здібностей, проте, з самого початку проявив величезний інтерес до мистецтва та літератури. Тітка Йоанна згадувала згодом, як юний Станіслав постійно робив замальовки невеликих сільських будівель, тварин, рослин, старовинних обладунків та різноманітних елементів внутрішнього оздоблення будинку Станкевичів, що оточували його. Однією з перших проб молодого Виспяньського на літературному терені стала драматична інтерпретація знаменитої картини Яна Матейка «Стефан Баторій під Псковом».

Юнацтво[ред.ред. код]

У 1887 Станіслав був зарахований на курси філософського факультету Ягеллонського університету, паралельно почавши свої заняття у краківській школі витончених мистецтв у професора Флоріана Цинку. Під час свого навчання в університеті, він відвідував лекції з мистецтва, історії та літератури. Завідувачем школою витончених мистецтв у той час бів Ян Матейко, який визнаючи великі можливості Виспяньського, запросив його взяти участь в оформленні інтер'єру церкви Св. Марії.

У період з 1890 по 1895 Виспяньський відвідав Італію, Швейцарію, Німеччину, Чехію та Францію. Саме перебування у Франції зробило вирішальний вплив на подальшу творчу долю Станіслава. У Парижі він відвідував заняття у приватному ательє Академії Колароссі. У зв'язку з тим, що плата за навчання виявилася Виспяньському не по кишені, він змушений був звернутися з проханням про субсидію. Під час свого перебування у Франції він також встиг познайомитися з Полем Ґоґеном. Разом вони відвідували паризькі художні музеї, де особливо сильно вразили Виспяньського картини П'єра Пюві де Шаванна. Також Станіслав приділив велику увагу театру, де став свідком постановок античних та шекспірівських трагедій. Цей досвід виявився безцінним під час роботи Виспяньського над власними п'єсами за мотивами стародавніх міфів«Данило та Мелеагр» і «Повернення Одіссея». Паралельно Станіслав працював над кількома драматичними творами — «Королева польської корони», «Варшав'янка» та першою редакцією «Легенди». Остання п'єса була написана за мотивами відомої польської легенди про Варю та Саву. У серпні 1894 Виспяньський повернувся до рідного Кракова, де незабаром був залучений у модерністський рух. У той період художник розробив і взяв участь у створенні інтер'єру церкви францисканців. Ця робота вразила сучасників сміливим використанням хитромудрих мотивів, що буяють різноманітними рослинами, геометричними фігурами та геральдичними елементами. Задоволений результатом праць Виспяньського, настоятель церкви замовив йому кілька вітражів. Майстер і тут домігся величезного успіху, створивши чудові композиції: «Блаженна Саломея», «Рани Св. Франциска», «Бог-отець». Поміж іншого, Станіслав був удостоєний нагороди Польської академії мистецтв та наук за свій краєвид, що зображував Курган Костюшка. В якості живописця, дизайнера інтер'єру та поета Виспяньський активно співпрацював з краківським міським театром. Спочатку він працював над декораціями та сценографією, а потім виступив у ролі режисера-постановника декількох спектаклів.

Зрілі роки[ред.ред. код]

Файл:Kraków — Church of St. Francis — Stained glass 01.jpg
Вітраж «Бог-отець» у францисканському костелі
Афіша вистави «Весілля»

У Кракові Виспяньський приєднався до співтовариству польських художників «Sztuka» (укр. "Мистецтво") та у середині 1898 був призначений художнім редактором тижневика «Życie» (укр. "Життя"). На жаль, перші драми Станіслава — «Легенда» (1897) та «Данило і Мелеагр» (1898) не отримали визнання літературних критиків. Лише вихід у світ «Варшав'янки» приніс її автору довгоочікуваний успіх. Театральна постановка цієї п'єси стала переломним етапом у літературній кар'єрі Виспяньського, і зробила його драматургом національного масштабу. Прем'єра «Варшав'янки» відбулася 2 липня 1901, а головну роль Марії виконала знаменита краківська актриса Хелена Моджеєвська. Протягом 18991900 були опубліковані ще дві п'єси Виспяньського: «Протесілай та Лаодамия» та «Лелевель». В останньому творі автор вступив у полеміку з апологетами романтичного бачення історії. У 1900 Виспяньський одружується на Теодорі Питко, майбутній матері чотирьох його дітей. У листопаді того ж року він був присутній на весіллі свого друга Люцьяна Риделя, яке відбулася у селищі Броновіце, що знаходилося неподалік від Кракова. Враження від цієї події були покладені в основу знаменитого твору «Весілля». У ньому Виспяньський дотепно висміював вади сучасного йому польського суспільства. «Весілля» змінила Виспяньського, який до цього був у міру успішним письменником та художником, що асоціювався з рухом «Молода Польща», а після перетворився на національного драматурга-провидця, чиє значення для польської літератури можна порівняти зі значенням Єйтса для ірландської, О'Ніла для американської або Метерлінка для бельгійської. Драма з усією глибиною та достовірністю показала невтішні реалії життя у Польщі та безсилля суспільства докорінно змінити ситуацію на краще. Незважаючи на всі старання цензури по можливості урізати тираж книги, «Весілля» було поставлене ​​у театрі і мало величезний успіх у публіки.

Після «Весілля» були опубліковані ще чотири п'єси, присвячені польської історії: «Звільнення», «Ахілл», «Болеслав Хоробрий» та «Легенда 2». Кілька наступних років Виспяньський присвятив працям над виданням драм «Скалка» та «Повернення Одіссея», паралельно працюючи над польським перекладом «Сіда» Корнеля та «Заїри» Вольтера.

У 1906 Виспяньський став професором краківської Академії витончених мистецтв, а також увійшов до складу міської ради. В останні роки життя здоров'я Станіслава помітно похитнулося, і він був змушений пройти курс лікування в Римануві та Бад-Халлі. Після цього Виспяньський оселився в невеликому будинку в селищі Венгжце, де і помер від невиліковного на той час сифілісу. Його похорони відбулися у Кракові та перетворилися на національну маніфестацію. Тіло Виспяньського було поховано у Пантеоні заслужених громадян, розташованому у церкві Святого Станіслава.

Творча спадщина[ред.ред. код]

Талант Виспяньського був неймовірно різнобічним. Крім своїх літературних праць він залишив після себе безліч малюнків, живописних та пастельних зображень з видами рідного Кракова, власних портретів та людей, що його оточували, різноманітні ілюстрації та графічні роботи. Виспяньський розробив дизайн цілого ряду вітражів та розписів для церков, а також створив проект реконструкції Вавельського замку, так і не втіленого в життя.

Малюнки, такі як автопортрет 1890 та шляхові нариси Європи та Польщі - найяскравіші його роботи. Особливий інтерес викликає гербарій Виспяньського — серія чудових малюнків різноманітних рослин. Як художник, Станіслав віддавав перевагу пастельним малюнку; перші роботи у цій техніці з'явилися у період між 1890 і 1894. Головними персонажами картин Виспяньського були члени його родини, друзі та колеги-художники. Дуже часто Станіслав зображував своїх дітей в різних побутових ситуаціях, під час сну або годування:

Материнство, 1905

Виспяньський зобразив на полотні багатьох своїх приятелів та художників, серед яких Казимир Левандовський, Яцек Мальчевський, Еліза Пареньская, сім'я Кришталовичів, Людвік Сольський, Ірена Сольська, Ян Станіславський. Його пензлю також належить багато пейзажів з видами краківського парку Планти, річки Вісли й її притоки Рудави, котеджів у Грембово. Наприкінці життя Виспяньський зробив ряд замальовок Кургану Костюшка, який було видно з вікна його студії. Однією з його найяскравіших графічних робіт є афіша вистави «Там всередині» по Метерлінку.

Значне місце у творчості Виспяньського займав дизайн. Він є автором безлічі вітражів, поліхромних розписів та інтер'єрів. У співавторстві з одним Юзефом Мехоффером Виспяньський створив 36 вітражів для собору Св. Марії у Кракові, коли допомагав Яну Матейко у роботі над реставрацією будівлі. Творчий тандем виявився достатньо успішним, і крім іншого відзначився участю у конкурсі декораторського мистецтва у Парижі та розробкою зовнішнього вигляду завіси для театру ім. Юліуша Словацького у Кракові. Вже самостійно Виспяньський оформив францисканський костел рідного міста (знаменитий вітраж «Повстань»), створив замальовки вітражів із зображенням Св. Станіслава, Казимира III Великого та Генріха II Побожного для Вавельського собору (ці роботи були втілені у життя лише у 20052007 та виставлені у павільйоні Виспяньського), розробив дизайн виставкового залу Товариства любителів мистецтва (1904) та оформив сходи та коридор головного будинку Медичного товариства. У 1905 Виспяньський спільно з Владиславом Екельскім розробив проект грандіозної реконструкції Вавельського пагорба.

П'єси Виспяньського[ред.ред. код]

Портрет Людвіка Сольського у ролі старого солдата у п'єсі " Варшав'янка, 1904

Адреси у Кракові, пов'язані з Виспяньським[ред.ред. код]

Пам'ятна дошка на готелі Austria Classic Hotel Wien у Відні, 1996
  • Вул. Крупніча, 26
    Місце народження Виспяньського. Будинок належав дідусю та бабусі Станіслава; тут він прожив до 1873.
  • Вул. Каноніча, 25
    Влітку 1873 сім'я Виспяньського переїхала у будинок Яна Длугоша. Молодший брат Станіслава і його мати померли тут. Восени 1880 Виспяньський перебрався у будинок своєї тітки та її чоловіка.
  • Вул. Коперника, 1
    Між 1880 і 1883 Виспяньський проживав у будинку Станкевичів. Згодом у будівлі розташувався офіс туристичної організації, у наші дні тут знаходиться готель «Wyspiański»
  • Вул. Заціше, 2
    Нові апартаменти родини Станкевич. Квартира розташовувалася на другому поверсі нині не існуючого готелю «Centralny» на перехресті вулиць Заціше та Баштової з видом на Барбакан і парк Планти. У зв'язку з розширенням готелю, Станкевичі були змушені переїхати на нове місце проживання у 1885.
  • Вул. Вестерплатте, 1 (пізніше вул. Колеева)
    У липні 1895 сім'я Станкевич зняла квартиру на першому поверсі будівлі на перетині вулиць Колеевої та Любича. Зараз на цьому місці розташовується галерея зі сходами, що ведуть у підземний пасаж. У той період Виспяньський придбав невеликий будинок, що знаходився неподалік у селищі Гжегужкі, де працював над дизайном вітражів для костелу францисканців
  • Вул. Посельська, 10
    Через кілька місяців після переїзду на вул. Вестерплатте помер дядько Виспяньського та Станіслав зі своєю тіткою змушені були шукати нове місце проживання. Вони зняли квартиру на третьому поверсі будинку 10 по вул. Посельській.
Пам'ятник Виспяньського у Кракові
  • Пл. Маріацька, 9
    У липні 1898 Виспяньський зняв кімнату в будинку на перехресті пл. Маріацької та Головного Ринку. У 1907 будівля була зруйнована і на її місці зведений новий багатоквартирний будинок у стилі модерн. Квартира була переобладнана у студію для занять живописом. Виспяньський на той момент був прописаний за адресою вул. Шляк, 23, де знаходилася квартира його майбутньої дружини Теофілії Питко.
  • Вул. Кроводерска, 79
    У 1901 Станіслав отримав нагороду від Академії мистецтв і наук за розробку дизайну вітража для королівського замку на Вавелі. Завдяки цьому він зміг орендувати семикімнатні апартаменти на третьому поверсі багатоквартирного будинку на розі алеї Юліуша Словацького. У цьому будинку, існуючому і в наші дні, Виспяньський жив зі своєю родиною та працював в обладнаній тут же студії. Як стверджують, на дверях квартири була поміщена табличка з написом: «Тут живе Станіслав Виспянський, який не бажає приймати відвідувачів»
  • Селище Венгжце під Краковом
    Після отримання чергового призу від Академії мистецтв і наук за пейзажі, що відобразили курган Костюшка, Виспяньський придбав у селищі Венгжце власний будинок. До наших днів будівля не вціліла та на її місці тепер знаходиться інший приватний будинок. На честь 100-річчя із дня народження Виспяньського тут було встановлено пам'ятний знак.
  • Вул. Семирадського, 1
    Будівля лікарні, в якій Виспяньський помер 28 листопада 1907, до наших днів не збереглося. Воно знаходилося на розі вулиць Семирадського та Лобзовскої.

Музеї та пам'ятники[ред.ред. код]

У багатоквартирному будинку Шолайского у Кракові розташований Музей Станіслава Виспяньського, який є відділенням Національного Музею. На площі Всіх Святих відкрито інформаційно-виставковий павільйон «Wyspiański 2000». Тут відвідувачі можуть ознайомитися з трьома вітражами, розробленими майстром.

Перед будівлею Національного Музею у Кракові на вулиці 3 травня встановлено пам'ятник Станіславу Виспяньському.

З ініціативи польського Сейму 2007 був офіційно проголошений «Роком Станіслава Виспяньського».

Галерея[ред.ред. код]

Автопортрети[ред.ред. код]

Портрети[ред.ред. код]

Пейзажі[ред.ред. код]

Вшанування[ред.ред. код]

По смерті митця у Кракові було відкрито музей Виспянського, що є відділом Національного музею в Кракові. Перед центральною будівлею цього музею встановлено пам'ятник Виспянському. Ім'я Станіслава Виспянського носить Сілезький театр.

Українські переклади[ред.ред. код]

Твори Станіслава Виспянського українською мовою перекладав Анатолій Глущак.

Джерела[ред.ред. код]

  • Польський літературний вітраж / Переклади Анатолія Глущака. – Одеса: видавництво Маяк, 2007. – с. 21.
  • С. Виспянська та художники його часу. Каталог виставки, М., 1958
  • Драми. (Вступ. ст. Б. Ростоцького), М., 1963
  • Вітт В., Станіслав Виспянська, в кн.: Історія польської літератури, т. 2, М., 1969
  • Оконьскі А., Виспяньський (Пер. з польської М.Демакіной), М.: Мистецтво, 1977
  • Танаєва Л. І., Три обличчя польського модерну: Виспяньський. Меххофер. Мальчевський, М.: Алетейя, 2006
  • Skierkowska Е., Plastyka St. Wyspiańskiego, Wr. — Kr., 1958
  • Łempicka A., Stanisław Wyspiański, в кн.: Obraz literatury polskiej XIX i XX wieku, ser. 5 — Literatura okresu Młodej Polski, t. 2, Warsz., 1967
  • Stanisław Wyspiański, (2 wyd.), Warsz., 1967;
  • Stokowa М., Stanisław Wyspiański. Monografia bibliograficzna, (t. 1 — 3), Kr., (1967 — 68)

Посилання[ред.ред. код]