Станіслав Сташиць

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Станіслав Сташиць

Стані́слав Ста́шиць (пол. Stanisław Staszic, 6 листопада 1755, Піла — 20 січня 1826, Варшава) — польський громадський і освітній діяч, філософ, публіцист.

Біографія[ред.ред. код]

Походив з міщанської родини, середньо заможної, але через свої чесноти шанованої в рідному місті.

Батько Сташиця був освіченою людиною, особливо в галузі римського права і в класичних римських авторах. Це вплинуло на цікавість Станіслава до вивчення римських класиків, що знайшло свій відбиток в його творах.

Батько Станіслава, як і дід, був бургомістром міста Піла. Під час військових заворушень при першому розборі Польщі в 1772 році російський генерал Древіц ув'язнив його і мучив кілька місяців, аби для його викупу місто виплатило Древіцю надзвичайну контрибуцію. Ці події глибоко відбились в пам'яті Станіслава, оскільки про жорстокість Древіца він згадував у своїх Пересторогах для Польщі.

Початкову освіту здобував в парафіяльній школі в рідному місті, потім у Познанській середній школі, потім у духовній семінарії, яку закінчив освяченням в священники на рубежі 1778-1779 років.

У другій половині 1779 року виїхав на навчання закордон до Німеччини, де слухав лекції в Лейпцизькому і Геттінгенському університетах, а потім до Королівського колегіуму в Парижі, де присвятив себе в основному природничим та фізичним наукам.

Сташиць і Замойські[ред.ред. код]

Після повернення додому в 1781 році на батьківщину Сташиць не міг бути прийнятий на державну службу, оскільки не належав до дворянського стану. Через це він став вихователем синів Констанції та Анджея Замойських, який був тоді Великим канцлером коронним. Угода про роботу зі Сташицем укладалась на 10 років, а винагорода включала, зокрема: повний пансіон, подорожі країною та закордон за рахунок роботодавця, а також щорічну плату в розмірі 4000 злотих довічно.

Сташиць був дуже вимогливим і строгим вчителем, він досить часто карав своїх вихованців. Хоча його педагогічні таланти часто ставляться під сумнів, однак він зумів своїм вихованцям привити цінні знання, передусім в сфері раціонального ведення господарства.

Робота у Замойських значно вплинула на його світогляд. До того часу він цікавився лише науковими справами, а тепер став дуже чутливим до політичних аспектів, оскільки Замойський був дуже популярним патріотом. Також це мало значний вплив на його погляди про вільну Польщу.

В 1787 році була видана його книга "Замітки про життя Яна Замойського", в якій Сташиць виклав план реформи державного устрою Польщі на наступних принципах: спадковість королівського трону; безперервно засідаючий сейм, який вирішує всі справи більшістю голосів; рівноправність міщан і дворянства; заміна барщини грошовою повинністю; освідчення селян; запровадження стотисячної армії.

В 1790 була видана його книга "Перестороги для Польщі". В цьому ж році весною Сташиць вирушив у подорож до Італії, під час якої він написав "Щоденник подорожей".

У 1792 році помер Анджей Замойський. Ординація перейшла в руки його сина Олександра, який влаштував там місце зустрічей патріотів і конспіраторів. В 1794 році родина Замойських виїхала до Відня аби пильнувати справи ординації, яка після 3 розбору Польщі вже повністю знаходився в кордонах земель що відійшли Австрії.

Після смерті Констанції Сташиць втратив цілковиту підтримку Замойських, від нього відвернулись його колишні вихованці, він навіть був оскаржений у сфальшуванні боргових розписок. Під час перебування у Замойських Сташиць розміщав свої заощадження у Констанції, на підтвердження чого отримував боргові розписки з підписом. Після її смерті він подав відповідні розписки до каси ординації, де одну з розписок визнали фальшивою. Справа завершилась багаторічним судовим процесом, але завдяки втручанню князя Адама Чорторийського вона вирішилась на користь Сташиця.

Громадська і наукова діяльність[ред.ред. код]

Після 1795 року, коли Польща зникла з карти Європи, Станіслав зайнявся справами на користь господарчого розвитку краю, а також науковою роботою.

З 16 лютого 1800 року, коли в Варшаві було створено Товариство друзів наук, в якому сконцентрувалась вся тогочасна еліта наукової думки, Сташиць став одним із перших його членів, допомагав фінансово на початковому етапі, коли відчувались значна нестача коштів. Своєю працьовитістю він здобув загальне визнання і в 1804 році був призначений заступником Голови Товариства.

3-22 серпня 1805 року він здійснює наукову подорож у Татри і починає написання "Про родовища Карпат і інших гір та рівнин Польщі".

3 16 жовтня 1808 року був обраний Головою Варшавського Товариства друзів наук. В 1807-1815 був членом Освітньої палати та Управління народної освіти Варшавського герцогства.

В 1812 році Сташиць захищав в Державній раді Варшавського герцогства едукаційний училищний фонд, який наразився на небезпеку розтягання через спірне питання - чи мають училища переважне право на задоволення з по-єзуїтських маєтностей, чи вони отримують кошти після розрахунку з іншими кредиторами цих маєтностей. Голоси розподілились порівну, але захисники кредиторів замовкли, коли Сташиць сказав: "нехай не надіється народ наш на відродження; його загублять наші діти, приречені на невігластво".

Після організації Царства Польського він був призначений в 1816 році директором Відділу (пізніше - Дирекції) промисловості і мистецтв в урядовій Комісії внутрішніх справ та поліції. Цю посаду він займав до травня 1824 року, коли після конфлікту з Друцьким-Любецьким, на його прохання цар звільнив з цієї посади.

Станіслав Сташиць вніс значний вклад в розвиток освіти. В 1816 р. він заснував Академічно-гірничу школу в Кельцах та Агрономічний інститут в Маримонті.

4 червня 1816 року була затверджена організація Академічно-гірничої школи. ЇЇ директором було призначено Й. Ульмана, котрий до цього навчався в Академії в Фрайберзі. Інші наукові кадри також були пов'язані з цією академією. Школа існувала до 1826 року, коли згідно з рішенням Адміністративної Ради планувалось перенести заклад у Варшаву, однак там він так і не розпочав свою роботу. Кількість студентів в окремих роках коливалась від 9 до 32. Школу закінчили близько 45 осіб (загалом навчалось біля 100 осіб), які пізніше займали високі посади в гірничій промисловості.

На свої накопичення і вислужений у Замойських капітал він придбав на ім'я Сапегів (оскільки будучи міщанином не мав права купувати міську нерухомість) у австрійського уряду в 1801 році розлогу Грубешівську волость в Люблінському воєводстві. Пізніше, в 1811 році, нотаріальним актом Сташиць отримав, вже як поміщик, маєток, що включав у себе 12 тисяч моргів (6000 гектарів) землі Грубешівського староства. Помістя включало в себе місто Грубешів і 8 навколишніх сіл.

Одним із найбільших досягнень Станіслав Сташиця є створення в 1816 році Грубешівського аграрного товариства, яке на той час було одним із найзріліших передкооперативних організацій в Европі.

В 1822 році відповідно до власного плану облаштував свої грубешівські маєтності, населені господарями землевласниками в кількості до 296 чоловік. Він розподілив усі фільваркові землі між селянами і заснував в маєтку Землеробське товариство взаємодопомоги, запровадив 5 елементарних училищ і одне повітове, 3 громадські запасні склади, селянський банк.

Нагороджений Орденом Святого Станіслава 1 класу (1815) та Орденом Білого Орла (1824).

Помер 20 січня 1826 року, а 24 січня був похований з великою шаною біля костелу монастиря Отців Камальдулів у Варшаві.

Пам'ять[ред.ред. код]

В 1890 міська рада Львова постановила відкрити школу з назвою Міська народна школа імені Станіслава Сташиця.

Твори[ред.ред. код]

Переклади[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Leśniewski, Czesław. Stanisław Staszic : jego życie i ideologia w dobie Polski Niepodległej (1755-1795)., Warszawa: Gebethner i Wolff, 1926;
  • Wielkopolski Słownik Biograficzny, Poznań, 1983.
  • Biuletyn Towarzystwa Regionalnego Hrubieszowskiego. Sesja Staszicowska. Hrubieszów 2005
  • Cieszkowski Stanisław: Stanisław Staszic : filantrop, mąż stanu i uczony ur. 1755 zm. 1826 : zarys biograficzny w setną rocznicę zgonu. Warszawa 1925
  • Chyra-Rolicz Zofia: Stanisław Staszic. Warszawa 1980
  • Czarnecki Stanisław: Postać Staszica utrwalona w nazewnictwie nauk o Ziemi. Piła 1994
  • Czarnecki Stanisław: Stanisław Staszic : wystawa ze zbiorów Stanisława Czarneckiego. Lublin 1985
  • Goetel Walery: Stanisław Staszic. Na 50-lecie Akademii Górniczo-Hutniczej im. Stanisława Staszica w Krakowie. Kraków 1969
  • Grzywicka Joanna: Ekonomiczne poglądy Stanisława Staszica. Warszawa 1957
  • Hahn Wiktor: Stanisław Staszic : życie i dzieła : (z portretem Staszica). Warszawa 1926 електронна версія
  • Krokowski Stanisław: Stanisław Staszic: syn Ziem Odzyskanych. Poznań 1948
  • Leśniewski Czesław: Stanisław Staszic : jego życie i ideologia w dobie Polski Niepodległej (1755-1795). Warszawa 1926
  • Łotys Zbigniew: Stanisław Staszic - filozof i reformator społeczny. Olsztyn 1999
  • Molik Witold: Stanisław Staszic (1755-1826). Poznań 1980
  • Olejniczak Józef: Stanisław Staszic w sztuce medalierskiej. Piła 1989
  • Radlińska Helena: Stanisław Staszic. Warszawa 1926
  • Stanisław Staszic 1755 - 1826 : księga zbiorowa z ilustracjami, pod red. Zygmunta Kukulskiego. Lublin 1928
  • Stanisław Staszic - geologia - górnictwo - hutnictwo. Red. nauk. Antoni Kleczkowski. Warszawa 1979
  • Stanisław Staszic. Materiały Sesji Staszicowskiej, Piła 19-20 września 1995. Red. Józef Olejniczak. Piła 1995
  • Szacka Barbara: Stanisław Staszic. Warszawa 1966
  • Wójcik Zbigniew: Stanisław Staszic : organizator nauki i gospodarki. Kraków 1999
  • Zeszyty Staszicowskie 1-4. Piła 1998-