Стан (мовознавство)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Стан дієслова — граматична категорія, що визначає співвідношення між підметом, що поєднується з даним дієсловом та актуальним суб'єктом дії, вираженої тим же дієсловом.

Розрізняють активний стан, коли підмет повідомлення є суб'єктом дії: воїни атакують, та пасивний, коли підмет є об'єктом дії: фортеця руйнується, фортеця зруйнована.

Крім того, деякі мовознавці виділяють також:

  • займенникові стани:
    • зворотний, коли суб'єкт дії сам є об'єктом: вмиватися;
    • загально-зворотний, вказує на внутрішній стан, настрій: гніватися, сміятися;
    • взаємний, коли об'єкт можна виразити займенником «один одного»: цілуватися;
    • непрямо-зворотний, дія виконується дійовою особою, а об'єкт виражено непрямим додатком: запастися їжею;
  • результативний стан, коли суб'єкт не називається зовсім (безособове речення, іноді підметом може виступати фіктивне «воно»): дорогу замело. Характерною особливістю української мови є наявність особливих результативних форм перехідних дієслів: фортецю зруйновано;
  • стан, в якому суб'єкт виражається непрямим відмінком: мені бракує;
  • в деяких мовах особливий стан виражає відсутність певного об'єкта (протиставлення безоб'єктного стану я займаюсь шитвом активному стану я шию щось).

Джерела[ред.ред. код]

Сучасна українська мова : Підручник / Пономарів О. Д., Різун В. В., Шевченко Л. Ю. та ін.; за ред. Пономарева О. Д. — вид.2-ге —К. : Либідь , 2001 — 400 с. — ISBN 966-06-0173-5