Старобільський район

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Старобільський район
Starobelskij.jpg Starobilskiy rayon prapor.png
Герб Прапор
Розташування району
Район на карті області
Основні дані
Країна: Україна Україна
Область/АРК: Луганська область
Код КОАТУУ: 4425100000
Утворений: 1938
Населення: 46 664
(на 1.08.2013)
Площа: 1580 км²
Густота: 30.2 осіб/км²
Тел. код: +380-6461
Поштові індекси: 92700—92764
Населені пункти та ради
Районний центр: місто Старобільськ
Міські ради: 1
Сільські ради: 21
Міста: 1
Села: 57
Селища: 1
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Адреса: 92700, Луганська обл., Старобільський р-н, м. Старобільськ, вул. Комунарів, 35, 2-27-80
Веб-сторінка: Старобільська РДА
Голова РДА: Погорєлий Сергій Степанович
Голова ради: Пахниць Валерій Михайлович

Старобі́льский райо́н — район України на північі Луганської області, що на Слобожанщині. Адміністративний центр — місто Старобільськ. Населення становить 46 664 особи (на 1 серпня 2013). Площа району 1580 км². Утворено 1938 року.

Це район з виробництва промислової сільськогосподарської продукції. В загальному обсязі сільське господарство становить 38%, воно виробляє продукцію рослинництва і тваринництва.

Історія[ред.ред. код]

Старобільський район розташований на Старобільському геологічному горбисто-рівнинному плато в більш північній частині Луганської області. Це плато характеризується загальним нахилом поверхні в бік долини Сіверського Дінця, тобто з півночі на південь. Воно глибоко розмежоване річковою та яружно-балковою мережею. Це означає, що в геологічному відношенні Старобільський район належить до північного сектору Великого Донбасу, який переходить у південні схили Воронезького кристалічного масиву, що складається з докембрійських, кам'яновугільних, крейдяних, палеогенових антропогенових відкладів. У надрах району в окремі геологічні часи утворилася велика кількість корисних копалин, головним чином крейдяних, глинистих та піщаних будівельних матеріалів.

Клімат району — помірно-континентальний з жарким сухим літом і малосніжною з відлигами зимою. Середня кількість опадів становить 450 міліметрів на рік.

Головною водною артерією Старобільського району є річка Айдар, яка бере початок в Білгородській області. Довжина річки до 250 км, а в межах району — 48 км. Біля водолікарні в р. Айдар впадає невелика річка Біла, що тече по долині з півночі. Правий берег Айдару крутий, складається з крейдяних відкладів, з-під яких витікають джерела питної води.

В 1934 році в селі Підгорівка на глибині 602 метри знайдено хлоридно-натрієве джерело. Вода в ньому містить 16% корисних мінеральних солей. На базі цього джерела у 1938 році почала працювати водолікарня в м. Старобільськ.

У північній частині міста біля річки Айдар, в сосновому бору на базі нової свердловини хлоридно-натрієвої мінеральної води побудований і з вересня 1973 року став до ладу санаторій-профілакторій «Сосновий». Ґрунти району — чорноземи звичайні, малогумусні. Ґрунтотворною основою є в основному важкоглинковий пас.

Найдавніші поселення на місці нинішнього Старобільська та його околиці, як свідчать археологічні розкопки, відносяться до VI–IV тисячоліть до н. е. (епоха неоліту). Знайдені також залишки двох поселень періоду пізньої бронзи (кінець ІІ — початок І тисячоліття до н. е.), а потім і виробів із заліза. З VI століття н. е. наш край заселили войовничі племена скіфів, пізніше — кімерійців і сарматів, що йшли зі сходу.

У період створення Давньоруської держави з центром у Києві на території жили племена аланів і східних слов'ян. З ними постійно ворогували кочівники тарки, гуни, авари, пізніше печеніги і половці.

У 1239–1240 р.р. край спустошили монголо-татари, що прийшли зі сходу. Життя тут завмирає. Території надовго одержали сумну назву — «Дике поле». І лише з кінця XVI століття вони почали заселятись вихідцями з руських земель для захисту від спустошувальних набігів кримських татар, що залежали від турків. З Криму в напрямку на Москву пролягали татарські шляхи — сакми. Одна з них — Кальміуська, тягнулася правим берегом річки Айдар.

З історією боротьби Російської держави проти монголо-татар і пов'язане заснування міста Старобільськ. Його збудував у 1598–1600 р.р. у закруті Айдару без відома уряду Бориса Годунова царський воєвода Богдан Якович Бєльський, назвавши його своїм іменем. Таких містечок і фортець в краї виріс цілий ряд: Айдар, Шульгін-городок, Закотне, Осинове, Білолуцьк, Сватове, Біловодськ. Населення краю швидко зростало ще й за рахунок селян, що тікали від гніту поміщиків на південь окраїни. Масова втеча селян підривали устої феодального господарства, і на вимогу поміщиків Петро

І видав у липні 1707 року указ про розшук і повернення збіглих селян. Це супроводжувалося жорстокими каральними заходами, що викликало велике селянсько-козацьке повстання під керівництвом трьохізбенського козацького отамана Кіндрата Опанасовича Булавіна. 9 жовтня 1707 року повстанці напали на загін військ Юрія Долгорукого в Шульгін-городку і знищили його. Звістку про це з радістю зустріли жителі всіх містечок на Айдарі, в тому числі і Старої Бєлої, як називалося тоді наше містечко з 1686 року. Вони допомагали повстанцям живністю, а потім на чолі зі своїм отаманом К. А. Табунщиковим влилися до їх лав. Але переважаючі сили царських карателів розбили булавинські загони і на початку 1709 року повстання було придушено. Містечка були зруйновані і спалені, край охоплений повстанням був перетворений в пустелю і лише з 1732 року став відроджуватись.

На цей час родючі землі були передані до Війська Донського, а потім Воронезькій губернії для поселення Острогозького полку. У 1797 році відбудоване місто почало називатися Старобільськом і стало повітовим центром в складі Слобідсько-Української, а потім Харківської губернії. У 1804 році місту присвоєний герб.

Уже з першої половини XIX ст., а далі все більше Старобільськ зростав і розвивався, як значний центр різних ремесел і торгівлі. Значну роль у житті міста відігравали чотири щорічні ярмарки. До міста приїздили купці з Харкова, Воронежа, Тули і навіть з Москви.

У 20-ті роки минулого століття Старобільськ був окружним, а з 1925 року районним центром Донецької області, з червня 1938 року районним центром Ворошиловградської області.

Адміністративний устрій[ред.ред. код]

Адміністративно-територіально район поділяється на 1 міську раду та 21 сільських рад, які об'єднують 59 населених пунктів і підпорядковані Старобільській районній раді. Адміністративний центр — місто Старобільськ[1].

Населення[ред.ред. код]

Населення — 60,6 тис. ос., у тому числі — сільське — 36,7 тис. ос.

Населення становить 46 664 особи (на 1 серпня 2013).

Персоналії[ред.ред. код]

Віддавна Старобільщина славна літературними іменами О. Кольцова, В. М. Гаршина, І. Савича (І. С. Лук'яненко), И. М. Світличного. Поезія Івана Савича та Івана Світличноговідома не лише в Україні, а і в країнах ближнього й дальнього зарубіжжя.

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.