Старша Едда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Обкладинка англомовного видання Старшої Едди

Старша Едда — найдавніша збірка епічних творів ісландської літератури. Старша Едда поєднує численні міфи й легенди скандинавського культурного простору часів Середньовіччя.

Історія і структура пам'ятки[ред.ред. код]

Збірка «Старша Едда» складена в другій половині XIII століття, проте, можливо, йдеться про список з дещо старішого рукопису, про який нічого невідомо. Аналіз мови і стилю свідчить про те, що до збірки ввійшли тексти IX–XII ст. Збірку було знайдено у XVII столітті, коли в Данії, Швеції пробудився інтерес до забутої старовини. Тоді ж збірка одержала назву «Едда», за аналогією до книги ісландця Сноррі Стурлусона (1179–1241). Поетичну збірку прийнято називати «Старшою Еддою», а книгу Сноррі — «Молодшою Еддою» (або «Прозаїчною Еддою»). Значення слова «Едда» до кінця не з'ясоване. У текстах «Старшої Едди» вчені виявляють складні нашарування, пов'язані з загальноскандинавською і загальногерманською міфологією та світосприйняттям, наявний також незначний вплив християнства. Проте дискусію про походження, місце, час виникнення цих текстів не закінчено. До збірки входять 29 анонімних пісень. За змістом їх поділяють на міфологічні, (10 текстів) та героїчні. Є тут і прозові уривки, які зв'язують, роз'яснють і доповнюють зміст пісень.

Вважають, що міфологічні пісні остаточно склалися в епоху вікінгів (IX–XI), а отже, відтворили уявлення пізнього скандинавського язичництва. Більшість героїчних пісень «Старшої Едди» сюжетно пов'язана з давньою епічною поезією континентальних германців.

Міфологічні пісні тематично різноманітні. В них відбито уявлення скандинавів про походження богів світу, людей. Складались вони під впливом особливостей буття народів скандинавської півночі, які протягом століть жили в умовах суворої природи. В їхній міфології світ, де живуть люди, називається Мідгард (дослівно — «садиба, яка стоїть посередині»). Мідгард оточений Утгардом, «тим, що знаходиться за огорожею, поза межами садиби». Це світ велетнів, чудовиськ, які уособлюють руйнівні сили природи, хаос, ворожий і богам, і людям. Над світом людей височить Асгард, обійстя богів-асів. З'єднує ці два світи міст-райдуга. Після смерті і боги, і люди потрапляють у підземне царство мертвих — Ніфльхейм, де править велетень — невблаганна Гель. Землю оточує океан, в якому звивається кільцем світовий змій. В надрах землі ховаються карлики — темні альви — вправні ковалі, володарі незліченних скарбів, а в далекому Альвхеймі щасливо живуть ельфи — світлі альви — вправні майстри, музики та чарівники.

У «Старшій Едді» відображені відносини та світогляд скандинавів доби розкладу родового ладу. Світ богів нагадує патріархальний рід з рисами групового шлюбу і матріархату. Язичницькі боги — це ідеалізовані люди. Вони народжуються і вмирають, не позбавлені людських пристрастей і вад, але показані могутнішими, спритнішими за людей, знайомими з магією.

Родоначальником богів і людей, творцем землі є верховний бог Одін (Водан — у західних германців). Одін, бог війни, робить своїх улюбленців сильними і непереможними. Дочки Одіна, войовничі діви-валькірії, відносять полеглих героїв до Валгалли («обійстя мертвих»), де вони змагаються в боях, а потім весело бенкетують з Одіном. Він — бог мудрості, покровитель поетів і сам поет. Сила його слова підкорює всіх. Мужній і стійкий, він здобув «мед поезії», віддав в заклад око, щоб стати мудрим, пожертвував своїм життям заради знань.

Дружина Одіна — богиня Фрігг — вважалася покровителькою шлюбів, втіленням родючості, богинею кохання.

Великою пошаною в скандинавів майже нарівні з Одіном користувався бог блискавки і грому рудобородий Тор (у західних германців — Донар). Тор наділений рисами простого селянина — скандинава, що століттями мужньо боровся з суворою природою. Озброєний кам'яним молотом, дуже сильний, добрий, але запальний Тор завжди готовий вступити у двобій зі злом. У колісниці, запряженій козлами, рудобородий бог часто прямує на схід, де б'ється з велетнями, боротьба з якими — запорука життя богів та людей. Ворог зла і несправедливості, Тор захищає від чар, хвороб, біди. В епоху вікінгів його вважали також богом родючості. У давній Ісландії про простодушного Тора складено багато побутових гумористичних оповідок.

Втіленням руйнівних сил, чвар у скандінавській міфології був Локі. Локі розумний, але злий жартівник. Він підступно занапастив світлого бога Бальдра, що стало передвістям загибелі богів.

З ім'ям Бальдра («Сни Бальдра») в ісландській міфології пов'язані добро, мудрість, краса. Це єдиний бог, про якого відоме тільки хороше. Одна з пісень розповідає, як Бальдру Доброму почали снитися «погані сни» («Сни Бальдра»), що провіщало йому загибель, його мати, богиня Фрігг, взяла клятву у вогню і води, заліза й інших металів, каміння, рослин, хвороб, тварин, птахів і змій, що вони не чинитимуть зла її синові. Повіривши в безпеку свого улюбленця, боги вирішили влаштувати забаву. Вони поставили Бальдра на полі тінга (де не можна було вбивати) й почали кидати в нього списи, каміння, стріли, рубати його мечем, але він залишався неушкодженим, і це розважало присутніх. Ці веселощі не сподобались Локі, і він вирішив на зло всім згубити Бальдра. В образі жінки з'явився він до Фрігг і вивідав, що всі речі дали «клятву», тільки пагінець омели (який видався богині надто молодим для клятви) тепер небезпечний для Бальдра. Локі знайшов омелу і вручив її сліпому Хьоду, братові Бальдра, запевнивши його, що той образить Бальдра, коли не кине у брата цей прут. Сліпий метнув пагінець, і Бальдр упав мертвим. Так скоїлося найбільше нещастя для богів і людей. Цей міф має сюжетну схожість з міфами багатьох народів про смерть та воскресіння божества, в яких відобразилось первісне уявлення про зміну пір року як про боротьбу світлих і темних сил.

Героїчні пісні[ред.ред. код]

Героїчні пісні «Старшої Едди» відтворюють давній ступінь розвитку епічної поезії. Більшість цих пісень виникло на матеріалі героїчних сюжетів, що склалися у континентальних германців (готів, франків, бургундців) ще в епоху великого переселення (про загибель Нібелунгів, сказання про Зігфріда та ін.). Ці пісні у свій час (певно в VI–VII ст.) проникли в Норвегію, а пізніше — в Ісландію, де зазнали місцевої поетичної обробки. У зміст старих переказів були введені нові персонажі, зроблені психологічні поглиблення. Імена набули скандінавського звучання: Зігфрід перетворився на Сігурда, Гунтер — на Гунара, Крімхільда — в Гудрун, Атілла — в Атлі та ін.

Героїчні пісні «Едди» виникали в різні часи. Декілька пісень можуть бути прикладами героїчної пісні ще часів великого переселення («Стара пісня про Сігурда», «Стара пісня про Атлі»). Поряд з ними існують нові, вже скандінавської форми пісні, але різного ступеня давності, й тому в них проявився різний світогляд. В найдавніших піснях відбито пережитки матріархату, коли кровні зв'язки панували над іншими зв'язками. Так, Гудрун («Друга пісня про Гудрун») вбиває своїх синів і чоловіка Атлі — це помста за вбивство чоловіком її братів. У німецькому ж варіанті цього сюжету («Пісня про Нібелунгів», 1200 p.), який остаточно оформився в умовах феодалізму, навпаки, Крімхільда (Гудрун) підступно вбиває своїх братів, помщаючись за смерть чоловіка.

У пізніших текстах Едди значимою стає тема кохання. Їй присвячений ісландський сюжет про зустріч Брюнхільди і Сігурда, про почуття, що спалахнуло між ними («Уривок із пісні Сігурда»). Цей ісландський варіант психологічно пояснює ненависть Брюнхільди до Сігурда і бажання йому смерті за те, що він, не бажаючи цього, зрадив її і одружився з Гудрун. Тоді як у німецькій «Пісні про Нібелунгів» не зовсім зрозуміло, чому так ображена Брюнхільда.

Характерно, що в еддичній поезії жінка виступає нарівні з чоловіком, не поступаючись йому ні в мужності, ні в рішучості. Саме її характер і вчинки найчастіше зумовлюють весь хід подій, особливо в здійсненні помсти, яка вважалась вищим обов'язком людини. Головна тема героїчних пісень — мужність людини перед обличчям невблаганної долі. Герой знає, що чекає його, але, не вагаючись, іде назустріч неминучості. За тогочасним уявленням, найвище благо — це слава про подвиги і честь, тільки вони залишаються у пам'яті людей.

Еддичний вірш, як і пам'ятки західногерманської поезії («Пісня про Гільдебранта» та «Беовульф»), заснований на алітерації. «Старша Едда» має народно-поетичну основу. В ній присутні елементи фольклорно-епічного стилю (постійні епітети, повтори, паралелізми; нерозчленованість епічного і ліричного начал). В «Едді» відбито свідомість людей ще докласового родового ладу; в ній панує вільнолюбний, героїчний дух епохи вікінгів. Пісні «Едди» мають величезне історико-культурне значення.

Перелік пісень «Старшої Едди»[ред.ред. код]

Пісні про богів

Віщування вьольви (Völuspá)
Мова Високого (Hávamál)
Мова Вафтрудніра (Vafþrúðnismál)
Мова Ґрімніра (Grímnismál)
 — Про синів конунґа Граудунґа (Frá sonum Hrauðungs konungs)
Подорож Скірніра (Skírnismál) або Мова Скірніра (För Skírnis)
Пісня про Гарбарда (Hárbarðsljóð)
Пісня про Гюміра (Hymiskviða)
Словесні чвари Локі (Lokasenna)
 — Про Еґіра та богів (Frá Ægi ok goðum)
 — Про Локі (Frá Loka)
Пісня про Трюма (Þrymskviða)
Мова Альвіса (Alvíssmál)

Пісні про героїв

Пісня про Вьолунда (Völundarkviða)
 — Про Вьолунда (Frá Völundi)
 — Про Вьолунда та Нідуда (Frá Völundi ok Níðaði)
Пісня про Гельґі, сина Гйорварда (Helgakviða Hjörvarðssonar með Hrímgerðarmálum)
 — Про Гйорварда та Сіґрлінн (Frá Hjörvarði ok Sigrlinn)
Мова Грімґерд (Hrímgerðarmál)
Перша Пісня про Гельґі, вбивцю Гундінґа (Helgakviða Hundingsbana in fyrri)
 — Пісня про Вьольсунґів (Völsungakviða)
Друга Пісня про Гельґі, вбивцю Гундінґа (Helgakviða Hundingsbana önnur (Völsungakviða in forna))
 — Про Вьольсунґів (Frá völsungum)
Про смерть Сінфйотлі (Frá dauða Sinfjötla)
Пророкування Ґріпіра (Grípisspá)
Мова Реґіна (Reginsmál)
Мова Фавніра (Fáfnismál)
 — Про смерть Фавніра (Frá dauða Fáfnis)
Мова Сіґрдріви (Sigrdrífumál)
Уривок пісні про Сіґурда (Sigurðarkviða in meiri (Brot af Sigurðarkviðu))
 — Про смерть Сіґурда (Frá dauða Sigurðar)
Перша пісня про Ґудрун (Guðrúnarkviða in fyrsta)
Коротка пісня про Сіґурда (Sigurðarkviða in skamma)
Подорож Брюнгільд до Гель (Helreið Brynhildar)
Друга пісня про Ґудрун (Guðrúnarkviða in forna)
 — Вбивство Ніфлунґів (Dráp Niflunga)
Третя пісня про Ґудрун (Guðrúnarkviða in þriðja)
Плач Оддрун (Oddrúnarkviða (Oddrúnargrátr))
Ґренландська пісня про Атлі (Atlakviða in grœnlenzka)
 — Смерть Атлі (Dauði Atla)
Ґренландська Мова Атлі (Atlamál in grœnlenzku)
Підбурювання Ґудрун (Guðrúnarhvöt)
 — Про Ґудрун (Frá Guðrúnu)
Мова Гамдіра (Hamðismál)

Еддичні пісні, які не зберіглися в головному рукописі

Сни Бальдра (Пісня про Веґтама) (Baldrs draumar (Vegtamskviða))
Пісня про Ріґа (Rígsþula)
Пісня про Гюндла (Hyndluljóð)
Коротке пророкування вьолви (Völuspá in skamma)
Пісня про Ґротті (Gróttasöngr)
Пісня валькірій (Darraðarljóð)
Пісня про Гльода (Hlöðskviða)
Заклинання Ґроа, яке вона, мертва, заспівала своєму синові
Мова Надрозумного (Мова Свіпдаґа ІІ) (Fjölsvinnsmál (Svipdagsmál II))
Попередня пісня, або Вороняча ворожнеча Одіна (Forspjallsljóð, eða Hrafnagaldr Óðins)
Пісня про Сонце (Sólarljóð)

Міфологічні пісні[ред.ред. код]

Віщування Вйольви[ред.ред. код]

Найвизначнішою пам'яткою язичницької міфології є пісня «Віщування Вйольви», тобто чаклунки, в якій втілена ідея боротьби між Добром і Злом та ідея спокутування зла. Розбуджена Одіном зі смертельного сну Вйольва розгортає грандіозну картину створення світу, його загибелі та відродження. Спочатку з безодні народився велетень Імір, потім з'явились боги. Вони вбили Іміра і з тіла його утворили світ: м'ясо стало землею, кров — морями і ріками, кістки — горами… Люди були створені з ясеня і верби. Самі боги трудились і забавлялись на зелених луках Ідавйолля. Але у світі поширюється зло, боги порушують свої клятви, вбивають світлого Бальдра. Це порушує мир серед богів і людей. На землі настають страшні часи:

В чварах кривавих брат губить брата;
Кровні родичі одне одного ріжуть;
Множиться зло, повен підлості світ,
Вік сокир, вік мечів, вік щитів розсічених,
Хуртовинний вік, вовчий вік — перед кончиною світу…

Починається всесвітня катастрофа. З ланцюга зривається вовк-чудовисько Фенрір, піднімається в океані світовий змій, на кораблі мерців припливає Локі; з ними повелитель вогню Суртр, підземний велетень Фенрір пожирає Одіна, Змій перемагає Тора. В полум'ї пожежі гине все живе. Проте в «Пісні» трагізм не доходить до почуття приреченості. Пророцтво Вйольви завершується прозрінням, що знову постане «з моря земля зелена», повернеться Бальдр, «заколосяться хліби без посіву». Світ знову здобуде життя, тепло, рух. Запанує мир, добро, щастя.

Більшість учених вважають, що «Віщування Вйольви» виникло в Ісландії в другій половині X ст. У пісні помітні різні нашарування. Міфологічні уявлення, що лежать в основі пісні, пов'язані з первісним, язичницьким мисленням, але систематизація їх відбулася пізніше і зазнала впливу християнства. Звідси ідея вини і спокутування, засудження жадоби золота, християнський погляд на жінку як на першопричину усіх бід.

Суворий драматизм, властивий більшості міфологічних пісень, пояснюють різні фактори. Дехто з дослідників причини його вбачає в географічному факторі — скандінавам століттями доводилося вести непримиренну боротьбу з північною природою. Переконливішою є думка, що скандинавська міфологія створювалася на вищому ступені розпаду родового ладу, це зумовило мотиви трагічного відчуття — руйнування, неминучості загибелі існуючого світопорядку. Беруть до уваги і те, що у скандинавській міфології богів і людей пов'язує спільна доля — вони смертні.

Словесні чвари Локі[ред.ред. код]

До найпізніших пісень міфологічної групи належить пісня «Словесні чвари Локі». Локі, з'явившись непрошеним на бенкет до морського велетня, зухвало ганьбить усіх присутніх, безжалісно нагадуючи богам про їхні гріхи й провини. Особливо дістається богиням: кожну з них Локі висміює за розпусту. Боги теж погрожують йому ганьбою, та Локі не боїться їхнього викриття і сам цинічно вихваляється своїми провинами. Ця пісня нагадує старовинний жанр народної поезії — лайливі, паплюжні пісні, які були в багатьох народів. Призначення їх — висміяти суперника чи ворога.

Слово про Вйолунда[ред.ред. код]

Однією з найстаріших пісень «Старшої Едди» є «Слово про Вйолунда». За змістом «Слово» споріднене з міфологічними і героїчними піснями, в ньому ніби переплелися дві сюжетні лінії. Початок пов'язаний з казкою про дівчат-лебідок, які завжди покидають тих, хто посягає на їх волю. Коваль-чарівник Вйолунд узяв за дружину лебідку-валькірію, але не зумів її втримати. Покинутий дружиною, він сумує і сподівається на її повернення. Далі розповідається, що конунг Нітуд разом зі своїми воїнами проник в дім коваля, забрав його бойовий меч і, зв'язавши сплячого господаря, полонив його. Бажаючи втримати у себе вмілого майстра, конунг наказав підрізати сухожилля на ногах у коваля і тримати його на безлюдному острові, де той куватиме для конунга дорогоцінні витвори. Та Вйолунд жорстоко відплатив конунгу. Він убив його синів і на саморобних крилах покинув острів. Волелюбний пафос пісні полягає у переконанні, що немає таких сил, які могли б несправедливо поневолити людину.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Anderson, Rasmus B. (1876). Norse Mythology: Myths of the Eddas. Chicago: S. C. Griggs and company; London: Trubner & co. Reprinted 2003, Honolulu: University Press of the Pacific. ISBN 1-4102-0528-2
  • Árni Björnsson (Ed.). (1975). Snorra-Edda. Reykjavík. Iðunn.
  • Ásgeir Blöndal Magnússson (1989). Íslensk orðsifjabók, Reykjavík.
  • Lindow, John (2001). Norse Mythology: A Guide to the Gods, Heroes, Rituals, and Beliefs. Oxford: Oxford University Press. ISBN 0-19-515382-0.
  • Orchard, Andy (1997). Cassell's Dictionary of Norse Myth and Legend. London: Cassell. ISBN 0-304-36385-5.
  • Ólafur Briem (Ed.). (1985). Eddukvæði. Reykjavík: Skálholt.
  • Tolkien, J. R. R. The Return of the Shadow, page 240. Ed. Christopher Tolkien. Boston: Houghton Mifflin, 1988.

Оригінальні тексти[ред.ред. код]

  • Neckel, Gustav (Ed.). (1983). Edda: Die Lieder des Codex Regius nebst verwandten Denkmälern I: Text. (Rev. Hans Kuhn, 5th edition). Heidelberg: Winter. (Електронна версія: David Stifter and Sigurdur H. Palsson (1994), Vienna, corrections by Fabrizio Ducci (2001), Titus version by Jost Gippert.)
  • Jón Helgason (Ed.). (1955). Eddadigte (3 vols.). Copenhagen: Munksgaard. (Codex Regius poems up to Sigrdrífumál.)
  • Finnur Jónsson (Ed.). (1932). De gamle Eddadigte. Copenhagen: Gads. (У форматі pdf: septentrionalia.org.)
  • Boer, R. C. (Ed.). (1922). Die Edda mit historisch-kritischem Commentar I: Einleitung und Text. (2 vols.) Haarlem: Willink & Zoon. (Текст з німецьким перекладом)
  • Heusler, Andreas & Ranisch, Wilhelm (Eds.) (1903). Eddica Minora. Dortmund.
  • Wimmer, E. A. & Finnur Jónsson (Eds.) (1891). Håndskriftet Nr 2365 4to gl. kgl. samling på det store Kgl. bibliothek i København (Codex regius af den ældre Edda) i fototypisk og diplomatisk gengievelse. (4 vols.) Copenhagen: Samfund til udgivelse at gammel nordisk litteratur. Видання Codex Regions, електронна версія: Dr. Samuel Sinner: Edda Mythic Poems — Codex Regius Facsimiles
  • Bugge, Sophus (Ed.). (1867). Sæmundar Edda. Christiania: P. T. Malling. (Available at Текст старонорвезькою.)
  • Munch, P.A. (Ed.). (1847). Den ældre Edda: Samling af norrøne oldkvad. Christiania [Oslo]: P.T. Malling. (Електронна версія: books.google.com.)

Коментарі[ред.ред. код]

  • La Farge, Beatrice & Tucker, John. (Eds.). (1992) Glossary to the Poetic Edda Based on Hans Kuhn's Kurzes Wörterbuch. Heidelberg. (Update and expansions of the glossary of the Neckel-Kuhn edition.)
  • Glendinning, Robert J. & Bessason, Haraldur. (1983). Edda: A Collection of Essays. Winnipeg, MB: University of Manitoba.

Посилання[ред.ред. код]