Стасюк Микола Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Перший Генеральний Секретаріат Центральної Ради. Микола Стасюк стоїть в центрі.

Мико́ла Микола́йович Стасю́к (дати народження та смерті невідомі) — український політичний, громадський і кооперативний діяч.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у сім'ї урядовця на Катеринославщині.

Від 1903 року навчався у Петербурзькому гірничому інституті.

Був членом Української студентської громади, входив до складу Інформаційного бюро і Головної студентської ради українських студентських організацій. Член Революційної української партії, згодом — Української партії соціалістів-революціонерів.

Під час революції 1905–1907 років — організатор селянських спілок на Катеринославщині, за що зазнав репресій з боку влади і перебував під наглядом поліції.

У 19081912 роках опублікував наукові праці з економіки України:

  • «Автономія і розвиток продукційних сил на Вкраїні» (1908),
  • «Економічні відносини України з Великоросією і Польщею» (1911),
  • «Еміграція та її значення в економічному житті України» (1912).

Був одним із засновників Української Центральної Ради. У квітні 1917 року на з'їзді діячів українського села обраний головою новоутвореної Української селянської спілки і делегований до складу Центральної Ради. На загальних зборах УЦР обраний до її виконавчого органу — Комітету Української Центральної Ради (пізніше Мала Рада).

15 (28) червня 1917 року Мала Рада на своєму засіданні ухвалив створення Генерального секретаріату і Стасюка призначено першим генеральним секретарем харчових справ.

Після гетьманського перевороту 29 квітня 1918 року повернувся до кооперативної праці.

За часів Директорії УНР — начальник постачання Армії УНР у Кам'янці-Подільському.

Деякий час жив у еміграції. 1920 року повернувся в Україну. Працював співробітником ВУАН з окремих доручень.

1931 року (за іншими даними, 1933 року) заарештований у справі т. зв. «Українського національного центру».

Є відомості, що перед Другою світовою війною жив у Маріуполі, працював сторожем у міському парку.

За німецької окупації був редактором «Маріюпільської газети».

Подальша доля невідома.

Література[ред.ред. код]

  • Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001.
  • Чабан Микола. Яка доля Миколи Стасюка // Старожитності. 1992. Ч. 14 (30). С. 5
  • Стахів Євґен. Крізь тюрми, підпілля й кордони: Повість мого життя. К.: Рада, 1995. С. 116