Статус міста

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Статус міста (міське право) — система законодавчих засад, завдяки яким населений пункт набуває певних прав, що виділяють його з низки сільських населених пунктів.

Історія[ред.ред. код]

Міста як важливі територіальні центри різного типу формувались з часів палеоліту (протоміста типу Костенок), а свій особливий статус по відношенню до сільських поселень доводили усім своїм існуванням, особливостями міського життя. Статус міст Єгипту й Шумеру, Китаю та Індії, Гелона в Скіфії та інших нерідко вівся від різноманітних божеств й правителів. Мали особливості статусного оформлення міста Стародавньої Греції та Риму, міста Північного Причорномор’я та Приазов’я.

У середньовіччя міські права дозволяли місту організовувати свою більш незалежну систему самоврядування. Статус міста населеному пункту міг надати монарх за які-небудь заслуги, або ж міщани викупали право йменуватись містом. Окрім благ, що приносив статус міста, з’являлись і додаткові обов’язки. Наприклад, у Кенігсберзі під час будівництва будинків власники мали враховувати ширину вулиці. Під час приймання будинку, чи будинків, вершник скакав по середині вулиці, тримаючи перпендикулярно її напрямку спис. Якщо спис одним з кінців чіпляв будь-який будинок, то його зносили. Це було пов’язано із великою вартістю на землю в межах міста. На певній території, оточеній, як правило, кріпосною стіною, необхідно було розмістити більшу кількість населення, ніж на такій самій території у сільських районах.

Надання статусу[ред.ред. код]

У більшості країн надання поселенню міського статусу закріплюється законодавчо, але в окремих державах це поняття не є юридичним, а лише історичним, традиційним, статистичним та інше.

Один з принципів надання населеному пункту статусу міста — чисельність населення. Згідно з рекомендаціями ООН, для можливості співставлення урбанізації країн та інших цілей, пропонується вважати містами всі поселення, що мають 20 тис. жителів й більше.

Міста України[ред.ред. код]

В Україні населений пункт може отримати статус міста лише за окремим законом вищого законодавчого органу держави — Верховної ради України, якщо у населеному пункті проживає не менше 10 тисяч жителів, при цьому «переважна більшість» населення має бути зайнята у галузях поза сільським господарством. Такі міста як Берестечко й Угнів — налічують менше 2 тисяч жителів, а міста Прип’ять та Чорнобиль не мають постійного населення.

Міста колишніх республік СРСР[ред.ред. код]

Мінімальний поріг населення для віднесення населеного пункту до категорії міст у колишніх республіках СРСР:

У законодавстві Литви нижній ліміт чисельності населення міст встановлено не було.

Категорії міст[ред.ред. код]

Міста з чисельністю населення понад 100 тисяч жителів іменуються «великими», понад 250 тисяч — «крупними», понад 500 тисяч — «найкрупнішими», понад 1 мільйон — «мільйонерами» або (рідше) «мільйонниками». Багатомільйонні міста (іноді й «міста—мільйонери») називають «мегаполісами».