Стебницький Петро Януарійович

Петро́ Януа́рійович Стебни́цький (25 листопада 1862- 4 березня 1923) — громадський і політичний діяч, письменник і публіцист, родом з Київщини — с. Гореничі Київського повіту.

Біографічні дані

По закінченні фізико-математичний факультет Київського університету (1886) працював у Петербурзі на різних урядових посадах (голова у Міністерстві Фінансів і у Торговельному телеграфному агентстві), писав на економічні теми у «Вестнике Финансов», «Торгово — Промышленной Газете», «Русском Экономическом Обозрении». Незабаром Стебницький став одним з керівних діячів, поруч із П. Саладиловим, української Громади в Петербурзі: організатор громади ТУП, секретар, згодом голова Благодійного товариства видання загальнокорисних і дешевих книг (співредактор його видання, зокрема повного «Кобзаря» Т. Шевченка), брав участь у виданні у Петербурзі «Украинского Вестника» (1906) та «Рідної справи — Думських Вістей» (1907), української енциклопедії «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (1914 — 15); співр. «КСт.», «Украинского Вестника», київ. «Ради», «ЛНВ», «Украинской Жизни» та ін.

По Лютневій революції 1917 гол. Української Національної Ради в Петрограді, член ЦК УПСФ, комісар у справах України при Тимчасовому Уряді (між Другим і Третім універсалами). Входив до складу УЦР. Після більшовицького перевороту переїхав до Києва, за гетьманату заступник голови української мирової делегації з Радянською Росією, сенатор адміністративного суду Держ. Сенату, міністр освіти у кабінеті Ф. Лизогуба (з 19. 10. 1918, як кандидат Українського Національного Союзу). Залишився під радянською окупацією; з 1919 керівник постійної Комісії біографічного словника при ВУАН. Помер і похований у Києві (на Щекавиці).

У жовтні 1921 брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви.

Крім ст. (переважно на культ. й актуальні теми), окремо появилися: «Під стелями Думи» (1907), «Українська справа» (1917), «Поміж двох революцій» (1918), «Борис Грінченко» (1920); оп. «Марійка» і поезії; літ. псевд.: П. Смуток, А. Ірпенський, Малороссиянин, Малорос, П. Хмара, П. С.-Т., С-ий. У сучасних сов. довідниках С. промовчують.

Помер від голоду.

Література

• П. Я. Стебницький 1862 — 1923, вид. Слово. К. 1926.
• Лотоцкий, А. И., Стебницкий, П. Я. Украинский вопрос // Петро Стебницький. Вибрані твори. — К.: Темпора, 2009. — С.287-414.
• Євген Чикаленко і Петро Стебницький. Листування. 1901–1922 роки / Упорядк.: Н. Миронець, І. Старовойтенко, О. Степченко. — К.: Темпора, 2007. — 628 с.
• Стебницький, П. Вибрані твори [Текст] / Петро Стебницький / Упорядк. та вступ. ст. І. Старовойтенко. — К.: Темпора, 2009. — 632 с.
• Єфремов, С. Лицар нездоланній / Сергій Єфремов // Петро Стебницькій. Вибрані твори. — К.: Темпора, 2009. — С.560-565.
• Іваницька, С. Г. «Український проект» в діяльності та оцінках П. Я. Стебницького (1905–1908 роки) // Іваницька С. Г. Українська ліберально-демократична партійна еліта: «колективний портрет» (кінець XIX — початок ХХ ст.). — Запоріжжя: Просвіта, 2011. — С.209-235.
• Иваницкая, С. Г. 1919 год и судьба Украины в интерпретации лидеров Украинской партии социалистов-федералистов (из публицистического наследия П. Я. Стебницкого) // Іваницька С. Г. Українська ліберально-демократична партійна еліта: «колективний портрет» (кінець XIX — початок ХХ ст.). — Запоріжжя: Просвіта, 2011. — С. 235–244.

• Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.