Стереодисплей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Стереодиспле́й - пристрій візуального відображення інформації (дисплей), що дозволяє створювати у глядача ілюзію наявності реального об'єму у демонстрованих об'єктів і ілюзію часткового або повного занурення в сцену, за рахунок стереоскопічного ефекту.

Стереоскопічні дисплеї діляться на два типи:

  • Автостереоскопічні дисплеї - дисплеї, що не потребують додаткових аксесуарів і здатні самостійно формувати стереоефект шляхом направлення потрібного пучка світла в потрібне око.
  • Дисплеї, що вимагають використання допоміжних пристроїв (окулярів) для створення зорового стереоефекту.

Автостереоскопічні дисплеї[ред.ред. код]

MIT розроблений новий тип стереоскопічного дисплея, який не потребує ніяких окулярів для перегляду. Досі всі подібні розробки мали велику кількість недоліків: жорстко обмежений діапазон відстаней, з яких чітко видно ефект стерео (3D) і обмежена кількість допустимих кутів перегляду, з яких картинка залишається цілісною, а не розповзається в різні боки.

В основі розробки - той же підхід, що використовувався при створенні дисплея ігрової консолі Nintendo 3DS. Одна з РК-панелей виконує функцію паралаксного бар'єру, в якій вертикально розташовані смуги рідких кристалів по черзі з високою частотою перекривають фонове підсвічування. На іншій панелі одночасно розташовуються обидва компоненти стереопари - дві картинки, що попіксельно перемежовуються і трохи різняться між собою.

Але для великих екранів ілюзія об'єму повинна зберігатися при зміні місця розташування глядача і при нахилах голови. Відповідно, чітко вертикальний параллаксний бар'єр тут не спрацює.

У MIT зробили так, щоб бар'єр адаптувався під зображення. У результаті замість одноманітних вертикальних смуг, що утворюють уніформний бар'єр, виходить динамічна решітка, що складається з багатьох тисяч щілин, форма якої повторює контури відображуваного на екрані об'єкта[1].

Tensor Display[ред.ред. код]

Частоту оновлень екрану вдалося збити до 360 Гц, додавши РК-панель, яка формує ще один бар'єр для світла, і розробивши складний алгоритм, який дозволяє скоротити обсяг візуальних даних, необхідний для відображення в кожен момент часу. Автори алгоритму виходили з того, що далеко не всі аспекти об'ємної сцени змінюються при зміні кута зору. Відповідно їх можна при розрахунках опускати. Виходячи з цих розрахунків і формується бар'єрна структура на третій РК- панелі. Дисплей в цілому отримав назву Tensor Display, і абсолютно невипадково: в основі ключового алгоритму - тензорна алгебра.

У результаті :

  • Ілюзія об'єму не порушується при нахилі голови і зміні положення ;
  • Зображення виходить чіткіше і яскравіше , ніж в середньому у інших паралаксних дисплеїв, при споживанні тієї ж кількості енергії, з іншого боку, зазначений алгоритм настільки вимогливий до обчислювальних потужностей, що особливої ​​економії і не виходить ;
  • Дисплей може безболісно перемикати між 3D-і звичайним 2D - режимами.

При цьому 360 Гц - це поки все одно занадто високо : нинішні серійні цифрові телевізори підтримують максимальну частоту оновлень - 240 Гц.

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]