Шабатура Стефанія Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стефанія Шабатура
Народження 5 листопада 1938(1938-11-05)
Іване-Золоте, Заліщицький район, Тернопільська область, СРСР
Смерть 17 грудня 2014(2014-12-17) (76 років)
  Львів, Україна
Поховання Личаківський цвинтар[1]
Країна  СРСР
 Україна
Діяльність художниця, візуальна мисткиня, дисидент
Мати Шабатура Ганна Михайлівна
Нагороди
Орден «За мужність» I ступеня Орден княгині Ольги II ступеня орден княгині Ольги III ступеня
CMNS: Шабатура Стефанія Михайлівна у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шабатура.
Надгробок Стефанії Шабатури на полі 67 Личаківського цвинтаря у Львові
Будинок у родинному селі Стефанії та Ганни Шабатур
Відкриття виставки «Світло Стефанії Шабатури» в Тернопільському історикоко-меморіальному музеї політичних в'язнів

Стефа́нія Миха́йлівна Шабату́ра (5 листопада 1938, Іване-Золоте, Заліщицький район, Тернопільська область — 17 грудня 2014, Львів) — українська мисткиня-килимарка, багаторічна політична арештантка радянських часів, член Української Гельсінської групи. Донька Ганни Шабатури.

Життєпис[ред. | ред. код]

Стефанія Шабатура народилася 5 листопада 1938 року в селі Іване-Золотому Тернопільської області[2]. Батько Стефанії Шабатури загинув на війні. Мати Анна — знана народна художниця та майстриня[3][4].

Закінчила Львівське художнє училище (1961) та Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1967).

Працювала художницею в текстильній промисловості. Проєктувала і ткала гобелени й брала участь у численних виставках, зокрема в Республіканській виставці-ярмарку 1971 в Києві. Про її творчість написано в 6 томі «Історії мистецтва України»[3].

Член Спілки художників України у 1969—1972 рр.[5].

Брала участь у роботі львівського Клубу творчої молоді «Пролісок» (КТМ), розповсюджувала самвидав[2]. У 1970 році разом із групою львівських письменників і художників виступила на захист Валентина Мороза і добивалася дозволу бути присутньою на його суді[3][6].

Була членом Української Гельсінської групи[7]. Співавтор листів і звернень до міжнародних і радянських організацій.

12 січня 1972 року КДБ заарештував С. Шабатуру за підозрою в «антирадянській діяльності» (разом з Іриною Калинець, Михайлом Осадчим, В'ячеславом Чорноволом).

5 березня 1972 року на засіданні правління Львівської організації Спілки художників України С. Шабатуру виключили зі СХУ[8].

Стефанія Шабатура та Володимир В'ятрович, вересень 2011 року.

Того ж року її засудили у Львові за «антирадянську агітацію і пропаганду» за статтею 62 частини 1 КК УРСР на 5 років таборів суворого режиму і 3 роки заслання[9]. Термін покарання відбувала в жіночому концтаборі ч. 3—4 (Мордовська АРСР), на засланні — у селі Макушино Курганської області.[10]

Брала активну участь у протестних акціях в'язнів.

КДБ знищив 70 екслібрисів і понад 150 рисунків Шабатури.

2 грудня 1979 року закінчився термін заслання Стефанії Шабатури і вона повернулася в Україну. Мешкала у Львові під адміністративним наглядом. У кінці 1980-х рр. була активісткою Львівських організацій «Меморіалу» та Народного Руху України, брала участь у боротьбі за відродження репресованої УГКЦ.

Протягом 1990—1995 рр. була депутатом першого демократичного скликання Львівської міської ради. Саме рада цього скликання 3 квітня 1990 року ухвалила рішення здійняти синьо-жовтий прапор на будівлі міської Ратуші[11]. Прапор урочисто підняли депутати Стефанія Шабатура, Зеновій Саляк та Євген Шморгун[2].

З 1991 року була головою Марійського товариства «Милосердя»[12].

Померла 17 грудня 2014 року в 76-річному віці у Львові, похована 19 грудня на полі 67 Личаківського цвинтаря.

Державні нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден «За мужність» I ст. (8 листопада 2006) — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод[13].
  • Орден княгині Ольги II ст. (23 червня 2009) — за вагомий особистий внесок у розвиток конституційних засад української державності, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм у захисті конституційних прав і свобод людини і громадянина[14]
  • Орден княгині Ольги III ст. (4 березня 1999) — за самовіддану працю, високу професійну майстерність, активну громадянську позицію[15]
Обкладинка альбому «Стефанія Шабатура: нескорений дух творчості» (Видавництво «Смолоскип», 2017)

Ушанування пам'яті[ред. | ред. код]

  • У 2016 році у видавництві «Смолоскип» вийшов альбом «Стефанія Шабатура: вибрана палітра кольорів з мозаїки життя і творчості» (упорядниця Соломія Дяків). ISBN 978-617-7173-44-0
  • У 2017 році у видавництві «Солоскип» вийшов альбому «Стефанія Шабатура: нескорений дух творчості» (упорядниця Соломія Дяків). ISBN 978-966-2164-90-9[16].
  • 5 листопада 2018 року на державному рівні в Україні відзначається пам'ятна дата — 80 років з дня народження Стефанії Шабатури (1938—2014), художниці, політв'язня радянського режиму, члена Української Гельсінської групи.[17] У рамках XV Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини DOСUDAYS UA в бібліотеці-музеї «Літературне Тернопілля» відбулася презентація альбому «Стефанія Шабатура: нескорений дух творчості» та книги «Стефанія Шабатура: вибрана палітра кольорів з мозаїки життя і творчості»(2018)[18][19][20].
  • На честь Стефанії Шабатури названа вулиця у Франківському районі міста Львова.
  • У 2021 році у видавництві «Смолоскип» вийшла книга «Стефанія Шабатура: життя, окрилене стремлінням духу. Спогади. Вибрані статті» (упорядниця Соломія Дяків).
  • У листопаді 2023 року в Заліщицькій міській бібліотеці відбулася конференція пам'яті «Гортаючи сторінки життя…» присвячена 85-річчю від дня народження Стефанії Шабатури.[21][22]
  • 27 лютого 2024 року в Тернопільському історико-меморіальному музеї політичних в'язнів відкрилася виставка «Світло Стефанії Шабатури» в межах мандрівного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA[23][24].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Загайська Р. Й. Вітер в долонях — Львів: 2017. — С. 45. — 416 с.
  2. ↑ а б в У Львові померла Стефанія Шабатура — мисткиня та громадська діячка [Архівовано 10 лютого 2015 у Wayback Machine.] // Історична правда. — 2014. — 18 грудня.
  3. ↑ а б в Ірина Рапп, Василь Овсієнко. Померла Стефанія Шабатура [Архівовано 2 січня 2015 у Wayback Machine.] // Права людини в Україні. — 2014. — 17 грудня.
  4. ↑ Шабатура Ганна. ФЕСТИВАЛЬ НАЇВНОГО МИСТЕЦТВА (укр.). Архів оригіналу за 13 вересня 2021. Процитовано 13 вересня 2021.
  5. ↑ Шабатура Стефанія Михайлівна [Архівовано 6 квітня 2015 у Wayback Machine.] // Національна Спілка Художників України.
  6. ↑ Любов Крупник. Львівська художниця Стефанія Шабатура — учасниця українського дисидентського руху 60-80-х років ХХ ст. [Архівовано 4 квітня 2015 у Wayback Machine.]
  7. ↑ Шабатура Стефанія Михайлівна [Архівовано 5 квітня 2015 у Wayback Machine.] // Дисидентський рух в Україні. — 2005. — 20 квітня.
  8. ↑ Богдан Сорока. Спогади [Архівовано 17 грудня 2014 у Wayback Machine.] // Збруч. — 2013. — 17 липня.
  9. ↑ Подарунок на день народження. Як виглядали доповідні КГБ 1970-их [Архівовано 1 грудня 2014 у Wayback Machine.] // Історична правда. — 2010. — 16 листопада.
  10. ↑ Володимир Мармус розповів про багаторічного політв'язня радянських часів. Чортків.Сity (укр.). Процитовано 11 грудня 2023.
  11. ↑ Над львівською Ратушею підняли національний прапор (ВІДЕО) — Високий Замок. wz.lviv.ua (uk-ua) . 3 квітня 2023. Процитовано 28 лютого 2024.
  12. ↑ Козирєва Т. У Львові відзначили ювілей талановитої художниці й однієї з організаторів дисидентського руху в Україні [Архівовано 5 квітня 2015 у Wayback Machine.] // День. — 2013. — 8 листопада.
  13. ↑ Указ Президента України від 8 листопада 2006 року № 937/2006 «Про відзначення державними нагородами України засновників та активістів Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод»
  14. ↑ Указ Президента України від 23 червня 2009 року № 475/2009 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України»
  15. ↑ Указ Президента України від 4 березня 1999 року № 231/99 «Про відзначення нагородами України з нагоди Міжнародного жіночого дня 8 березня»
  16. ↑ СТЕФАНІЯ ШАБАТУРА: НЕСКОРЕНИЙ ДУХ ТВОРЧОСТІ. Процитовано 19 серпня 2022 року.
  17. ↑ Постанова Верховної Ради України від 08.02.2018 р. № 2287-VIII «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2018 році». Архів оригіналу за 15 березня 2018. Процитовано 14 березня 2018.
  18. ↑ Editor, Svoboda. До 80-річчя від дня народження. Свобода. Нічого крім правди | Новини Тернополя | Новини тернопільщини (укр.). Архів оригіналу за 13 вересня 2021. Процитовано 13 вересня 2021.
  19. ↑ #khanasv (пʼятниця, 12 жовтня 2018 р.). Записки Ханаса: про спадок Стефанії Шабатури. Записки Ханаса. Архів оригіналу за 13 вересня 2021. Процитовано 13 вересня 2021.
  20. ↑ Стефанія Шабатура, родом з Тернопільщини, пережила радянські табори, але не зрадила Україні. TeNews (англ.). Архів оригіналу за 13 вересня 2021. Процитовано 13 вересня 2021.
  21. ↑ «Гортаючи сторінки життя…». ПОГЛЯД (укр.). 6 листопада 2023. Процитовано 11 грудня 2023.
  22. ↑ Сторінками життя Стефанії Шабатури - газета Сільський Господар. hospodar.ua (укр.). 2 грудня 2023. Процитовано 11 грудня 2023.
  23. ↑ Світло у підземеллі. ПОГЛЯД (укр.). 28 лютого 2024. Процитовано 28 лютого 2024.
  24. ↑ У підземеллі музею відкрили виставку, натхненну роботами художниці-десидентки - 20 хвилин. te.20minut.ua (укр.). Процитовано 28 лютого 2024.

Джерела і література[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Шабатура Стефанія Михайлівна
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
  • Рух опору в Україні: 1960—1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. — К. : Смолоскип, 2010. — С. 714—715; 2-ге вид., 2012. — С. 805—806.
  • Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення. — К. : УРП, 1996. — С. 26—27.
  • Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської групи / Редактор-упорядник Надія Світлична. — Нью-Йорк. 1980—1985 рр. — 1980: 2-19, 7-13, 10-30; 1981: 1, 2, 3, 5, 6, 8.
  • Стефанія Шабатура: вибрана палітра кольорів з мозаїки життя і творчості / Упорядник Соломія Дяків. — К. : Смолоскип, 2016.
  • Стефанія Шабатура: життя окрилене стремлінням духу // Спогади. Вибрані статті / Упор. Соломія Дяків. — Жовква : Місіонер, 2021. — 472 с.

Посилання[ред. | ред. код]

Зовнішні відеофайли
Володимир Мармус про Стефанію Шабатуру на YouTube // Володимир Ханас. — 2018. — 9 жовтня.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шабатура_Стефанія_Михайлівна&oldid=41873471