Стефан Урош V
| Стефан Урош V | |
|---|---|
 | |
| Народився |
1336[1] або 1337[1] невідомо |
| Помер |
4 грудня 1371[1] невідомо |
| Поховання | Церква Успіння Пресвятої Богородиці[d] і Монастир Язак |
| Країна |
 Сербське царство |
| Діяльність | правитель |
| Галузь | уряд[2] і політика[2] |
| Знання мов | сербська[3] |
| Посада | Цар сербів і греківd |
| Конфесія | Сербська православна церква |
| Рід | Неманичі |
| Батько | Стефан Душан[4] |
| Мати | Олена Болгарська |
| У шлюбі з | Анна Валахійськаd |
| Стефан Урош V серб. Стефан Урош V | ||
.jpg) | ||
| ||
|---|---|---|
| 1355 рік — 1371 рік | ||
| Попередник: | Стефан Урош IV Душан | |
| Спадкоємець: | Титул скасований | |
| Народження: |
1336 невідомо | |
| Смерть: |
1371 невідомо | |
| Поховання: | Монастир Нові-Язак , Сербія | |
| Країна: | Сербське царство | |
| Релігія: | Православ'я | |
| Рід: | Неманичі | |
| Батько: | Стефан Урош IV Душан | |
| Мати: | Олена Болгарська | |
| Шлюб: | Анна Валахійськаd | |
Стефан Урош V Ніякий (серб. Стефан Урош V Нејаки; 1336 — 1371) — син і спадкоємець короля Стефана Душана. Останній король Сербії (1355-1371) з династії Неманичів.
Життєпис[ред. | ред. код]
Був сином короля Стефана Душана та Олени Шишман.
У 1346–1355 був співволодарем свого батька Душана. У 1355, після його смерті, був коронований та став новим королем і імператором Сербії.
Проте він був недосвідченим юнаком, виявився нездатним стримувати руйнівні амбіції могутніх магнатів. Королівство перетворилося на конфедерацію дрібних володарів, які утвердилися у різних провінціях і правили на власний розсуд, не рахуючись з центральною владою царя. Дядько Уроша Сімеон отаборився в Епірі та Фессалії, Вукашин Мрнявчевич — у Македонії, Лазар Хребелянович — у Рудніку, рід Балша — у Зеті, а сам Стефан Урош V мав задовольнитися старою провінцією Рашкою.
Першою серйозною політичною проблемою Стефана Уроша V стали претензії на самостійність його дядька, Симеона Синіши, на володіння якого цар напав у 1356. Однак Симеон Сініша розбив війська Уроша, і він був змушений відмовитися від Фессалії й Епіра.
Сепаратизм місцевих правителів підтримала і мати короля, Олена Болгарська, яка фактично почала правити самостійно, спираючись на підтримку аристократа Йована Углеша. Її приклад наслідували й інші сербські вельможі — Дейянкович, Балшич, Нікола Алтоманович і Углеша, брат Вукашина Мрнявчевича, який у 1365 коронований співправителем царя, і до його нащадків переходив престол у разі бездітності Уроша.
До кінця свого царювання Стефан Урош контролював тільки територію між Шар-Планиною і Дунаєм.
Наприкінці 1360-х османська потуга зламала опір союзників Стефана Уроша — болгарських царів Івана Александра та Івана Шишмана. У 1371 Вукашин зазнав поразки від османів на чолі із Лалой Сахін-пашою при річці Мариці. Внаслідок чого більша частина Македонії, Фессалії, частина Албанії захоплені Османською імперією.
Помер 4 грудня 1371. З ним завершилася не лише династія Неманичів, а й історія Сербського царства. Помер бездітним незабаром після того, як сербські лицарі були розгромлені турками в битві на Мариці. Владу на півночі країни захопив Лазар Хребелянович, який, однак, не прийняв титул царя. Фактично Сербія перестала існувати як єдина держава. У 1377 Твртко I Боснійський (онук Стефана Драгутина по жіночій лінії) коронувався як цар Сербії, Боснії та приморських земель. Однак дійсною владою в Сербії він не володів.
Заснував монастир Матейча, канонізований Сербською православною церквою через 211 років після кончини. Його мощі знаходяться в монастирі Нові-Язак на гірській гряді Фрушка гора.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г http://genealogy.euweb.cz/balkan/balkan5.html
- ↑ а б Czech National Authority Database
- ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- ↑ Lundy D. R. The Peerage
Джерела[ред. | ред. код]
- John V.A. Fine, Jr., The Late Medieval Balkans, Ann Arbor, 1987.
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Стефан Урош V |
|
