Стефан (Яворський)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Стефан (Яворський)
Стефан (Яворський)
Митрополит Стефан (Яворський
7 квітня 1700 — 27 листопада 1722-й Митрополит Рязанський і Муромський
1700 — 1722
Церква: Російська православна церква
 
Народження: 1658
Яворів, Річь Посполита
Смерть: 27 листопада 1722(1722-11-27)
Москва
Прийняття чернецтва: 1689
Хіротонія: 1700
Симеон (Стефан) Яворський

Стефан Яворський (в миру Симеон Іванович Яворський; 1658, Яворів24 (за ін. даними — 27) листопада 1722, Москва) — богослов, філософ, письменник, поет, публіцист, проповідник, релігійний, політичний і культурний діяч, митрополит Рязанський і Муромський, президент Синоду Православної російської церкви, протектор Слов'яно-греко-латинської академії.

Біографія[ред.ред. код]


Кант «Мире лукавий»

Мире лукавий, скорбми ісполненний!
Коль ти нетвердий, коль несовершенний!
Коль суть не благі твої зді утіхи,
Коль суть плачевні радості і сміхи.


повна версія 

Коль неспокойні твої честь, богатство,
Вітр, дим, нічтоже, все непостоянство.
Цвіте тут в єдин час, в другий увядає,
Днесь на престолі - завтра низпадає.

Хде єсть гордяйся Давид вопіяше
Все мимо ідє, уже той не бяше.
Мниться нам сладкі твої зді забави,
Сластьми ізнуренні суть нашії нрави.

Похоті смислу зріти препятствують,
Горкоє сладко бити показують.
Високий сущий всяк в мирі гордиться,
Мнят же богаті што смерть їх боїться.

Што нам в богатстві аще смерть царствує,
Ін собирає, ін наслідствує.
Што нам за польза от честі биває
Єгда смерть ранги весьма презирає.

Єдина убо мисль вірним да буде,
Как Судія в той день страшний прибуде!
Спросят нас бідних там вскорі отвіта -
Почто теряли всує наші літа!

Стефан Яворський. «Мире лукавий»

Народився в місті Яворі (в дійсностіЯворів) в Галичині (нині — Львівська область), у небагатій шляхетській православній родині. У 1667, після Андрусівського миру батьки Яворського переселилися з Польщі у село Красилівку біля Ніжина.

Навчався у 1673—1684 роках у Києво-Могилянському колегіумі, у Йоасафа Кроковського і Варлаама Ясинського. Потім, прийнявши унію, продовжив освіту в Польщі, де вивчав філософію і богослов'я у Львові, Любліні, Познані та Вільно.

У 1689 році повернувся до Києва — і зрікся унії. Прийнявши чернецтво, призначений професором Києво-Могилянської колегії: викладав у колегії філософію, богослов'я, поетику і риторику. Виконував обов'язки префекта. У ці роки видав чотири віршованих панегірики, написаних у стилістиці українського бароко і присвячених гетьманові Івану Мазепі й архієпископові Варлааму Ясинському, благодійнику автора (1685—1689). У Києві Яворський почав проповідувати, написав підручник риторики.

У 1700 році приїхав до Москви, де у присутності Петра І вимовив проповідь на смерть воєначальника А. С. Шеїна. Несподівано для нього його поставлено митрополитом Рязанським і Муромським, а після смерті патріарха Адріана у році 1700місцеблюстителем патріаршого престолу (1701) і протектором Слов'яно-греко-латинської академії, яку став перетворювати у дусі «латинських навчань» за українським зразком.

Високий сан і пов'язані з ним різноманітні адміністративні обов'язки обтяжували митрополита, відволікали його від чисто літературних занять, — і він згодом намагався їх скласти з себе. Спочатку підтримуючи реформаторські починання Петра І, Яворський з часом став супротивником його церковної реформи, а в проповіді 1712 р. назвав царевича Олексія Петровича «єдиною надією» Росії, порівнявши його життя зі скитаннями Олексія, чоловіка Божого. Цар відразу заборонив Яворському публічну проповідь — проте зняв заборону через три роки. Заглибившися в учені праці, написав величезний трактат з догматичного богослов'я, антипротестантський за характером «Камінь віри» (1713—1715, вид 1728), але Петро І заборонив його видання, а митрополита поступово усував від ведення церковних справ: користуючись великим авторитетом, архієрей залишався главою московської церкви лише номінально, а реальна влада усе більш зосереджувалася в руках Феофана Прокоповича, попри те, що після утворення Синоду (1721) Яворський таки став його президентом.

Спадщина митрополита Яворського як оратора — величезна: становить понад 300 проповідей, виданих лише частково у XIX ст. Його ораторське мистецтво визнавали навіть супротивники: автор памфлету «Молоток на Камінь віри» писав, що митрополит міг змусити слухачів то плакати, то сміятися. Тяжко-вчений стиль його проповідей, усіяних вишуканими алегоріями і складними метафорами, вражав слухачів, однак по своїй темі його «слова» найчастіше були далекі від сучасності.

Поезія займає досить незначне місце в його спадщині: після панегіриків київського періоду він писав переважно в малих жанрах, рідко призначених для широкого розголосу, як «Стихи на измену Мазепы» (1709). Але в його ліричній творчості були чудові знахідки: дружня епітафія Дмитру Ростовському (1709) стала популярним духовним віршем («Взирай с прилежанием, смертный человече, како век твой проходит, а смерть недалече»), а його чудова елегія до бібліотеки, написана латинською, тільки в XVIII ст. чотири рази перекладено російською ("Книги, мною многажды носимы, грядите, свет очию моею, от мене идите")

Філософські погляди митрополита Яворського виявляють у ньому типового представника барокової схоластики, що характеризувала перший етап розвитку Києво-Могилянської школи. Його філософський курс є прикладом синтезування, в межах цього типу схоластики, комплексу філоських ідей, що становилили підґрунтя духовної спадщини домогилянської доби, з філософськими здобутками європейського Заходу. У ньому значне місце займала логіка як метод досліджування істини, викладено вчення про три логічні операції: поняття, судження й умовисновки.

Процес пізнавання істини Яворський поділяє на чуттєве й інтелектуальне. Визнаючи важливість і докладно розглядаючи чуттєве пізнавання, вищим і досконалішим уважає інтелектуальне, яке пов'язує з діяльністю раціональної душі, що, забезпечуючи вихід людського мислення на контакт з вищим буттям, уможливлює пізнавання істини. Самопізнавання розуміє не лише як самовдосконалювання (що характерно для мислителів домогилянського періоду), а й як вивчання анатомії, фізіології та психіки людини. У курсі натурофілософії він розглядає проблеми матерії і форми, простору, часу, руху. Не сприймаючи геліоцентричної системи Коперника, докладно викладає її у своєму філософському курсі. У розумінні історії дотримувався принципу провіденціалізму, вважаючи, що історичні події передвизначені Богом. Ґрунтуючись на українських духовних і політичних традиціях, митрополит Яворський виступав переконаним прихильником розмежування світської й духовної влади, обстоював автономію церкви, непорушність її переказу, традицій і обрядів.

Помер 24 листопада (за іншими даними 27-го) 1722 — у м. Москві. Похований в Архангельському соборі Рязані.

Праці[ред.ред. код]

  • Agonium philosophicum… — ІР НБУВ; Знаменія пришествія антихристова и кончины века. — М., 1703
  • Камѣнь веры. — M., 1728; Риторическая рука. — СПб. 1878
  • Проповеди. — М., 1804—1805. — Ч. 1-3
  • Русская силлабическая поэзия XVII—XVIII ст. — Л., 1970. — С. 255—264
  • Русская литература — век XVIII. Лирика.— М., 1990. — С. 38-40
  • Філософські твори: У 3 т. — К., 1992. — Т. 1
  • Творения преосвященного Стефана Яворского. — М., 1999

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Смирнов С. История Моск. славяно-греко-латинской академии. — M., 1855;
  • Терновский Ф. А. Митрополит Стефан Яворский (биогр. очерк) // ТКДА. — 1864. — №1;
  • Самарин Ю. Т. Стефан Яворский и Феофан Прокопович // Соч. — Т. 5. — М., 1880;
  • Тихонравов H. C. Московские вольнодумцы начала XVIII в. и Стєфан Явогхжий // Соч — М., 1898. — Т. 2;
  • Морев И. "Камень веры" митрополита Стефана Яворского, его место среди отечественных противосектантских соч. и характеристические особенности его догматических воззрений. — СПб., 1904;
  • Маслов С. И. Библиотека Стефана Яворського. — К., 1914;
  • Serech J. Stefan Javorski and the conflict of the ideologies in the age of Peter I // Slavonic and East Europ. rev. — 1951. — Vol. 30. — №74;
  • Морозов А. А. Метафора и аллегория у Стефана Яворского // Поэтика и стилистика русск. лит-ры. — Л., 1971;
  • Ничик В. М. Из истории отечественной философии конца XVII — нач. XVIII в. — К., 1978;
  • Захара И. С. Борьба идей в филос. мысли на Украине на рубеже XVII — XVIII вв. (Стефан Яворский). — К., 1982;
  • Захара І. С. Стефан Яворський. — Львів, 1991.
  • Brogi Bercoff G. Stefana Jaworskiego poezja polskojęzyczna // Contrubuti italiani al XII Congresso Internazionale degli Slavisti (Cracovia 26 Agosto – 3 Settembre 1998). — Napoli, 1998. – P. 347–371.
  • Brogi Bercoff G. Z zagadnień różnic kulturowych na ziemiach wschodniosłowiańskich na przykładzie trójjęzycznych dzieł Stefana Jaworskiego // Barok w Polsce i w Europie Środkowo-Wschodniej. Drogi przemian i osmozy kultur. — Warszawa, 2000. – S. 69–84.
  • Brogi Bercoff G. Mazepa, lo zar e il diavolo. Un inedito di Stefan Javorskij // Russica Romana. — 2000. – Vol. VII. – P. 167–188.
  • Vakulenko S. Semiotica del linguaggio nel corso di Logica (1691–93) di Stefan Javors'kyj // Nel mondo degli Slavi. Incontri e dialoghi tra culture: Studi in onore di Giovanna Brogi Bercoff. — Firenze, 2008. – Vol. II. – P. 627–635.

Література[ред.ред. код]

  • Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
  • Самарин Ю. Ф. Стефан Яворский и Феофан Прокопович // Соч. — М., 1880. — Т. 5
  • Маслов С. И. Библиотека Стефана Яворского. — Киев, 1914
  • Морозов А. А. Метафора и аллегория у Стефана Яворского // Поэтика и стилистика русской литературы.— Л., 1971. — С. 35-44
  • Лужный Р. Издания на польском языке в литературе эпохи Петра I XVIII век. — Л., 1974. — Сб. 9. — С. 304—312
  • Захара И. С. Борьба идей в философской мысли на Украине на рубеже XVII—XVIII вв. (Стефан Яворский). — Киев, 1982
  • Захара І.С. Стефан Яворський. — Львів, 1991.

Посилання[ред.ред. код]