Стеценко Кирило Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Стеценко Кирило Григорович
фотографія
Основна інформація
Дата народження 24 (12) травня 1882(1882-05-12)
Місце народження с. Квітки
Дата смерті 29 квітня 1922(1922-04-29) (39 років)
Місце смерті Київ
Роки активності 1882-1922
Національність українець
Професія композитор, диригент


Кири́ло Григо́рович Стеце́нко (*12 травня (24 травня за новим стилем) 1882, Квітки — †29 квітня 1922) — український композитор, хоровий диригент і музично-громадський діяч.

Дід скрипаля Кирила Вадимовича Стеценка.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у селі Квітки на Київщині в багатодітній родині маляра-самоука. Від батька майбутньому композитору передалися здібності художника, а від матері й сестер — любов до музики. Так народна пісня та малювання з дитинства увійшли в його життя, і до останніх днів він залишився вірним цьому вибору. З 1892 учився в малювальній школі М. Мурашка і Софійській духовній бурсі у Києві. З 1899 співав у хорі Миколи Лисенка, у якому пізніше був помічником диригента. 1903 закінчив Київську духовну семінарію і до 1907 навчався в Музично-драматичній школі Миколи Лисенка. 1907 заарештований за участь у громадській діяльності і висланий на Донеччину. З 1908 повернувся із заслання та навчав співу в Білій Церкві і Тиврові. 1911 висвятився на священика і одержав парафію на Поділлі. З 1917 працював у Києві в муз. відділі Міністерства Освіти; в червні 1919 урядом УНР призначений головноуповноваженим по організації народних хорів і капел. Організував Перший київський народний хор, дві мандрівні капели, на основі яких згодом виникла капела «Думка», з якою подорожував по Україні.

У жовтні 1921 брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви.

1921 знову на парафії в с. Веприку на Київщині, де й помер.

Творчість[ред.ред. код]

Поштовна марка України, 2007

Своєю творчістю й діяльністю Стеценко був продовжувачем національного напряму української музики, розпочатого Миколою Лисенком. Його мистецтво, звернене до простого народу, завжди було пов'язане зі словом: він віддавав перевагу хоровим, вокально-інструментальним, оперним жанрам, музиці до театральних вистав і обробкам народних пісень.

Все своє життя присвятив справі музичної освіти. Людина творчо обдарована, тонкого художнього світосприйняття, Кирило Стеценко посів особливе місце в історії української музики як композитор, який підсумував досягнення своїх попередників і відкрив нові шляхи розвитку музичного мистецтва України післяжовтневого періоду.

Своєрідна краса музичного вислову у поєднанні з прийомами і технікою, притаманними композиторам нової генерації ХХ ст., полягала у використанні народно-пісенних мотивів, які не цитатно зафіксовано, а оригінально-авторськи впліталися в канву його творів. У перших обробках народних пісень, виданих у репертуарній збірочці для сім'ї і школи «Луна» разом з високохудожніми обробками М. Лисенка, О. Кошиця і М. Леонтовича, вже відчутно окреслились особливості індивідуального стилю К. Стеценка.

Доробок композитора за різних періодів його життя поповнювався творами патріотично-піднесеного характеру з опорою на інтонації революційних пісень (хори «Заповіт» на слова Т. Шевченка, «Сон» на вірші П. Грабовського), він прагнув до відтворення у кантатах і хорових поемах важливих подій з народного життя (кантата «Єднаймося» на вірші І. Франка, поема «Рано-вранці новобранці» на вірші Т. Шевченка)

У його творчості важливе місце посідають солоспіви (понад 30) на слова Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Олександра Олеся та ін. Багатогранна хорова музика Стеценка: церковні твори (дві літургії, панахида), кантати, хори а капела та з фортепіанним супроводом, обробки українських народних пісень. Музика до п'єс («Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ'яненка, «Про що тирса шелестіла» Спиридона Черкасенка, «Бувальщина» А. Велисовського), опери (не закінчені «Полонянка», «Кармелюк»), драматична сцена «Іфіґенія в Тавриді» за драмою Лесі Українки, музика до поеми Т. Шевченка «Гайдамаки», дитячі опери («Івасик-Телесик», «Лисичка, котик і півник»). Стеценко — автор шкільних співаників.

Особливо ніжно краса його музики розкривається у поетичних і ліричних творах, пов'язаних з оспівуванням природи і змалюванням внутрішніх почуттів людини. К. Стеценко був майстром прозорих барв, світлого й легкого ніби «акварельного» звукопису (хори «Усе жило», «Веснонько-весно» та «То була тихая ніч» на текст Лесі Українки).

Високе суспільне визнання композитор здобув як автор церковної музики. Найвищими його досягненнями вважаються «Літургія Св. Іоана Золотоуста», «Всенощна» та «Панахида», присвячена пам'яті М. Лисенка. Кирило Стеценко пройшов шлях від учителя гімназії і регента хору духовної семінарії до священика. Але яку б посаду він не обіймав, завжди ніс до людей розуміння краси і добра — того, що дає справжнє мистецтво.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

На батьківщині композитора в селі Квітки та у селі Веприк, де він похований, діють меморіальні музеї (див. Меморіальний музей К. Г. Стеценка у Квітках). У Києві та Львові його іменем названо вулиці.

Література[ред.ред. код]

  • Пархоменко Л. О. Кирило Стеценко. 2011.

Використана література[ред.ред. код]

  • Універсальна енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько.-К.,2010.-С. 821.
  • Віктор Жадько. Український некрополь.-К.,2005.-С.301.
  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  • Козицький П. Кирило Стеценко (спроба критично-біографічної характеристики) у ж. Музика, ч. 2 — 5. К. 1923;
  • Грінченко М. Кирило Стеценко — композитор (критично-життєписний нарис). X. — К. 1930;
  • Пархоменко Л. О. Кирило Григорович Стеценко. К. 1963;
  • Лісецький С. Риси стилю творчості К. Стеценка. К. 1977;
  • Федотов Є. Кирило Григорович Стеценко-педагог. К. 1977.

Інтернет-посилання[ред.ред. код]