Стиль керівництва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Стиль керівн́ицтва — сукупність засобів впливу керівника на підлеглих, яка обумовлена специфікою завдань, поставлених перед підприємством, взаємовідносинами керівника з підлеглими, обсягом його посадових повноважень, особовими якостями всіх членів колективу.

Стильові шкали[ред.ред. код]

Успіх застосування того чи іншого стилю залежить від багатьох обставин:

  • змісту задачі і термінів її розв'язання;
  • особистості керівника;
  • особливостей колективу і виконавця;
  • специфіки «поточного моменту»;
  • інші фактори.

Під стилем розуміється манера поведінки керівника стосовно підлеглих, що дозволяє вплинути на них і змусити робити те, що в цей час потрібно. Існують дві основні стильові шкали:

  1. шкала влади, діапазон якої простирається від повної демократії до абсолютної автократії. Тут розглядається ставлення керівника до своїх підлеглих як до суб'єктів управління;
  2. шкала переваг, на якій відбивається ставлення керівника до підлеглих як до об'єктів управління.

Види[ред.ред. код]

По «шкалі влади» стилі керівництва підрозділяються на кілька видів, наприклад, на:

  • авторитарний (директивний)
  • демократичний (колегіальний)
  • ліберальний (поблажливий)

Їхні особливості відбиті в таблиці:

Таблиця Характеристика стилів керівництва[1]

Параметри взаємодії керівників з підлеглими
Стилі керівництва
авторитарний
демократичний
ліберальний
1. Прийоми ухвалення рішення Одноосібно вирішує питання Перед ухваленням рішення радиться з підлеглими Чекає указівок від керівництва чи рішення наради
2. Спосіб доведення рішення до виконавців Наказує, розпоряджається, командує Пропонує, просить Просить
3. Розподіл відповідальності Бере на себе чи перекладає на підлеглих Розподіляє відповідальність відповідно до переданих повноважень Знімає із себе усяку відповідальність
4. Відношення до ініціативи Придушує Заохочує, використовує в інтересах справи Віддає ініціативу в руки підлеглих
5. Відношення до підбора кадрів Боїться кваліфікованих працівників Підбирає грамотних працівників Підбором кадрів не займається
6. Відношення до недоліків власних знань Усе знає — усе вміє Постійно підвищує свою кваліфікацію, враховує критику Поповнює свої знання і заохочує цю рису у підлеглих
7. Стиль спілкування Тримає дистанцію, не товариський Дружньо налаштований, любить спілкування Боїться спілкування, спілкується з підлеглими тільки з їх ініціативи
8. Характер відносин з підлеглими Диктується настроєм Рівна манера поведінки, постійний самоконтроль М'який, покладливий
9. Відношення до дисципліни Прихильник формальної твердої дисципліни Прихильник розумної дисципліни, здійснює диференційований підхід до людей Вимагає формальної дисципліни
10. Відношення до морального впливу на підлеглих Вважає покарання основним методом стимулювання. Заохочує тільки по святах Використовує різні види стимулів, не завжди орієнтуючись на свята Діє приблизно так само, як і демократ

Крім розглянутих стилів керівництва в літературі пропонуються системи управління X, Y, Z:

  • Теорія X — авторитарний підхід до управління, тобто пряме регулювання і твердий контроль. Люди ледачі, мають потребу в примусі, контролі, керівництві, стимулюванні до сумлінної роботи, припускає страх покарання.[2]
  • Теорія Y — робітники — творці і їх потрібно наділяти повноваженнями. Це демократичний (партисипативний) підхід, що приводить до делегування повноважень, збагаченню змісту роботи, поліпшенню взаємин, визнанню того, що мотивація людей відбувається на основі складної сукупності психологічних потреб і чекань.[2]
  • Теорія Z — ця теорія розроблена на основі особливостей японського стилю управління, визначає ряд принципових положень: довгострокова, іноді довічна, система наймання на роботу, колективне прийняття рішень і колективна відповідальність, повільне просування по службі і неспеціалізованій кар'єрі (тобто ротація працівників через різні види робіт), неявний механізм контролю, усебічна турбота про персонал.[3]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Старобинський Е. Е. (1999) Як управляти персоналом, «Интел-Синтез», Москва.
  2. а б McGregor, D. (1960) The Human Side Of Enterprise, McGraw Hill Higher Education. ISBN 0070450927, ISBN 978-0070450929
  3. Ouchi W. (1981) Theory Z: how American business can meet the Japanese challenge, Addison-Wesley. ISBN 0201055244

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]