Стокгольмський синдром

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Стокгольмський синдром — дружба заручника з викрадачем — психологічний стан, котрий виникає при захопленні заручників, коли заручники починають симпатизувати викрадачам або навіть ототожнювати себе з ними.

Авторство терміну належить криміналісту Нільсу Біджероту (Nils Bejerot), що увів його під час аналізу ситуації із захопленням заручників, що була виникла в Стокгольмі у серпні 1973 року.

Деталі стану і його причини[ред.ред. код]

  • Заручники ототожнюють себе з захоплювачами у наслідок дії захисного психологічного механізму «не нашкодь своїм» — якщо загарбники «приймають», хоча б частково, заручника за свого, за умови якщо дії заручника сприйматимуться як спільні і позитивні, то йому не буде вчинено шкоди і навіть навпаки, його будуть захищати від штурмуючих.
  • Заручник розуміє, що при спробі штурму він може постраждати. Замість неприємної, але терпимої ситуації, що не передбачає безпосередньої шкоди, він може опинитись в більш напруженій ситуації, коли одна неправильна дія з чиєїсь сторони призведе до смерті або шкоди для здоров'я чи майна заручника. Заручник може постраждати не лише від захоплювача, що виконує погрозу, але й від куль штурмуючих або токсичної дії нейтралізуючого газу.
  • При тривалому перебуванні в полоні заручник спілкується з захоплювачем, пізнає його як людину, починає розуміти його. Заручник розуміє причини захоплення, розуміє чого саме захоплювач хоче досягти та в який спосіб; особливо це виявляється при захопленнях, що мають політичну причину — заручник дізнається про претензії захоплювача до влади, переймається ними і може дійти висновку, що позиція захоплювача — єдина вірна.
  • Заручник психологічно дистанціюється від ситуації; вважає, що з ним такого статись не могло. Він намагається забути про ситуацію, займаючись конкретною діяльністю.

Захоплення заручників в Стокгольмі в 1973 році[ред.ред. код]

23 серпня 1973 року о 10:15 Ян Ерік Улсон (Jan Erik Olsson), утікач з в'язниці, не особливо небезпечний злочинець, увійшов до будівлі банку «Sveriges Kreditbank», дістав автомат, зробив постріл у повітря та крикнув щось на кшталт «вечірка починається».

Він узяв у заручники чотирьох працівників банку — трьох жінок і чоловіка, імена заручників: Бірґіта Лундблад (Birgitta Lundblad), Крістін Енмарк (Kristin Enmark), Елізабет Олдґрен (Elisabet Oldgren) і Свен Сафстром (Sven Safstrom). За вимогою Улсона, поліція звільнила і доставила до банку його співкамерника — Кларка Улофсона (Clark Olofsson).

26 серпня поліцейські просвердлили отвір в стелі і сфотографували заручників і Улофсона, однак Улсон помітив наміри поліції і почав стріляти, обіцяючи всіх перебити у випадку газової атаки.

Однак, 28 серпня газова атака все ж відбулась. Через півгодини після її початку захоплювачі здались, а заручників вивели цілими та неушкодженими.

Колишні заручники заявили, що боялись не захоплювачів, які нічого поганого їм не зробили, а поліцію. За деякими даними, вони за свої гроші найняли адвокатів Улсону й Улофсону.

У ході судового дослідження Улофсону вдалось довести, що він не допомагав Улсону, а навпаки, намагався врятувати заручників. З нього зняли всі звинувачення та відпустили. На свободі він зустрівся з Крістін Енмарк і вони почали товаришувати родинами.

Улсон був засуджений до 10 років тюремного ув'язнення, протягом яких отримав багато схвальних листів від жінок.

Відомі випадки[ред.ред. код]

Патриція Герст[ред.ред. код]

Патриція Герст (Patricia Hearst) була захоплена 4 лютого 1974 року групою «Симбіонійська визвольна армія» (Symbionese Liberation Army — SLA). Викрадачі отримали від сім'ї Герст 6 млн доларів, але дівчину не звільнили. Згодом з'ясувалось, що вона вступила до лав SLA і взяла участь у груповому збройному нападі.

У вересні 1975 року вона була затримана разом з іншими солдатами SLA.

Елізабет Смарт[ред.ред. код]

Елізабет Смарт, 14-річна дівчинка, що була викрадена, «ідеологічно оброблена» і повторно викрадена психічно хворим чоловіком, що чіплявся до неї протягом 2002–2003 років; після першого суворого примусового ув'язнення, Елізабет провела кілька місяців мешкаючи разом зі своїм захоплювачем. Це, можливо, не є типовим випадком Стокгольмського синдрому оскільки вона стверджувала, що не любила свого викрадача і вимушена була мати з ним контакт лише під страхом.

Івон Рідлі[ред.ред. код]

Журналістка «Daily Express» Івон Рідлі була викрадена в Афганістані талібськими екстремістами у вересні 2001 року і утримувалась ними 11 днів. Протягом цього періоду вона обіцяла Імамові, що обернеться іслам, якщо їй дозволять повернутись до Лондона. Івона прийняла іслам влітку 2003 року і наразі дотримується суворих ісламських поглядів. Однак, вона заперечує припущення що прийняття нею ісламу є результатом Стокгольмського синдрому, стверджуючи: «Я була залякана своїми викрадачами. Мене ображали, я була побита і позбавлена їжі. Це тривало допоки я не зізналась, що цікавлюсь ісламом.»

Див. також[ред.ред. код]


захворювання Це незавершена стаття про хворобу, захворювання або розлад.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.