Страшний суд (Мікеланджело)
Координати: 41°54′10″ пн. ш. 12°27′15″ сх. д. / 41.90278° пн. ш. 12.45417° сх. д.
| італ. Giudizio Universale | |
|---|---|
.jpg) | |
| Творець: | Мікеланджело Буонарроті[1] |
| Час створення: | 1541[2][3][1] |
| Висота: | 1370 см |
| Ширина: | 1220 см |
| Матеріал: | фарба для фрескиd |
| Техніка: | техніка фрески |
| Жанр: | сакральне мистецтво |
| Зберігається: |
Сикстинська капела Ватикан[1] |
| Музей: | Музеї Ватикану і Сикстинська капела |
 «Страшний суд» у Вікісховищі | |
«Страшний суд» (італ. Giudizio Universale) — фреска італійського скульптора і художника Мікеланджело Буонарроті на вівтарній стіні Сікстинської капели (Ватикан), створена ним із 1537 по 1541 роки.
Історія створення[ред. | ред. код]
Початкове замовлення фрески із таким сюжетом належало папі Клименту VII. У вересні 1534 року Мікеланджело приїхав до Рима, щоб почати роботу над картоном фрески, але папа помер 25 вересня, і Мікеланджело полишив роботу над цим проєктом. Проте новий папа, Павло III (Алессандро Фарнезе), захотів втілити ідею свого попередника. 1 вересня 1535 року митця було призначено головним архітектором, скульптором та живописцем Ватикану[4], а вже у квітні-травні 1536 року він розпочав працювати над фрескою «Страшний суд».
Урочисте відкриття завершеної роботи відбулося 31 жовтня 1541 року.
Опис[ред. | ред. код]
Традиційно композиція Страшного суду складалася із декількох окремих частин, тоді як у Мікеланджело вона постає овальною водовертю голих м'язистих тіл. Джорджо Вазарі писав про Мікеланджело так:
|
Він обмежився тією галуззю, в якій перевершив усіх інших майстрів. Він показав шлях великого стилю в зображенні голого тіла, виявив, як він розуміється на труднощах малюнка, відкрив нарешті шлях для полегшення головної мети мистецтва — зображення тіла людського.[5] | 
|
Композиційно можна виділити три частини — верхню (люнети), центральну (Христос, Марія та святі) й нижня (воскресіння мертвих, вознесіння святих і падіння грішників).
На люнетах зображено ангелів, які летять із атрибутами Страстей Христових — стовп, хрест, терновий вінець тощо.
Фігура Христа, що нагадує Зевса, розташована вгорі центральної частини — його права рука піднята в жесті прокляття тим, хто розміщений зліва від нього. Стулені губи Христа викликають сумніви у тому, що він проклинає, а отже можливі й інші трактування цієї піднятої руки[6]. Марія тулиться до нього, загортається плащем. Навколо цих двох фігур є безліч інших постатей — святі, пророки, апостоли.
Нижня частина — по центру розміщені ангели із сурмами, книжками життя, які оголошують Страшний суд. Зліва внизу — воскресіння мертвих, вверху — вознесіння праведників. У верхній правій частині — сім смертних гріхів, які «з диявольськими обличчями тягнуть до пекла душі грішників»[7]. У самому низу розташоване пекло.
Твір наповнений рухом: скелети встають із землі, врятована душа піднімається вгору по гірлянді з троянд, чоловік, якого диявол тягне вниз, із жаху закриває обличчя руками.
«Страшний суд» став віддзеркаленням песимізму Мікеланджело. Одна деталь фрески свідчить про його похмурий настрій та його гіркий «підпис» — біля лівої ноги Христа є фігура Святого Варфоломея, що тримає у руках ножа та власну шкіру, яку з нього здерли живцем. Обличчя на знятій шкірі Святого Варфоломея — автопортрет художника[6]. Риси ж обличчя самого святого нагадують П'єтро Аретіно, який пристрасно нападав на Мікеланджело через те, що вважав непристойним його прочитання релігійного сюжету[а].
Цензура[ред. | ред. код]
На Тридентському соборі було засуджено оголеність фігур, зображення безбородого Христа та включення до композиції Харона. Даніеле да Вольтерра доручили домалювати шати на деяких постатях ще за життя Мікеланджело. Також він повністю перемалював фрагмент із святою Катериною та святим Власієм, поза яких вважалася дуже неоднозначною. Після нього фреску «одягали» також Джіроламо да Фано та П'єтро да Кортона[8]. Збереглася копія фрески Мікеланджело до змін, зроблена Марчелло Венусті 1549 року (Музей Каподімонте, Неаполь). Протягом 1990 —1994 років провели реставрацію та часткове відновлення первинного вигляду фрески[9].
Примітки[ред. | ред. код]
- а. ^ Йому ж належать слова, що «у Мікеланджело анатомія стає музикою»
Виноски[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Make Lists, Not War — 2013.
- ↑ http://mv.vatican.va/6_DE/pages/x-Schede/CSNs/CSNs_G_Giud.html
- ↑ http://mv.vatican.va/3_EN/pages/x-Schede/CSNs/CSNs_G_Giud.html
- ↑ Эрпель, 1990, с. 15.
- ↑ Вазарі, 1970, с. 357.
- ↑ а б John W. Dixon, Jr. The Terror of Salvation: The Last Judgment (англ.) . Архів оригіналу за 20 червня 2013. Процитовано 19 травня 2012.
- ↑ Вазарі, 1970, с. 359.
- ↑ Вазарі, 1970, с. 505.
- ↑ William D. Montalbano (9 квітня 1994). It's 'Judgment' Day for Unveiled Sistine Chapel: Vatican: The Pope praises the restored Michelangelo masterpiece. Gone is centuries of grime—and modesty (англ.) . The Los Angeles Times. Архів оригіналу за 20 червня 2013. Процитовано 19 травня 2012.
Література[ред. | ред. код]
- Брион Марсель. Микеланджело / Пер. с фр. Г. Г. Карпинского = фр. Michel-Ange. — М. : Молодая гвардия, 2002. — ISBN 5-235-02487-7.(рос.)
- Вазарі Д. Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів = італ. Le Vite de’piu eccelenti Pittori, Scultori e Architetti. — К. : Мистецтво, 1970. — С. 296 —429, 497 —507.
- Эрпель Фриц. Микельанджело / Пер. с нем. Сергея Данильченко. — Берлин : Хеншель, 1990. — 72 с. — ISBN 3-362-00044-4.(рос.)
- Либман М. Я. Микеланджело Буонарроти. — М. : Советский художник, 1964.(рос.)
- Микеланджело. Поэзия. Письма. Суждения современников / сост. В. Н. Гращенков. — М. : Искусство, 1983. — 451 с.(рос.)
- Стоун І. Муки и радости. Роман: Пер. с англ. Н. Банникова = англ. The Agony and the Ecstasy. — М. : Правда, 1991. — 768 с. — ISBN 5-253-00154-9.(рос.)
- Шульц К. Камінь і біль: роман / З чес. пер. Д. Андрухів. — К. : Юніверс, 2006. — 688 с. — ISBN 966-8118-23-5.
- Ascanio Condivi; Alice Sedgewick. The Life of Michelangelo (1553). — Pennsylvania State University Press, 1999. — 154 с. — ISBN 0-271-01853-4.(англ.)
- Herbert von Einem; Ronald Taylor. Michelangelo = нім. Michelangelo (1959). — London : Methuen&Co Ltd, 1973. — 329 с.(англ.)
- Howard Hibbard. Michelangelo. — New York : Harper & Row, Publishers, 1974. — 347 с. — ISBN 0-06-430056-0.(англ.)
- Monica Girardi. Michał Anioł. — Warszawa : Hański Publishing Services, 2006. — Vol. 25. — P. 16 —17. — (Klasycy sztuki) — ISBN 978-83-60529-24-9.(пол.)
- Pina Ragionieri, Gary M. Radke. Michelangelo Public and Private: Drawings for the Sistine Chapel and Other Treasures from the Casa Buonarroti. — Seattle Art Museum, 2009. — 117 с.(англ.)
- Eric Scigliano. Michelangelo's Mountain: The Quest For Perfection In The Marble Quarries Of Carrara. — Simon and Schuster, 2005. — 352 с.(англ.)
- John Addington Symonds. The Life of Michelangelo Buonarroti. — 1893. — 457 с.(англ.)
- William Wallace. The Treasures of Michelangelo. — Andre Deutsch, 2010. — ISBN 978-0-233-00253-8.(англ.)
Посилання[ред. | ред. код]
|
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Це незавершена стаття з мистецтва. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |