Структурна лінгвістика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мовознавство
Мови світу
Загальне мовознавство
Теоретична лінгвістика
Фонологія
Граматика
Морфологія
Синтаксис
Лексикологія
Семантика
Лексична семантика
Статистична семантика
Структурна семантика
Прототипна семантика
Прагматика
Когнітивна лінгвістика
Генеративна лінгвістика
Дескриптивна лінгвістика
Антропологічна лінгвістика
Порівняльна лінгвістика
Історична лінгвістика
Етимологія
Фонетика
Соціолінгвістика
Прикладна лінгвістика
Математична (комп'ютерна) лінгвістика
Засвоєння мови
Психолінгвістика
Стилістика
Приписова лінгвістика
Корпусна лінгвістика
Перекладознавство
Пов'язані статті
Історія лінгвістики
Список лінгвістів
Невирішені проблеми

Структу́рна лінгві́стика — мовознавча дисципліна, об'єктом якої є мова, а предметом — формальна будова і організація мови загалом, а також формальна будова її твірних елементів (у плані вираження та в плані змісту). Виникла і розвинулася у І половині 20 століття. В межах структурної лінгвістики мову визначають як комунікативну семіотичну систему, що має свою структуру, яка твориться відношеннями мовних одиниць. Засновником структурної лінгвістики прийнято вважати Фердинанда де Соссюра. Великий внесок в структурну лінгвістику зробив Андре Мартіне.

Історія[ред.ред. код]

Засади структурної поетики складалися у сфері лінгвістики на основі ідей Фердинанда де Сосюра, значний внесок у їх розробку і застосування зробили члени празького лінгвістичного гуртка (Роман Якобсон, Я. Мукаржовський та інші), які висунули тезу «бінарних опозицій» (подвійних протиставлень), що дають можливість точно осягнути функції елементів будь-якого висловлювання. Розглядаючи текст літературного твору крізь призму здобутків семіотики, прихильники структуралізму у літературознавстві прагнули наблизити літературознавство до точних наук, уникнути розпливчастості і суб'єктивізму, характерних для психологічної та культурно-історичної шкіл у літературознавстві.

Структуралізму у літературознавстві не був однорідним напрямом; конкурували між собою французька (Ц. Тодоров, Ролан Барт та інші) і англо-американська (Ч.-С. Пірс, Ч. Морріс) школи, виокремлювалися психоаналітична (Жак Лакан) і соціологічна (Л. Гольдман) тенденції. Структуралізм у літературознавстві активно практикувався літературознавцями Польщі, Чехії, Угорщини. В колишньому СРСР структуральні підходи до культури, зокрема до художньої літератури, здійснювали представники тартусько-московської семіотичної школи, що, незважаючи на несприятливі історичні умови, стали небуденним явищем у науці.

При різних модифікаціях та інтерпретаціях структуралізму у літературознавстві виявилися плідними спроби докладного аналізу внутритекстових відношень, бінарних опозицій на різних рівнях структури художнього твору, особливо в дослідженнях художнього мовлення, віршування, композиції, сюжету твору. Структуралізм у літературознавстві протистояв догматизмові і суб'єктивізму. Свідченням того, що він не міг стати універсальним методом дослідження художніх явищ, є його власна еволюція, поява вже на початку 70-х XX ст. так званого постструктуралізму, започаткованого працями Жака Дерріди та Юлії Кристевої у Франції, популярність культурної антропології, металінгвістики тощо.

Див. також[ред.ред. код]


Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.