Структурний функціоналізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Структу́рний функціоналі́зм або Структу́рно-функціона́льний ана́ліз - методологічний підхід у соціології та соціокультурній антропології, що складається у трактуванні суспільства як соціальної системи, що має свою структуру і механізми взаємодії структурних елементів, кожен з яких виконує власну функцію. Основоположниками структурного функціоналізму вважаються відомий американський соціолог Талкотт Парсонс, який у своїх дослідженнях спирався на класичні концепції Герберта Спенсера і Еміля Дюркгайма, а також британський соціальний антрополог польського походження Броніслав Малиновський. Базовою ідеєю структурного функціоналізму є ідея «соціального порядку», тобто іманентне прагнення будь-якої системи підтримати власну рівновагу, узгодити між собою різні її елементи, домогтися згоди між ними. Учень Парсонса - Роберт Мертон - вніс великий внесок у розвиток даного підходу та його адаптації до практики. Зокрема Мертон приділяв велику увагу проблемі дисфункцій[1].

Основні положення[ред.ред. код]

  1. Суспільство розглядається як система;
  2. Процеси системи розглядаються з точки зору взаємопов'язаності її частин;
  3. Подібно організму система вважається обмеженою (тобто в ній діють процеси, спрямовані на збереження цілісності її кордонів).

Мертон[ред.ред. код]

М. піддав структурний функціоналізм критиці зсередини , переглянувши (з позицій " організаційного скептицизму " ) його основні методологічні установки і теоретичні положення . З позицій соціології знання і науки М. висунув тезу про те , що будь-які загальні теорії є лише теоретико-методологічними орієнтаціями , тобто по суті філософськими концепціями , не призначеними для емпіричної роботи . Спроби побудови всеосяжної соціологічної теорії не мають під собою підстав . З іншого боку , залишається необхідність теоретичного орієнтування емпіричної практики . У цьому зв'язку М. запропонував в 1948 програму створення теорій середнього рівня ( рангу) . Вони , згідно М. , дозволяють в рамках структурно-функціонального аналізу ввести обмеження на організаційні побудови теорії і концептуалізувати дослідницьку практику. Звідси стратегія упорядкування понятійного апарату , який повинен дозволяти відокремлювати "істотні " соціальні явища від " несуттєвих " . " Організаційний скептицизм " дозволив М. розкрити і три неексплікованих ( а, відповідно , достатньо не обгрунтованих ) постулати структурного функціоналізму :

  1. постулат інтеграційної єдності соціальних систем : усі види соціальної діяльності та елементи культури стандартизуються і є функціонально навантаженими всередині соціального чи культурного цілого ( функція при цьому розглядається як внесок елемента в тотальність системи); М. зміщує акцент з тотальності на диференційованість систем , на аналіз різноманіття типів , форм , сфер і рівнів соціальної інтеграції , ступінь якої можна встановити тільки емпірично ,
  2. постулат функціональної універсальності соціальних питань ( всі соціальні та культурні елементи системи виконують експліковані функції через цілераціональні стратегії дій); М. поставив під сумнів як вираженість функцій , так і тотальність цілераціональної стратегії дії ,
  3. постулат неминучості функціональної проблематики в аналізі соціальної реальності (в силу того , що всі є частиною чого-небудь , що існують незамінні функції , що вимагають цілком конкретних форм і т.д.); М. висунув тезу про те , що реквізит функцій повинен встановлюватися емпірично в конкретних соціокультурних контекстах (звідси , зокрема , аналіз інверсій культурних зразків).

На підставі зробленого аналізу було зроблено висновок ( який іноді називають теоремою функціонального аналізу М. ) : точно так само , як одне і те ж явище може мати численні функції , одна і та ж функція може по різному виконуватися. Звідси завдання вже "структурного функціоналізму " на виділення в тотальністях суспільства:

  • соціальних форм ( систем та їх частин ),
  • типів впливу форм на рівень безпосереднього життя ;
  • процесів , що викликають до життя саме ці форми ,


а також методологічна установка на поділ причин і функцій[2].

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]