Стрілецька зброя

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Німецькі гвинтівки та пістолети часів Першої світової війни

Стріле́цька збро́я — ствольна зброя для стрільби кулями та іншими видами патронів, наймасовіша з усіх видів сучасної зброї. В залежності від джерела енергії для метання набою розрізняють вогнепальну, пневматичну, механічну та електричну стрілецьку зброю[1].

Снаряди для вогнестрільної зброї[ред.ред. код]

Снарядами вогнестрільної зброї зазвичай є металеві предмети.

В залежності від калібру зброї снаряди поділяються на:

  • каліберного типу — кулі;
  • підкаліберного типу — картеч, дріб.

За способом дії снаряди поділяються на:

  • оболонкові — ті, які мають мідну, мельхіорову, томпакову, чи біметалічну оболонку, яка містить в собі інші компоненти снаряду;
  • безоболонкові — з м'якого металу (свинець, свинцеві сплави, рідше олово, тощо)

За способом впливу на ціль снаряди поділяються на:

  • звичайні — утворюють при ударі рівний рановий канал (див. Вогнепальна рана);
  • експансивні — розкриваються, або руйнуються при ударі в перепону з метою максимальної передачі тканинам кінетичної енергії та досягнення максимального ефекту зупинки.
  • спеціальні — призначені для виконання спеціальних завдань: бронебійні, трасувальні, запальні, пристрілкові та їх комбінації;
  • травматичні — з малою проникною дією, не призначені для заподіяння смерті. Виготовляються з еластичних матеріалів з порівняно малою питомою вагою.

Конструкція[ред.ред. код]

Основними конструктивними елементами вогнепальної зброї є ствол (дуло), замикаючий пристрій та пристрій для загоряння.

Ствол призначений для надання кулі напрямленого руху. Внутрішня частина ствола називаєтья каналом стволу. Торець стволу, найближчий до патронника, називається казенним зрізом, протилежний торець — дульним зрізом. По пристрою каналу стволи поділяються гладкоствольні та нарізні.

Канал стволу нарізної зброї має, як правило, три основних частини: патронник, кульовий вхід, нарізну частину.

Патронник призначений для розміщення та фіксації патрону. Його форма та розміри визначаються формою та розмірами гільзи патрону. В більшості випадків форма патронника являє собою три-чотири з'єднаних конуси: в патронниках під гвинтовий та проміжний патрон — чотири конуси, а під патрон з циліндричною гільзою — один.

Перші зразки стрілецької зброї з'явилися у XIV ст. Основні етапи подальшого розвитку: розробка та розповсюдження ґнотового (XV ст) та кременевого (кінець XV ст) замку, паперового набою (середина XVI ст) багнету (XVII ст) ударної сполуки та капсульного замку (початок XIX ст) нарізної зброї (середина XIX ст) унітарного набою з металевою гільзою та казнозарядної зброї (друга половина XIX ст) магазинної зброї (кінець XIX ст).

Подальше вдосконалення стрілецької зброї пішло шляхом створення автоматичної зброї (кінець XIX — початок XX стт). Така зброя почала розповсюджуватися вже під час Першої світової війни та стала основною стрілецькою зброєю Другої світової війни.

Див. також[ред.ред. код]


Примітки[ред.ред. код]

  1. Советская военная энциклопедия. — Т. 7 С. 569—570.(рос.)