Стіліхон

Стіліхон (з правої сторони) та його дружина Серена та син Євхерій.

Флавій Стіліхон (Stilicho, *бл. 358 — †23 серпня 408) - римський полководець вандальского (по батькові) походження, фактичний правитель Західної Римської імперії при імператорі Гонорії, консул у 400 та 405 роках.

Походження та військова кар'єра

Його батько був кавалерійським офіцером на службі в імператора Валента. Стіліхон рано присвятив себе військовій професії, відзначився в кількох битвах, придбав повагу у війська. Імператор Феодосій Великий послав його укласти мирний договір з Персією. Виконавши покладене доручення з честю, Стіліхон повернувся до Константинополя, і Феодосій віддав йому руку Серени, своєї улюбленої племінниці. Ставши начальником кавалерії, Стилихон незабаром піднявся і до звання головнокомандуючого всіма військами імперії (magister militum).

Захист імперії

Феодосій, помираючи, доручив Стіліхоном турботу про свого молодшого сина Гонорія, і у 395 році Стіліхон став фактичним правителем Західної Римської імперії, що дісталася Гонорію в результаті поділу, але заявив претензії на управління східною частиною держави, призначеної Феодосієм своєму старшому синові, Аркадію. Суперником його на Сході став Руфін, що правив східною імперією. Після смерті Руфіна, Стіліхон сподівався захопити в свої руки Схід, але зустрів опір фаворитів Аркадія. Євтропій, який зайняв місце Руфіна, оголосив Стіліхона ворогом держави (397 рік), маєтки його були конфісковані, проти нього посилалися вбивці. Тим не менш, Стіліхон все ще намагався попередити міжусобну війну. Він здійснив похід в Африку і скинув її бунтівного коміта Гільдона (398 рік). У тому ж році його вплив на Заході був зміцнений шлюбом імператора Гонорія з Марією, дочкою Стіліхона.

Коли вестготи під проводом Аларіха розоряли Пелопоннес (396 рік), Стіліхон прибув до Греції через Коринфску затоку, мав з готами кілька битв в горах Аркадії і ледь не змусив Аларіха здатися, проте все ж таки за наказом імператора дав готам відступити. З 401 року розпочинається низка вторгнень вестготів до Італії. Коли Аларіх в листопаді цього року рушив на захід, Стіліхон врятував Рим, зміцнивши стіни міста, викликавши легіони з Британії і Рейнську армію, після чого сам відправився в Рецію і Норик, де набирав серед варварів легіони, залишивши Гонорія в Медіолані (сучасний Мілан) . Аларіх підійшов до Медіолану, але зреагував Стіліхон та мав з ним битву при Полленції (6 квітня 402 року) в день Великодня. Християнські письменники повідомляють, що Стіліхон скористався святом для нападу на християн-готів. Потім вестготи зазнали нищівної поразки при Вероні у 403 році і були відкинуті, а Італію — звільнено. Стіліхон з імператором урочисто вступили в Рим. У 405 році Стіліхон переміг іншого загарбника, Радагайса. Під Флоренцією полководець розбив армію Радагайса, а його самого захопив у полон і стратив.

Звинувачення та страта

Коли після смерті Аркадія на престол вступив Феодосій II (408 рік), Стіліхон сподівався захопити управління Східною імперією і уклав з Аларіхом договір, бажаючи зробити його союзником Італії. Зрештою, цей союз знищив і Стіліхона і Рим. На чолі придворної інтриги, що прикривалася патріотичним обуренням, встав Олімпій. Стіліхона звинуватили у дружбі з Аларіхом і бажанні звести на престол свого сина, Євхерія. Він утікає в Равенну однак там його зловив Геракліан та стратив 23 серпня 408 року.

Стіліхон — вельми суперечлива фігура в римській історії. Найчастіше, при його описі вдаються в крайності, зображуючи його або доблесним захисником Риму, або спритним інтриганом і узурпатором. У 405 році за вказівкою Стіліхона були спалені Сівілліні книги.

Посилання

• Біографія Флавія Стіліхона на Dictionaire Biogaphique (фр.)
• The Throne of the Caesars: Alaric and Stilicho (англ.)