Сублімація (психологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Сублімація — психоаналітичний термін, що позначає один із психологічних захисних механізмів дорослої людини. Сублімація в психології — психічний процес перетворення і перенаправлення енергії на соціальну роботу і культурну творчість. Поняття було введене З. Фрейдом в 1900 році; у розробленій ним концепції психоаналізу розглядається як один з видів трансформації потягу (лібідо), протилежний витісненню. У соціальній психології сублімація пов'язується з процесами соціалізації. Проблемам сублімації приділяється значна увага в психології творчості, дитячій психології, психології спорту та ін.[1]

При сублімації соціально неприйнятні імпульси або ідеалізації свідомо перетворюються на соціально прийнятні дії чи поведінку, приводячи до довгострокової конверсії психічної енергії вхідного імпульсу. Зигмунд Фрейд вважав, що сублімація є ознакою зрілості (та цивілізованості), що дозволяє людям нормально функціонувати в культурно прийнятний спосіб. Він визначав сублімацію як процес перенаправлення сексуальних інстинктів в акти більш високої соціальної цінності, які є «особливою прикметою культурного розвитку; це те, що дає можливість вищим формам психічної діяльності, таким як наукова, художня або ідеологічна, грати таку важливу роль у цивілізованому житті».[2]

Походження поняття[ред.ред. код]

Першим мислитeлем, який застосував термін «сублімація» у суто психологічному аспекті, був Зигмунд Фрейд. Він описував цей процес наступним чином:

«Не існує, строго кажучи, ані безкорисливої поведінки, ані цілком безкорисливої точки зору. Обидві є тільки сублімаціями, в яких базова стихія здається майже випаруваною, виказуючи свою присутність тільки найпильнішому спостерігачеві. Все, що нам потрібно, і що могло б бути дано нам на сучасному рівні розвитку науки, є хімією моральних, релігійних, естетичних уявлень і почуттів, а також тих емоцій, які ми відчуваємо у великих і малих справах суспільства і цивілізації, і до яких ми чутливі навіть на самоті. Але що коли ця сама хімія встановить як факт, що навіть у своїй власній сфері найбільш великі результати були досягнуті за рахунок найбільш низинних і зневажаних мотивів? Чи багатьом би забажалося продовжувати такі дослідження? Людство не дуже полюбляє підіймати питання свого власного походження, свого коріння: треба мати майже надлюдську природу, щоб слідувати протилежним курсом».

Психоаналітична теорія[ред.ред. код]

У психоаналітичній теорії Фрейда еротичній енергії дозволяється тільки обмежена кількість експресії внаслідок заборон з боку людського суспільства та цивілізації. Тому їй потрібні інші виходи, особливо якщо людина має залишатися психологічно збалансованою.

Сублімація (нім. Sublimierung) є процесом трансформації лібідо в «суспільно корисні» досягнення, у тому числі художні, культурні та інтелектуальні прагнення. Фрейд вважав цю психічну операцію досить корисною порівняно з іншими ним виявленими, такими як репресія, заміщення, заперечення, реактивна формація, інтелектуалізація або проекція. У своїй праці «Еґо та механізми захисту» (1936) його дочка Анна класифікує сублімацію як один з найголовніших «захисних механізмів» психіки.[3]

Фрейд дійшов до ідеї сублімації, читаючи «З подорожі до Гарца» Генріха Гейне. Це історія про чоловіка на ім'я Йоганн Фрідріх Диффенбах, який у дитинстві відрізав собакам хвости, а коли подорослішав, то став хірургом. Фрейд прийшов до висновку, що сублімацію можна спостерігати як своєрідні дії, виконувані людиною багато разів за життя, які спершу здаються садистськими, але згодом трансформуються у діяльність, що йде на користь людству.

Міжособистісний психоаналіз[ред.ред. код]

Гаррі Стек Салліван, піонер міжособистісного психоаналізу, визначає сублімацію як непомітну підміну бажання безпосереднього задоволення частковим задоволенням від соціального схвалення, бо перше наразі суперечить власним ідеалам або засуджується соціальною цензурою чи окремими впливовими особами. Ця заміна може бути не зовсім тим, чого ми бажаємо, але це єдиний шлях, завдяки якому ми можемо отримати хоча б частину нашої задоволеності і одночасно відчувати себе в безпеці. Салліван документально підтвердив, що у всіх випадках сублімовані прагнення набагато складніші, ніж бажання безпосереднього задоволення, які їх викликають. Вони не призводять до ніяких розладів свідомості, ані до сумнівів, чому саме сублімації повинні бути реалізовані, чи будь-яких розрахунків щодо порівняння витрат, пов'язаних з безпосереднім задоволенням первинного бажання. У випадках вдалої сублімації Салліван спостерігав надзвичайно ефективну обробку конфлікту між необхідністю задоволення і потребою в безпеці, без будь-якого хвилювання свідомості.

Сексуальна сублімація[ред.ред. код]

Сексуальна сублімація, також відома як сексуальна трансмутація, є спроба (особливо у деяких релігійних традиціях) перевтілити сексуальні імпульси або «сексуальну енергію» у енергію творчу. В цьому контексті, сублімація є трансфером сексуальної енергії, або лібідо, на фізичний акт чи на іншу емоцію, щоб уникнути боротьби з сексуальним бажанням, яке суперечить власним переконанням індивіда або сповіданим релігійним переконанням. Вона заснована на ідеї, що «сексуальна енергія» може бути використана для створення духовного феномену, який в свою чергу може створити більш чуттєві твори, ніж «сира» неприборкана сексуальність.[4] Класичним прикладом в західних релігіях є церковний целібат (безшлюбність).

У головній книзі хасидів Танія, єврейська хасидська містика розглядає сублімацію тваринної душі як найважливіше завдання в житті, в якому центральною метою виступає перетворення анімалістичної та приземленої тяги до фізичних задоволень у святі прагнення до поєднання з Богом.

Різні школи описують сексуальні потреби взагалі як носіїв духовної сутності, і надають їм різноманітні імена життєвої енергії, життєдайного повітря (прана), духовної енергії, оджаса, Шакті, туммо, або кундаліні. Також вважається, що переживання сексуальної сублімації може сприяти містичному пробудженню індивідуума.

Сублімація за Юнгом[ред.ред. код]

Карл Юнг — один із основоположників психологічної сублімації

Карл Юнг вважав сублімацію за своєю природою містичною, і таким чином принципово розходився з точкою зору Фрейда відносно цієї концепції. Для Фрейда, сублімація допомагає пояснити пластичність статевих інстинктів (і їх конвертованість у несексуальні мотивації). Ця концепція також підкріплювала його психоаналітичні теорії, які зображували психіку людини в полоні конфліктуючих суперечливих імпульсів (наприклад, Супер-Еґо та Ід). Юнг критикував Фрейда за нехтування алхімічним походженням поняття сублімації, і за спроби видати цю концепцію за науково обґрунтовану:

Сублімація є частиною процесу королівського мистецтва виготовлення золота. Про це Фрейд нічого не знає, а ще гірше — барикадує всі шляхи, які можуть прояснити справжнє значення поняття сублімації. Тому що насправді воно якраз прямо протилежне тому, що розуміє під сублімацією Фрейд. Це ніяк не є навмисне та примусове спрямування інстинкту у прикладні області застосування, а алхімічне перетворення, для якого потрібний вогонь та Первісна Матерія. Sublimatio — це велика таємниця. Фрейд привласнив цю концепцію і узурпував її для сфери волі і буржуазного раціоналістичного етосу.[5]

Ця критика зустрічається як у його приватній кореспонденції (як у прикладі вище), так і в окремих роботах з психоаналізу:

Фрейд винайшов ідею сублімації, щоб врятувати нас від уявних кігтів несвідомого. Але те, що реально, що насправді існує, не може бути алхімічно сублімованим, і якщо щось і здається сублімованим, воно ніколи не було тим, що йому приписують фальшиві інтерпретації.[6]

Сублімація за Лаканом[ред.ред. код]

Жак Лакан — основоположник концепції Das Ding

Das Ding[ред.ред. код]

Експозиція сублімації від Лакана подається у формі дискусії про взаємозв'язок психоаналізу та етики в сьомій книзі його семінарів.[7] Визначення Лаканіанської сублімації робиться з використанням концепції Das Ding (яку пізніше в своїй кар'єрі Лакан називав le petit objet a). Німецькою Das Ding означає «та сама річ», хоча Лакан розуміє її, в абстрактному змісті, як одну з визначальних характеристик людського існування. У широкому сенсі це вакуум, порожнеча, яку відчуває людина, і яку вона прагне заповнити людськими відносинами, об'єктами та відчуттями, але насправді вони не що інше як наповнення прогалини у її психічних потребах. З цієї причини Лакан також вважає, що Das Ding є не-річ або вакуоль.[8] Відносин, на які людина спирається для подолання порожнечі Das Ding, завжди недостатньо для повного задоволення людини. Лакан вважає Das Ding перманентно втраченим об'єктом, який людина довічно розшукує. Тимчасово людина буде ошукана власною психікою, вважаючи, що вона знайшла той самий об'єкт, ту саму людину або ту саму обставину життя, на яку можна покластися, щоб задовольнити свої потреби стабільно і надовго, коли насправді «та сама річ є втрачена по своїй самій суті. Вона ніколи не буде знайдена знову. Завжди є щось, але людина чекає на щось краще або гірше, але щось таке чого насправді хочеться»[9], і тоді « [Das Ding] знаходиться, але це саме щось втрачається. Людина знаходить не річ, а тільки її приємні асоціації.»[10] Людське життя розгортається як серія відлучень в пошуках втраченого об'єкта або абсолюта особистості Іншого: «Принцип задоволення регулює процес пошуку об'єкта і відволікає сторонніми шляхами, завжди втримуючи Das Ding на відстані».[11]

Лаканіанська сублімація[ред.ред. код]

Лаканіанська сублімація у значній мірі формується навколо поняття Das Ding. Загальна формула сублімації за Лаканом полягає у тому, що «вона підносить об'єкт […] до ступеню досконалості Тієї Самої Речі».[12] Лакан розглядає такі об'єкти (естетичні, релігійні, філософські) як позначки, що символізують та заміщують собою Das Ding, і зазначає, що «функція принципу задоволення є, по суті, у тому, щоб вести від одного предмета до іншого, генеруючи стільки позначок, скільки необхідно для зниження рівня напруги психічного аппарату, наскільки можливо».[13] Крім того, сама людина є «майстром своєї системи підтримки»[14], інакше кажучи, вона сама собі створює або знаходить позначки, що вводять її в оману віри, що вона начебто подолала порожнечу Das Ding.

Лакан також вважає сублімацію процесом створення ex nihilo[15] (створення з нічого), в результаті якого об'єкт, людина або штучний виріб визначається по відношенню до порожнечі Das Ding. Як яскравий приклад, Лакан наводить куртуазну любов трубадурів чи менестрелів[16], які присвячують свої поетичні вірші об'єкту любові, який не тільки недосяжний (і, отже, сприймається як дещо втрачене або відсутнє), але існування якого і його бажаність обертається також навколо дірки (вагіни).[17] Для Лакана така куртуазна любов є власне «парадигмою сублімації».[18] Він також стверджує, що слово «трубадур» етимологічно пов'язане з провансальським дієсловом trobar (французькою trouver) — 'знайти'.[19] Якщо повернутися до визначення Das Ding, то можна побачити, що тільки від очікувань самого суб'єкта залежить, чи знайде він знову втрачений об'єкт, помилково вважаючи, що він буде продовжувати задовольняти його (чи її).

Посилання[ред.ред. код]

  • Большая советская энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия. 1969–1978.
  • Sigmund Freud, ‘Civilisation and Its Discontents’ (1930) in The Standard Edition Of The Complete Psychological Works of Sigmund Freud — The Future of an Illusion, Civilization and its Discontents, and Other Works, trans. by James Strachey (Hogarth Press; London, 1961), vol. XXI, 79-80
  • Anna Freud, The Ego and the Mechanisms of Defence (Karnac Books, 2011), p. 44
  • Swami Sivananda Saraswati. «Brahmacharya (Celibacy)». Retrieved 2006-07-27.
  • Carl Jung, Letters, ed. By G. Adler and A. Jaffé (Princeton University Press; Princeton, 1974), vol. 1, 171
  • C. G. Jung, «Dreams»: (From Volumes 4, 8, 12, and 16 of the Collected Works of C. G. Jung), Princeton University Press, 2012, p.100
  • The Ethics of Psychoanalysis 1959–1960 — The Seminar of Jacques Lacan — Book VII.
  • Jacques Lacan, The Ethics of Psychoanalysis 1959–1960 — The Seminar of Jacques Lacan — Book VII, p. 134, p. 150
  • Jacques Lacan, The Ethics of Psychoanalysis 1959–1960 — The Seminar of Jacques Lacan — Book VII, p. 52
  • Jacques Lacan, The Ethics of Psychoanalysis 1959–1960 — The Seminar of Jacques Lacan — Book VII, p. 52
  • Jacques Lacan, The Ethics of Psychoanalysis 1959–1960 — The Seminar of Jacques Lacan — Book VII, p. 58
  • Jacques Lacan, The Ethics of Psychoanalysis 1959–1960 — The Seminar of Jacques Lacan — Book VII, p. 112
  • Jacques Lacan, The Ethics of Psychoanalysis 1959–1960 — The Seminar of Jacques Lacan — Book VII, p. 119
  • Jacques Lacan, The Ethics of Psychoanalysis 1959–1960 — The Seminar of Jacques Lacan — Book VII, p. 119
  • Jacques Lacan, The Ethics of Psychoanalysis 1959–1960 — The Seminar of Jacques Lacan — Book VII, pp. 115–127
  • Jacques Lacan, The Ethics of Psychoanalysis 1959–1960 — The Seminar of Jacques Lacan — Book VII, p. 112
  • Jacques Lacan, The Ethics of Psychoanalysis 1959–1960 — The Seminar of Jacques Lacan — Book VII, p. 163
  • Jacques Lacan, The Ethics of Psychoanalysis 1959–1960 — The Seminar of Jacques Lacan — Book VII, p. 163
  • Jacques Lacan, The Ethics of Psychoanalysis 1959–1960 — The Seminar of Jacques Lacan — Book VII, p. 118